Дмитро Іванович Дорошенко - Нарис історії України. Том 2, Дмитро Іванович Дорошенко

Н. Костомаровъ, Богданъ Хмельницкій, Собраніе сочиненій, кн. IV, Петербургъ. 1904.

П. Кулишъ, Отпаденіе Малороссіи отъ Польши, тт. 1-3, Москва 1888-89.

Fr. Rawita Gawrońskі, Bohdan Chmielnicki od elekcji Jana Kazimierza do śmierci, Львів 1909.

M. Korduba, Der Ukraine Niedergang und Aufschwung, „Zeitschrift für Osteuropäische Geschichte”, Band IV, Heft 1-3, Berlin 1932 (цінний загальний огляд, Хмельниччини).

Загальні праці Ол. Єфименкової, М. Грушевського, С. Соловйова, див. розділ І.

Ом. Терлецький, Козаки на Білій Русі в рр. 1654-56, «Записки Наук. Тов. ім. Шевченка», т. XIV, Львів 1896.

И. Каманинъ, Договоры Б. Хмельницкаго съ Польшей, Швеціей и Россіей, « Сборникъ статей и матеріяловъ по исторіи Юго-Западной Россіи», т. II, Київ 1916.

М. Кордуба, Проба австрійського посередництва між Хмельницьким і Польщею, «Записки Наук. Тов. ім. Шевченка», т. 84, Львів 1908.

Д. Олянчин, Із матеріялів до українсько-німецьких політичних зносин другої пол. XVII в., «Записки Українського Наукового Інституту в Берліні», т. І, 1927; його ж: Українсько-бранденбурзькі політичні зносини XVII ст., «Записки Наук. Тов. ім. Шевченка», т. 151, Львів 1932.

Н. Костомаровъ, Б. Хмельницкій данникъ Оттоманской Порты, «Собраніе Сочиненій», кн. V (том XIV), Петербургъ 1905.

I. J. Rypka, Z korespondence Vysoké Porty s Bohdanem Chmelnyćkym „Bidlův Sbornlk”, Praha 1928; його ж: Weitere Beiträge zur Korrespondenz der Hohen Pforte mit B. Chmielnyćkyj, „Archiv Orientalni” Nr. 2, Praha 1930; його ж: Delši přispěvek ke korespondenci Vysoké Porty s B. Chmelnyckým, „Časopis Národniho Musea”, Praha 1931.

П. Феденко, З дипльоматичної діяльности Данила Грека, «Праці Укр. Вис. Педаґоґічного Інституту ім. Драгоманова», т. І., Прага 1929.

І. Крипякевич, «Вольний порт» у Старім Бихові 1657 р., «Науков. Збірник Іст. Секції Укр. Акад. Наук за р. 1929», Київ 1929.

Про «Переяславську унію»:

Г. Карповъ, Переговоры объ условіяхь соединенія Малороссіи съ Великой Россіей 1654 г. «Журналъ Министерства Народнаго ПросвЂщенія», 1871, т. XI-XII.

П. Шафрановъ, О статьяхъ Б. Хмельницкаго, «Кіевская Старина», 1889, Х-ХП.

О. Попов, Юридична природа злучення України з Московщиною в 1654 р., «Літературно-Науковий Вістник», 1914, кн. І.

Б. Нольде, Автономія України, Львів 1912.

И. Розенфельдъ, Присоединеніе Малороссіи кь Россіи 1654-1793 г., Петроград 1915.

М. Грушевський, Переяславська умова України з Москвою 1654 року, Київ 1917; його ж: Сполучення України з Московщиною в новішій літературі, «Україна», кн. 3-4, Київ 1917.

Р. Лащенко, Переяславський договір 1654 р., «Ювілейний збірник Ст. Дністрянського», Прага 1923.

А. Яковлів, Договір Гетьмана Б. Хмельницького з Москвою року 1654, «Ювілейний збірник Д. Багалія», Київ 1927; його ж: Статті Б. Хмельницького в редакції 1659 р., «Ювілейний Збірник М. Грушевського», т. І, Київ 1928.

В. Щербина, До питання про статті Б. Хмельницького, там же.

