Джордж Орвелл - Нехай квітне аспідистра

широкий екран, дозволивши хвилям абсолютної нісенітниці накрити тебе з головою, доки ти не втонеш у цьому дурмані, — хіба це не саме той наркотик, який усім нам так потрібен? Знахідка для самотніх людей. Ближче до театру «Палас», помітивши Гордона, на тротуар вийшла повія. Невисока зовсім юна італійка з великими темними очима. Зовнішність приємна, і на відміну від більшості шльондр, ця ще й весела. На хвилину він стишив крок, дозволивши собі роздивитися дівчину, й вона відповіла на його погляд щирою посмішкою. Чому б не спробувати заговорити до неї? А що як вона зможе його зрозуміти? Дідько! Гроші!

Гордон відвів погляд і обійшов повію з такою спритністю, яка може з’явитися тільки у жебрака, приреченого на пристойну поведінку. Ох і сміху було б, якби він зупинився, а згодом з’ясувалося б, що у нього в кишенях вітер гуляє! Він поквапився далі. Навіть за розмову нині доводиться платити.

На Тоттенгем-корт і Камден-роуд було похмуро. Він ледь волочив ноги. Десять миль по бруківці за день! Знову повз приходили дівчата, багато дівчат — з хлопцями, з подругами, по одній, і ніхто його не помічав. Наче його не існувало. Вже набридло ображатися. Під тягарем втоми опустилися плечі, він більше не намагався тримати спину рівно і гордовито задирати підборіддя. Жодна з них не заговорить до нього. Та хіба їх можна в цьому звинувачувати? Він уже немолодий, з кислим виразом обличчя, нехаризматичний. Яка дівчина зверне на такого увагу?

Гордон згадав, що час повертатися додому (якщо він хоче сьогодні повечеряти), бо о дев’ятій місіс Візбіч зачиняла кухню. Та його нудило від самої лише думки про холодний самотній барліг, де на нього ніхто не чекає. Піднятися сходами, запалити лампу, всістися за столом і дуріти від нудьги, бо робити нічого, нічого читати, цигарок теж немає — ні, ні і ні. Нізащо! Був тільки четвер, а паби Камден-тауну вже були вщент набиті відвідувачами. Біля дверей, тримаючи в руках кухлі з пивом, теревенили три товстухи. Зсередини до Гордона долітали чоловічі голоси, пивний запах і сигаретний дим. Гордон згадав про «Крічтон Армс». Флексман, напевно, зараз там. Може, ризикнути? Пів пінти гіркого за три з половиною пенси, в нього є навіть більше.

Спрага знову почала діймати Гордона. Не варто було дозволяти собі думати про пиво. Підійшовши до «Крічтон Армс», він почув, як хтось співає. Просторий ошатний паб так і сяяв, сьогодні він здавалося особливо яскраво освітленим. Десь з два десятки чоловічих голосів хором виводили:

Кухлі підіймем, підіймемо кухлі!

Кухлі підіймем і вип’єм за нас!

Принаймні, це те, що почув Гордон. Знемагаючи від спраги, він підійшов ближче. Голоси чоловіків були просочені пивом. Перед очима відразу постали сантехніки з багряними пиками, які прийшли сюди спустити свої кровно зароблені. За баром ховалася кімнатчина, в якій на таємні посиденьки збиралися круті хлопці — поза сумнівом, співали саме вони. Певно, частували свого лідера — Головного Парнокопитного, чи як там він у них зветься. Гордон на мить задумався — йти до бару чи у загальну залу? В барі пиво тільки у пляшках, а в залі — розливають. Він обійшов паб і підійшов до іншого входу. Голоси продовжували вигукувати:

Кухлі підіймем, підіймемо кухлі!

Кухлі підіймем і вип’єм за нас!

На секунду у нього запаморочилося в голові. Спрага, голод і втома давали про себе знати. Він уявляв тих хлопців, що зібралися за столом у затишній кімнаті біля каміна. Як тільки голоси затихли, Гордон уявив, як вони опустили голови в кухлі. Сягнувши рукою в кишеню, Гордон намацав монети, що в нього залишилися. Треба ризикнути! Кому яка різниця, чим він у пабі розраховуватиметься? Зрештою, можна пожартувати і вигадати щось на кшталт: «Тримав цього мідяка аж з Різдва, ха-ха!» І всі посміються. Гордону здавалося, що він відчуває в роті терпкий смак пінистого. Щойно він торкнувся ребра монети, як голоси знову заревіли:

Кухлі підіймем, підіймемо кухлі!

Гордон повернувся до бару. Вікно запітніло, та крізь шибки можна було зазирнути досередини й роздивитися, що там відбувається. А от і Флексман.

Біля бару було людно. Як і будь-яке приміщення з вулиці, він виглядав доволі затишно. Язики полум’я танцювали за камінною решіткою, відкидаючи тінь на відполіровану поверхню мідних попільничок. Здавалося, аромат пива, проникав навіть крізь скло. Флексман сидів біля барної стійки з двома хлопцями із пласкими обличчями — певно, спритними страховими агентами. Спершись ліктем на стійку, нога на перекладині, в руці келих пива, він загравав до гарненької білявки-барменші. Вона стояла по той бік стійки на стільці, розставляючи пляшки з пивом і перемовляючись з ним через плече. Слів не було чути, але можна було здогадатися, про що йшла мова: Флексман вдавав із себе дотепника, його товариші реготали, білявка, кинувши на нього погляд, завертіла охайним маленьким задком.

Серце Гордона аж зайшлося. Як би було приємно опинитися там! В теплі, у тьмяному світлі, серед людей, з якими можна поговорити, з пивом і цигарками, а ще дівчатами, з якими можна пофліртувати. Ну чому б не заскочити? Зрештою, у Флексмана можна було б і грошей позичити. Він би не відмовив. Гордон уявив, як той вітає його: «Агов, хлопче! Як життя? Що? Хочеш боба позичити? Без питань, візьми два. Ось, лови!» — і запустить кілька шилінгів по барній стійці. Флексман непоганий чоловік.

Гордон простягнув руку до дверей. Вже навіть штовхнув їх. Зсередини повіяло теплом і ароматом хмелю — такий знайомий і живильний запах. Та варто йому було його відчути, як нерви не витримали. Ні! Нізащо! Гордон розвернувся і зачинив за собою двері. Він не міг з’явитися у барі з чотирма пенсами в кишені. Ніколи не дозволяй, щоб тебе пригощали! Перша заповідь для тих, у кого безгрошів’я. Гордон пошкандибав геть, торуючи дорогу в нічних сутінках.

Кухлі підіймем, підіймемо кухлі!

Голоси віддалялися, розчиняючись у пивній піні. Гордон дістав з кишені свого мідяка і жбурнув його в темряву. Він попрямував додому. Радше, поплентався в тому напрямку. Повертатися зовсім не хотілося, але йому треба було десь сісти і перепочити. Ноги гуділи, а його скромний барліг був єдиним місцем у всьому Лондоні, в якому він міг собі дозволити зупинитись і відпочити.

Він, як завжди, тихенько прослизнув до вітальні (втім, недостатньо