Данило Туптало - Житія Святих - Березень, Данило Туптало

з них самих пізнати, що є допомога Господа мого Ісуса Христа зі мною". Сказав Авреліян: "Бачу красу твою таку і заради неї жалію тебе, не хочучи тебе згубити. Ти-бо послухай, прошу, і принеси жертви богам, щоб я зміг тебе за законну собі дружину взяти, і разом зі мною царювати будеш у весь час життя нашого, і братові твоєму великими винагородами за страждання його віддам і більшою від усіх шаною і саном вшаную його". Свята ж Юліянія піднесла очі свої на небо і, хресним знаменням лице своє знаменувавши, радісно засміялася. Авреліян же сказав; "Чому, велику мою ласку ображаючи, смієшся?" Відповіла свята; "Не лагідність твою ображаючи, але радіючи, сміюся, бо Жених мій Небесний, який хоче всіх людей врятувати, сидить на престолі святому своєму, Його ж божественну красу душевними очима споглядаю. Він наказує мені, щоб я подвиг страдницький добровільно прийняла, тебе ж, злого і марнославного чоловіка, зневажаю, бо царем називаєшся, а дереву й каменю поклоняєшся". Це чуючи, Авреліян зрушився на гнів і сказав спекуляторам: "Повісьте жінку цю і сильно мучте її, аби вона зрозуміла, що перед царевим судом стоїть". Коли ж почали спекулятори мучити святу, поглянув на неї брат її Павло святий і сказав: "Не бійся, сестро моя, мук, які кат тобі накладає, ані погроз його не жахайся, мало-бо перетерпівши тут, спочинеш у Христа нашого навіки". Сказав Авреліян до катів: "Мучте жорстокіше і скажіть їй, щоб не була гордою і буйною". Свята ж Юліянія, коли мучили ЇЇ немилостиво і коли чула слова цареві, знову засміялася і сказала: "Авреліяне-кате, ти думаєш, що мучиш мене, я ж не відчуваю мук — з допомогою Христа мого". Сказав Авреліян: "Хоч і багато обманюєш, вдаючи, наче мук не відчуваєш, але я тебе переможу, коли довго мучити буду". Сказала свята: "Не покине мене Ісус Христос, Господь мій, не допустить мені від тебе переможеній бути. Він-бо - Той, Хто помагає мені нині і завжди і аж до кінця допоможе, щоб силу Його і християнське терпіння ти пізнав. Тебе ж Бог мій вічним незгасимим вогнем мучити звелить і спитає в тебе за душі людські, які ти згубив підступними звабами своїми". Цими словами святої ще більше Авреліян розгнівився, звелів принести казан і смолу і, вогонь великий підклавши, розварити. Коли кипів казан зі смолою страшно, що ані підійти комусь не було можливо, звелів у нього вкинути святих мучеників Павла і Юліянію. Коли ж були вони вкинені, звели очі свої до неба і, наче єдиними устами, молилися, говорячи: І "Господи, Боже отців наших Авраама, Ісаака і Якова, що зійшов у піч вогненну до Седраха, Мисаха і Авденага у Вавилонському краю ані не допустив, щоб вогонь їм пошкодив. Ти, Владико Ісусе Христе, Світло Неосяжне, Отчеє таїнство і слава, Бога Вишнього Правице, що воплотився через гріхи наші і з людьми жив, хотівши спасти душі, які ворог-диявол, окаянно зваблені й розтлінні, аж до підземного тартару і провалля вниз зведе, як же і учень його Авреліян нині чинить, визволи нас від болючої муки цієї". Коли так молилися вони, кипляча смола на холодну воду перетворилася, І всі, що там стояли, дивувалися силі Бога і Його прославляли. Авреліян же, гнівом біснуючись, не прославив Бога, але вважав те чарівницькою хитрістю. І звелів витягнути святих із бочки, у якій же ані сліду, ані запаху смоли не виявилося, лише вода холодна. Тоді сказав їм Авреліян: "Чи думаєте, що тих людей, які стоять і дивляться на вас, обдурите і вони подумають, наче допомога Бога вашого прийшла до вас, а не чарівною хитрістю казан вистиг? Ні, клянусь богами моїми, зроблю так, що не поможе більше вам чарування ваше і ви, від мук багатьох і довгих і від палення вогнем утомившись і знемігши, принесете жертви богам, хоч і не хочете". На це відповів святий Павло: "Ніяк же не залишимо Бога живого, який небо і землю створив, і вихопив нас із пітьми, і визволив нас із рук твоїх. Ніколи ж, о Авреліяне-кате, вмовити нас не зможеш, щоб ідолам вашим безголосим, бездушним і неживим поклонилися. Муч-бо нас якими знаєш муками і пізнаєш Бога нашого силу". І звелів Авреліян принести два ложа залізні і, вугілля із громадських лазень багато зібравши, розжарив їх вельми, і святих мучеників нагих на тих розжарених ложах велів покласти і свинячим розтопленим поливати салом. Коли це було, сказав Авреліян: "Нині я переміг чарівну вашу хитрість, і пізнаєте, хто є Авреліян. Нехай прийде нині Христос ваш і допоможе вам". Відповіла свята Юліянія: "З нами тут христос наш і допомагає нам, не допускає вогневі пошкодити нас. Ти ж Його не бачиш, бо бачити Його недостойний. Раджу ж тобі: відкинь безумство своє — приступи до Христа. Якщо-бо захочеш увірувати в Нього, прийме тебе з покаянням, людинолюбець-бо і милостивий, легко прощає гріхи людські. Якщо ж не навернешся до Нього, переданий будеш вогню вічному". Коли пекли святих на ложах тих, вони неушкоджені вогнем залишалися. Те бачивши, два спекулятори закричали, кажучи: "Нема иншого Бога, окрім Бога Небесного, який помагає Павлові та Юліянії". Цар же розгнівався на спекуляторів тих, звелів мечем убити обох, наче звабилися і золото від християн взяли, щоби не мучити люто мучеників. Коли ж вели їх на усічення, настановляв їх святий Павло, кажучи: "Не бійтеся, не помрете-бо навіки, але співучасниками будете святих, співнаступниками Небесного Царства". Вони ж, те чувши, стояли і молилися, кажучи: "Владико Господи Ісусе Христе, правдивий Боже, якого Павло та Юліянія проповідують. Ти і з нами будь, бо ми, нічого злого не вчинивши, помираємо". Коли вони те промовили, потяті були, імена ж їхні Квадрат та Акакій. Після смерти їхньої инші були приставлені спекулятори, щоб пекти святих на ложах розжарених, які й сіль сипали у вогонь, щоб сильніше розгорівся. Проте святі не зважали на муку, але більше докоряли катові. Він же осоромився, що не міг здолати їх, звелів вкинути їх до в'язниці, наклавши колоди важкі їм на шиї й окови на ноги, і залізними вужилами зв'язав руки їхні, ще ж і гострі цвяхи, подібні до будяка колючого, що з терням у полі росте, звелів постелити у в'язниці й на тому покласти їх, щоб ніякого послаблення не мали у болях, але більше щоб мучилися на цвяхах, які кололи їм боки. І наказав пильнувати уважно, аби котрий із християн не прийшов до них і не подав їжі чи пиття. Коли