Джулія Ромуш - Наречений моєї сестри, Джулія Ромуш
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
За столом запанувала гробова тиша. І тільки скрегіт вилки по тарілці перервав нашу перепалку очима з Габріелем. Саманта ковзала ножем по тарілці, при цьому стискаючи зуби так, що ті могли посипатися на ту саму тарілку. Вона почала щось підозрювати. А мені раптом захотілося встати й вигукнути їй прямо в обличчя: "А ще в мені були його пальці! І язик!"
Я не знаю звідки в мені взялося все це. Чому мені хотілося, щоб всі дізналися про те, що мене теж щось пов'язувало з цим чоловіком. Дикі ревнощі й бажання ним опанувати лякало мене саму.
- Мені все ж буде спокійніше, якщо тебе відвезе Габріель, дитинко, - сказав дядечко, який начебто не помічав всього, що зараз відбувалося. Або він вміло удавав, що нічого не бачить?
Саманта кинула виделку так, що та, впавши на підлогу, змусила всіх обернутися в її сторону.
- Я теж поїду, - прошипіла вона.
- Мені здалося, що тебе там не чекають, - Габріель відкинувся на стілець і сказав це знудженим тоном.
У мене розкрився рот від подиву. Він говорив з нею так, начебто йому було плювати образиться вона чи ні.
Сестричка почервоніла настільки, що я була готова робити ставки в яку секунду вона вибухне. Ооо, її нищівний погляд сьогодні був прикутий тільки до мене. А я смакувала цей момент. Габріель прямо давав зрозуміти, що він хоче залишитися зі мною НАОДИНЦІ. Хоч і це "наодинці" повністю не входило в мої плани. Але я з задоволенням спостерігала за виставою. Не вистачало тільки відра попкорну для повноти картини.
- Тобі здалося, - прогарчала сестричка, а я, посміхнувшись, нахилилася вперед.
- Там іменні запрошення, сестричко, так що тебе і справді ніхто не чекає, - знизавши плечима я знову відкинулася на спинку стільця.
- Можна подумати тебе, колгоспницю, там зачекалися, - а ось і "суперприз" нашого вечора - змія у всій красі. Нехай наречений помилується на кому зібрався одружуватися.
- Чесно кажучи, мені стало легше, якщо ти знаєш причину чому Ліана тебе ніколи не кличе, - я посміхнулася, зображуючи співчуття. Якого не відчувала.
- Я тебе знищу! - Кинувшись в мою сторону через стіл, сестричка ще щось там кричала, поки дядечко її відтягав, а я, не втрачаючи часу, викликала таксі в додатку й попрямувала до виходу, стукаючи каблучками.
- Я вийду через пару хвилин, - почула у спину непохитний голос її нареченого.
- Можеш не поспішати, - промовила собі під ніс. Ось тільки щось мені підказувало, що він, якщо не розчув, то зрозумів, що саме я сказала йому у відповідь.
Здається, чоловік так і не зрозумів, якщо я вирішила, що він мене нікуди не відвезе, то так і буде. Шкода буде, якщо я не побачу його виразу обличчя, коли він зрозуміє, що я його не дочекалася.
Та зустріч в кафе. Його слова. Його поведінка. Все це послужило тому, що зараз мені зірвало дах. Хто він такий, щоб так поводитися зі мною? Хто йому дозволив? Цар Бог?
Здається, цей чоловік не звик, щоб йому хтось перечив або не виконував його наказів. Значить варто йому показати, що є ті, кому плювати на його слова.
Як же я сподівалася, що таксі приїде раніше, ніж Габріель заспокоїть буяння сестрички. В іншому випадку йому нічого не заважало б просто взяти й силою посадити мене до себе в машину. І щоб я тоді робила? Нічого ...І мене це дратувало. Те, що я нічого не могла йому протиставити, коли чоловік був поруч. І не тільки тому, що губилася в його присутності. Ще й тому, що все наше оточення скоріше б прийняло його сторону, а не мою. Він же такий дорослий. Такий розумний. Такий розважливий, а ти така ... Адріана.
О! А ось і таксі!
Я почала ретельно розмахувати руками, привертаючи увагу водія машини, як ніби це могло йому допомогти їхати швидше.Ну ж бо! Давно я так не нервувала як за ті кілька секунд. Постійно оберталася і виглядала Габріеля, але його, здається, все ще затримували в будинку. І за це я подумки дякувала сестричці, яка фонтанувала істерикою. Це відвертало увагу від мене і того, що я ... Уже бігла назустріч таксі. Відкривала двері. Сідала всередину ... і тільки тоді почула, як хтось окликнув мене на ім'я. Звичайно ж, Габріель. Хто ще це міг бути?
- Вибач, - одними губами промовила я, оскільки нас розділяла пристойна відстань, - ти запізнився. - І посміхнулася так, що мені б позаздрила Міс Всесвіт.
- Їдьте швидше, - це вже вимовила досить голосно і чітко. Так, щоб зміг розчути водій.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Наречений моєї сестри, Джулія Ромуш», після закриття браузера.