В. Мякотинъ, Переяславскій договоръ 1654 г., «Сборникъ статей, посвященныхъ П. Н. Милюкову», Прага 1929; його ж: Die Vereinigung der Ukraine mit dem Moskauer Staat, „Zeitschrift für Osteuropäische Geschichte”, Band VII, Heft 3, Berlin 1933.

D. Оdіnec, Připojení Ukrajiny k Moskevskému státu, „Sborník věd právních a státnich”, roč. XXVI, Praha 1926.

В. Гарасимчук, До питання про статті Б. Хмельницького, «Записки Наук. Тов. ім. Шевченка», т. 100, Львів 1930.

Розділ 3

...

Гетьманування Івана Виговського. Розрив із Москвою. Гадяцька Унія. Бій під Конотопом. Юрій Хмельницький гетьманом. Переяславська умова 1659 р. Чуднівська кампанія і новий польсько-український союз. Роздвоєння України. Тетеря і Бруховецький. Похід короля Яна Казимира на лівобережну Україну. Анархія на Правобережжі.

Смерть Богдана Хмельницького в момент, коли політичний обрій кругом облягали темні хмари, була для України великим нещастям. Насамперед виникало питання, хто ж буде наступником гетьмана, кому достанеться його булава, цей символ гетьманської влади, і хто поведе далі діло покійного вождя? Богдан Хмельницький хотів зробити гетьманство спадковим у своєму роді. В цьому погоджуються між собою майже всі історики (в останні часи Липинський, Грушевський, М. Покровський). Це відповідало вповні інтересам самої держави й настроям козацтва, хоч теоретично гетьманська влада була виборна, принаймні така була дотеперішня практика в козаків. Але династичним плянам Хмельницького нанесла великий удар смерть на війні його старшого сина Тимоша, талановитого юнака. Тепер залишився другий син, молодший Юрій, який далеко не дорівнював своєму братові здібностями, а до того ще був кволий і слабовитий від природи.

Старий гетьман, який у останніх роках свого життя підупав на здоровлі, був заклопотаний питанням про свого наслідника й хотів вирішити його ще за свого життя. В квітні 1657 р. він скликав в Чигирині ґенеральну раду старшин, на якій поставив на обговорення справу про майбутнього собі наступника. Всі одностайно заявили, що хочуть мати гетьманом Юрія Хмельницького, «щоб слава була, що в нас Хмельницький гетьманом», як казали тоді козаки. Старий Богдан погодився на це й офіціяльно сповістив про ухвалу ради всі сусідні держави: Москву, Польщу, Туреччину, Швецію, Семигород, Крим, Молдавію й Волощину. Всі визнали Юрія Хмельницького.

Одначе, вибираючи 16-літнього слабого хлопця на гетьмана, козацька старшина розуміла добре, що по смерті старого гетьмана фактично мусить наступити реґентура. Властиво, до гетьманської булави могло бути не мало претендентів серед козацької старшини вищих ранґ: цілий ряд досвідчених співробітників Хмельницького, заслужених у війську, міг мати і в дійсності мав честолюбні мрії про гетьманську булаву. Але авторитет Богдана Хмельницького й престиж його імени були такі великі серед козацької маси, що ніхто не посмів оспорювати вибір Юрія й виставляти якусь іншу кандидатуру. Та коли смерть Богдана наступила так швидко й серед такої складної політичної ситуації, то всім стала ясною необхідність негайного установлення реґентури. Вже місяць по смерті Богдана 23 серпня (ст. ст.) 1657 року була скликана в Чигирині рада старшин «при зачинених воротях», як підкреслює сучасний свідок. На цій раді Юрій Хмельницький заявив, що він ще замолодий до того, щоб нести на собі тягар гетьманської влади, й хоче покищо вчитися в київських школах, а тому зрікається гетьманської влади. Рада погодилася з цими мотивами й визнала, що фактичне виконання гетьманських обовязків, поки дійде до повних літ Юрій Хмельницький, має бути тимчасово доручене ґенеральному писареві Іванові Виговському. 26 серпня відбулася вже ширша рада, з участю, між іншим, представників міщанства, і на цій раді Виговський згодився взяти тимчасово на себе гетьманський уряд. Нарешті за пару місяців, 25 жовтня 1657 року, відбулася в Корсуні ґенеральна рада при участі старшини й делегатів рядового козацтва, а також і духовенства, і ця рада потвердила вибір Виговського на гетьмана.