Фредрік Бакман - Ми проти вас

Дзвонить телефон — це Петерів друг дитинства Фрак, власник продовольчих крамниць і останній реальний спонсор клубу «Бйорнстад-Хокей». У Фрака тремтить голос, коли він каже:

— Петере, це якась чортівня. Це, бляха, чортзна-що… це… вони тут поставили…

— Що? — запитує Петер.

— Я дзвоню, щоб ти не дав побачити це дітям. Вони… ці падлюки, вони дали в сьогоднішню газету некролог. На твоє ім’я.

Петер нічого не відповідає. Він розуміє повідомлення. Можна довго переконувати себе, що «критика — це частина роботи» і що треба «просто прийняти все, як є». Але людині властиве все людське. Якщо твоє ім’я написано в некролозі, ти не можеш так просто це прийняти.

— Пішли вони в сраку… — робить спробу Фрак, але сам розуміє, що витримати таке неможливо.

Напевно, були б шанси врятувати хокейний клуб у Бйорнстаді, навіть якщо не всі на твоєму боці. Але нічого не вдасться, якщо всі проти тебе.

Петер кладе слухавку. Треба їхати додому, але Майя зараз живе в наметі з Аною, а Лео ночує у друга. Петер із Мірою будуть самі в будинку, і йому відомо, що вона скаже. Міра спробує переконати його здатися.

Тому Петер розвертає «вольво» і тисне на газ. Геть із Бйорнстада, по трасі на виїзд, на максимальній швидкості.

* * *

У кабінеті Річарда Тео на стіні висить знімок лелеки. Тео вивчав статистику і знає, що найпростіший спосіб вплинути на думку людей — вказати їм на взаємозв’язок: погане харчування призводить до хвороб, алкоголь стає причиною аварій, бідність породжує злочинність. Також він знає, що цифри завжди можна підправити, залежно від потреб політика.

Наприклад, у книжці одного британського статистика Тео прочитав, що, за зібраними даними, щорічна народжуваність набагато вища в містах, де багато лелек, аніж у містах, де лелек мало. «Про що це свідчить? Що лелеки приносять дітей?» — саркастично писав автор. Звичайно, ні — насправді лелек більше в тих містах, де багато димарів, бо саме на них птахи в’ють собі гнізда. Більша кількість димарів — це більше будинків, відповідно — більше мешканців, і тому тут народжується більше дітей.

Тож Річард Тео повісив у себе в кабінеті знімок лелеки, щоб кожного дня мати нагадування: те, що відбувається, не має значення. Важливо те, як ти пояснюєш це людям.

Інші тварини його теж цікавили — от, наприклад, ведмеді й бики. Як усі тутешні діти, Річард Тео змалечку знав, що так називають хокейні клуби, але коли він почав вивчати за кордоном економіку, то довідався про ще одну історію. На Волл-стріт біржові брокери використовують назву «бики» для курсів, які різко ростуть у період пожвавлення, а «ведмеді» — для повільних і нещадних рухів ринку в умовах спаду економічного циклу. Задум полягає в тому, що вони обоє потрібні, бо їхнім протистоянням утримується рівновага економіки.

Те саме Річард Тео думає про хокейні клуби, тільки тут його ціль — порушити рівновагу. У політиці вибір простий: коли все добре, коли люди задоволені, тоді виграє істеблішмент. А коли люди розлючені й налаштовані одне проти одного — у виграші такі, як Річард Тео. Для того щоб аутсайдер здобув владу, потрібен конфлікт. А якщо конфлікту нема? Тоді, мабуть, треба його створити. Річард Тео набирає номер свого давнього друга в Лондоні.

— Усі згодні? — запитує Тео.

— Так, як домовилися. Але ти ж розумієш, що нові власники хочуть бачити певні… політичні гарантії, — вимогливо каже лондонський приятель.

— Вони отримають усе, що захочуть, просто проконтролюй, щоб вони тут з’явилися і виглядали задоволеними на фото в місцевій газеті, — усміхається Тео.

— А сам ти чого хочеш?

— Я просто хочу бути їхнім другом, — наполегливо стверджує Тео.

Лондонський приятель заходиться сміхом.

— Ну, звісно, як завжди.

— Для нових власників ця угода буде прибутковою, — обіцяє Річард.

Лондонський приятель погоджується:

— Безперечно, це дуже добра угода, і її не вдалося б укласти без твоїх спеціалізованих знань і політичних контактів. Нові власники цінують твою допомогу. Але скажи чесно: чому ТИ настільки зацікавлений у тій фабриці?

Тео спокійним голосом каже:

— Тому що фабрика розташована у Бйорнстаді. Вона мені потрібна, щоб отримати хокейний клуб.

Лондонський друг знову заходиться сміхом. Коли вони познайомилися в університеті в Англії, у Тео була лише скромна академічна стипендія і пара порожніх кишень. Він був сином учительки й фабричного робітника, але його батько брав активну участь у профспілці і славився своїм умінням жорстко вести переговори, тож, за легендою, керівництво фабрики запропонувало йому посаду керівника середньої ланки, тільки щоб спекатися його в статусі опонента. Батько потовстішав, став зручним і за якийсь час уже не становив загрози. Цей приклад показав Річарду Тео, що можна зробити, якщо маєш владу Тому в університеті він свідомо хотів знатися з чоловіками певної категорії: тими, хто родом із багатих сімей, але слабкі, зацьковані й невпевнені в собі. Тео був дотепним і веселим, добрим приятелем і чудовою компанією для розваг, до того ж він умів закрутити розмову з дівчатами. Такі риси характеру всюди цінні. Натомість у нього з’явилися віддані друзі, які потім успадкували владу і гроші своїх батьків. Цей приклад показав Тео, як важливо мати зв’язки.

Повернувшись додому в Бйорнстад, він міг обрати будь-яку партію, але зупинився на найменшій з тієї ж причини, через яку вирішив почати свою політичну кар’єру в Бйорнстаді, а не у великому місті: часом ефективніше бути великою рибою в маленькому ставку, ніж маленькою — у великому. Політичні курси й кольори його не цікавлять, він з однаковим успіхом міг би займати позицію в протилежних таборах. Є люди, які керуються ідеалами, а Річардом Тео керує результат. Інші політики кажуть, що він — «опортуніст із простими відповідями на складні запитання», що він той, хто сьогодні стоїть разом із безробітними в пабі «Хутро» та обіцяє їм муніципальні інвестиції, а завтра обіцяє підприємцям з Височини зниження податків. Тео знаходить цапа-відбувайла щоразу, коли в Низині стається якийсь злочин, а після цього в інтерв’ю місцевій газеті може вимагати «більше поліцейських патрулів», і водночас критикувати істеблішмент за те, що політики «не дотримуються муніципального бюджету». В одній кімнаті з учасниками руху охорони довкілля він обіцяє зупинити вплив мисливців на формування місцевої політики, але коли йому це на руку, він переходить до іншої кімнати й під’юджує мисливців, роздратованих через вовколюбів із великих міст і противників дозволу на зброю, які при владі.

Звісно, Тео не переймається такими дурницями,