Джордж Сондерс - Лінкольн у бардо

Матиму своїх малюків   Ха-ха   Мені це подобається   Ми всі будемо збиратися у мене, у тому розкішному старому домі, і гарно забавлятися   Я стану такою веселою-превеселою старенькою, каже мама   Ви, хлопці, носитимете мені солодке   З ранку до ночі   А я просто собі сидітиму   Страшенно розтовстію   Доведеться вам, хлопці, купити візок і по черзі всюди мене возити, ха‑ха

Мама так гарно сміється

Ми на третій сходинці   На сходинці номер три   Тій, де три білі троянди   Від сходинки номер один до сходинки номер шість кількість білих троянд змінюється так: 2, 3, 5, 2, 6

Мама підходить зовсім близько   Торкається своїм носом мого   Це називається «нюх-нюх»   Трохи по-дитячому, як на мене   Але часом я таке дозволяю

Тоді приходить тато і каже: Знаєш, а я можу з нижньої сходинки дотягнутися до найвищої, і вся та купа буде моя

Тато справді так може

Якщо він спреться колінами на сходинку номер два і витягнеться, то кінчиками пальців дістане до сходинки номер дванадцять   Він такий високий   Уже так робив   Багато разів

Але більше не треба   Доки я не одужаю

Тож я знаю, що мушу   Мушу залишитися   Це не легко   Але я знаю, що таке честь   Примкнути багнети   Як бути відважним   Це не легко   Пам’ятаєте полковника Елліса   Того, якого вбили заколотники   За те, що він відважно зірвав їхній прапор   Я мушу залишитися   Якщо хочу потрапити   Додому   Коли ж   Коли буде можна

Ніколи, якщо буду слабкий

Може, колись, якщо буду сильний.

віллі лінкольн

XXXIV

Хлопець широко розплющив очі.

роджер бевінс ііі

Так дивно тут, сказав він.

Нічого дивного, мовив містер Бевінс. Не те щоб дуже.

До цього звикаєш, озвався преподобний.

Якщо ти тутешній, уточнив містер Бевінс.

А ти явно не звідси, додав преподобний.

ганс воллмен

Тієї миті мимо пролетіло, ніби когось шукаючи, три драглисті кулі.

преподобний еверлі томас

І ми збагнули, що третьою з тих, хто піддався, була місіс Елліс.

роджер бевінс ііі

Кулі були тепер порожні… себто її доньок усередині не було.

ганс воллмен

Одна за одною вони похмуро продефілювали мимо (та ще й, таке враження, зміряли нас поглядом), а тоді полетіли понад стрімким схилом униз, до потічка, зробилися тьмяні й урешті-решт зникли з очей узагалі.

преподобний еверлі томас

Анічогісінько дивного, повторив, трохи почервонівши, містер Бевінс.

ганс воллмен

XXXV

І тут згори на нас справжньою зливою посипалися капелюхи.

преподобний еверлі томас

Усякі-різні.

роджер бевінс ііі

Капелюхи, сміх, вульгарне зубоскальство, майстерно відтворене губами пердіння: усе це провіщало наближення трьох Холостяків.

преподобний еверлі томас

Хоч вони єдині з-поміж нас уміли літати, ми їм не заздрили.

ганс воллмен

У тій попередній місцині вони самі ніколи нікого не любили і ніхто не любив їх, а тому тут ніби заціпеніли у молодечому стані постійної емоційної порожнечі; їх цікавила лише свобода, розпуста й усілякі витівки, натомість будь-які обмеження чи обов’язки викликали у них тільки ремство та нарікання.

преподобний еверлі томас

Їм би знай веселитися та розважатися; до всього серйозного вони ставилися з недовірою і жили виключно задля своїх каверз.

роджер бевінс ііі

Над нашими теренами часто відлунювали їхні несамовиті крики та верески.

преподобний еверлі томас

Бували дні, коли з ранку до ночі без упину дощило капелюхами.

роджер бевінс ііі

Всякими-різними.

ганс воллмен

Запас тих капелюхів у них був, схоже, абсолютно невичерпний.

роджер бевінс ііі

Котелок, трикутний капелюх з блискітками по краях, чотири гарні шотландські шапки з перами — усе це швидко звалилося одне по одному з неба, а тоді звідти з’явилися і самі Холостяки: легко спустилися на дах білої кам’яниці, кожен галантним жестом торкнувшись пальцями до свого капелюха чи шапки.

З вашого дозволу, мовив містер Ліпперт. Шукаємо місце для Спочинку.

Ці польоти такі втомливі, поскаржився містер Кейн.

Хоч узагалі літати нам дуже навіть до вподоби, сказав містер Фуллер.

Святі угодники! вигукнув, побачивши хлопця, містер Кейн.

Вигляд у нього якийсь не дуже жвавий, зауважив містер Фуллер.

Я трохи хворів, озвався, прокинувшись, хлопець.

Воно й видно, кивнув містер Кейн.

Щось у вас тут так тхне… затиснув собі пальцями носа містер Фуллер.

Приходив мій тато й обіцяв прийти ще, повідомив хлопець. Я намагаюся протриматися.

Що ж, успіху тобі в цьому починанні, підняв брову містер Ліпперт.

Дітваку, ти ліпше на ногу вважай, застеріг містер Кейн.

Гості відволікли нашу увагу, і ми втратили пильність: хлопцева ліва нога була вже примоцована до даху кількома міцними новими пагонами, кожен із зап’ястя завтовшки.

О, Боже, вихопилося у хлопця, і він почервонів.

Щоб його вивільнити, довелося таки докласти зусиль; десь так само треба було б попріти, щоби з корінням висмикнути з землі ожиновий кущ. Йому ця процедура жодного задоволення не принесла, та він витерпів усе з гідною справжнього вояка стійкістю, яку аж дивно було спостерігати у такої зовсім іще юної особи, і лиш стоїчно покректував при кожному нашому посмику, а потім, знесилений, знову повернувся до стану байдужої апатії.

Той його тато… поспитав упівголоса містер Фуллер, то такий цибатий чолов’яга?

З таким дещо печальним обличчям? додав містер Ліпперт.

Високий такий, трохи ніби потріпаний? уточнив містер Кейн.

Так, відповів я.

Щойно його проминули, повідомив містер Фуллер.

Перепрошую? не повірив я.

Щойно його проминули, підтвердив містер Кейн.

Тут, у нас? недовірливо спитав містер Воллмен. Як, він ще тут?

Он там, біля Беллінґвезера, того, який Чоловік, Батько, Корабельний майстер, сказав містер Ліпперт.

Сидить такий тихий-претихий, докинув містер Фуллер.

Щойно його проминули, повторив містер Кейн.

преподобний еверлі томас

Ну, до скорого, попрощався містер Фуллер.

Ви вже нам вибачте, мовив містер Ліпперт. Надходить та нічна година, коли ми повинні притьмом облетіти довкола всіх наших теренів, ширяючи буквально за лічені дюйми від Жах-огорожі, щоб подивитися, хто з нас зуміє підлетіти до неї найближче, хоч від цього сусідства й нудота до горла підступає.

ганс воллмен

І вони відлетіли, досконалим мажорним тризвуком імітуючи гучне пердіння та, ніби на прощання, сипнувши вниз дощем святкових головних уборів: тут були і циліндри з розширеним верхом, і турецькі домашні шапочки, і кепі різних кольорів, і прибраний квітами бриль, який падав повільніше, ніж усе решта, — чудова річ, що наводила на думку про літо.

роджер бевінс ііі

Від цього одкровення нам просто відібрало мову.

ганс воллмен