Луїза Мей Олкотт - Маленькі чоловіки

– Ви повинні заплатити по шпильці за вхід, – сказав Надутий Качан, що стояв біля тачки, в якій сидів оркестр: Нед грав на гребінці, а Роб щосили бив у іграшковий барабан.

– Я заплачу за обох, – великодушно сказав Нет, встромляючи дві криві шпильки в сухий гриб, який служив касою.

Кивнувши присутнім, приятелі сіли на дошки, й вистава відновилася. Після Томмі, що зображав мавпу, Нед продемонстрував публіці незвичайну вправність та швидкість, перестрибуючи через стілець і бігаючи вниз та вгору по сходах, як справжній матрос. Потім Демі станцював джигу з таким серйозним виглядом, що розсмішив усіх присутніх.

Нету запропонували боротися з високим гладким Надутим Качаном, який дуже швидко звалив його з ніг. Потім на сцену знову вийшов Томмі, щоб похвалитися своїм умінням робити сальто. Він так довго вправлявся потай від усіх, що його тіло суціль вкрилося синцями й ґулями. Публіка нагородила Томмі бурхливими оплесками, й він, почервонівши від гордості, вже збирався йти, коли Ден презирливо сказав:

– Варто було плескати через таку дурницю!

– Нумо скажи це ще раз! – вигукнув Томмі, надувшись, як індик.

– Ти хочеш битися? – запитав Ден, підскочивши й стиснувши кулаки.

– Ні, не хочу, – відверто відповів Томмі й позадкував, розгубившись від такої пропозиції.

– Битися не можна! – закричали схвильовані хлопчики.

– Оце хоробрість! – презирливо посміхнувся Ден.

– Якщо ти так поводитимешся, – сказав Нет, образившись за своїх товаришів, – то тобі не можна буде залишитися тут.

– Нехай він спробує зробити, як я! – хвалькувато запропонував Томмі.

– Тоді геть з дороги! – крикнув Ден і без будь-якої підготовки крутнув потрійне сальто, закінчивши вправу на рівних ногах.

– Ну, тобі так не зробити, Томмі, – завважив Нет, задоволений успіхом свого приятеля. – Ти кілька разів вдарився головою, й на ноги не встав, а простерся на землі.

Перш ніж він встиг додати ще слово, Ден знову здивував публіку. Він зробив потрійне сальто назад і пройшовся на руках.

У першу хвилину глядачі оніміли від подиву, а потім пролунали шалені оплески й захоплені вигуки, якими вітали чудового гімнаста. Причому Томмі кричав голосніше за всіх. А Ден встав на ноги й оглянув хлопчиків з виглядом спокійної переваги.

– Як ти думаєш, чи зможу я навчитися цього, щоб не було дуже боляче? – лагідно запитав Томмі, потираючи лікті, ще боліли після його вправ.

– А що ти мені даси, якщо я тебе навчу? – запитав своєю чергою Ден.

– Мій новий складаний ніж. У нього чотири леза, п’яте зламалося.

– Покажи.

Томмі вийняв з кишені ніж і, ніжно глянувши на його гладенький держак, простягнув Дену. Той уважно оглянув ніж, поклав у кишеню і, підморгнувши, сказав:

– Ну ось, нехай він побуде в мене доти, поки ти вчишся.

Томмі залементував від обурення, до нього приєдналися інші хлопчики, й Ден вирішив нарешті підкоритися більшості. Але все-таки не одразу віддав ніж, а запропонував кинути жереб, щоб вирішити, кому він повинен дістатися – йому чи Томмі.

Томмі погодився, всі хлопчики обступили їх і полегшено зітхнули, коли ніж дістався Томмі, й він ретельно заховав його в найглибшу кишеню.

– Пройдімося трохи, Дене, – сказав Нет, відчуваючи, що повинен серйозно поговорити зі своїм приятелем наодинці.

Ніхто не знав, якою була розмова, але коли вони повернулися, Ден став поводитися ввічливіше, хоч його мова й манери залишалися грубими. Та як міг бідний Ден не бути грубим – при тому житті, яке йому доводилося вести донині?

Хлопцям він не сподобався, й вони залишили його з Нетом, який незабаром відчув себе дещо обтяжений взятою на себе відповідальністю, але був занадто добрий, щоб відмовитися від товариша.

Та й Томмі з симпатією поставився до Дена, попри його ганебну витівку з ножем. Він прагнув поговорити з ним докладніше про те, як навчитися крутити сальто й скористався для цього першою ж слушною нагодою. Ден, помітивши, з яким захопленням дивиться на нього Томмі, став значно привітнішим з ним, а незабаром подружився.

Пан Баер, побачивши Дена й дізнавшись про цю історію, похитав головою й сказав дружині:

– Цей досвід може нам дорого обійтися, але я все-таки спробую.

Якщо Ден і відчував вдячність за те, що Баери взяли його до себе, то ніяк цього не виявляв і брав все, що йому давали, без подяки. Хлопчик був повним невігласом, але за бажання міг добре вчитися. У нього були проникливі очі, які уважно стежили за всім, що відбувається навколо, зухвала мова, грубі манери й запальний характер.

Він з великим задоволенням грався майже в усі ігри, але був мовчазний і похмурий з дорослими й тільки зрідка товариським з дітьми. Мало хто любив його, але всі захоплювалися його силою, спритністю й сміливістю. Ніщо не могло його злякати. Одного разу він з такою легкістю збив з ніг високого Франца, що після цього всі намагалися триматися якомога далі від його кулаків.

Пан Баер мовчки спостерігав за хлопчиком, намагаючись приручити «дикуна», як його прозвали, а залишаючись наодинці з дружиною, хитав головою й повторював раніше сказане: «Сподіваюся, що експеримент вдасться, але боюся, щоб він не обійшовся нам дуже дорого».

Ден зловживав терпінням пані Баер разів шість на день, але вона не падала духом і стверджувала, що в хлопчика, напевно, все-таки є щось хороше. До цього списку увійшло добре ставлення до тварин, цікавість до природи, а найголовніше – маленький Тедді полюбив його.

Ніхто не міг зрозуміти, що викликало цю любов, але Тедді прив’язався до Дена відразу й починав белькотати й сміятися, тільки-но бачив його. Малюк із задоволенням їздив верхи на його широкій спині, називаючи «мій Денні».

Похмурий хлопчина теж полюбив Тедді, але проявляв свої почуття потай, коли ніхто не бачив. Але очі матері проникливі, а серце інстинктивно відчуває, хто любить її дітей. І пані Джо скоро знайшла слабке місце в огрубілому серці Дена й чекала нагоди, щоб зачепити цю струну для його ж блага. Однак несподівана подія, яка перелякала весь будинок, зруйнувала ці плани.

Сталося так, що Демі, Нет і Томмі взяли Дена під своє заступництво, бо всі інші хлопчики ігнорували його. Але недовго довелося їм опікуватися новим товаришем, бо дуже скоро вони самі підпали під його вплив і стали дивитися на нього знизу вверх. У кожного з них була на це своя причина.

Томмі захоплювався сміливістю й спритністю Дена. Нет відчував до нього вдячність за минуле, а Демі дивився на нового товариша, як на живу книжку, бо той, коли йому хотілося, міг надзвичайно цікаво розповідати про свої пригоди. Дену лестила прихильність цих