Джонатан Свіфт - Пригоди Гулівера, Джонатан Свіфт

помітив на північному заході, на відстані півліги, якийсь острівець. Я підплив ближче і кинув якір з підвітряного боку острова, який був, здавалося, безлюдний. Трохи піджившись, я ліг відпочити. Спав я добре і, гадаю, проспав щонайменше шість годин, бо через дві години після того, як я прокинувся, стало розвиднятись. Ніч була ясна. Я поснідав до сходу сонця і, піднявши якорі, при ходовім вітрі рушив тим самим курсом, як напередодні, керуючись своїм кишеньковим компасом. Я мав намір дістатися, якщо буде змога, до одного з островів, що лежали, на мою думку, на північний схід од Вандіменової Землі. Того дня я нічого не вгледів, але на другий день, близько третьої години, відпливши від Блефуску за моїми розрахунками на двадцять чотири ліги, побачив вітрило, що рухалось на південний схід; а сам я прямував просто на схід. Я почав гукати, але не дістав відповіді; та ось вітер трохи вщух, і я спробував наздогнати судно. Я поставив усі вітрила, і через півгодини на кораблі помітили мене, викинули прапор і вистрелили з гармати. Нелегко висловити радість, що охопила мене від несподіваної надії побачити знов улюблену батьківщину та залишених там любих мені людей. Корабель згорнув частину вітрил, і я підплив до нього 26 вересня між п'ятою та шостою годинами вечора. Серце моє забилося дужче, коли я побачив англійський прапор. Я поклав корів та овець у кишені камзола і зійшов на палубу з усім своїм невеличким вантажем. То було англійське торговельне судно, що поверталося північними та південними морями з Японії під командою капітана Джона Бідла з Дептфорда68 - дуже ґречного добродія і вправного моряка. Ми були тоді під тридцятим градусом південної широти. Екіпаж судна складався з п'ятдесяти чоловік, і серед них я зустрів одного свого давнього товариша, Пітера Вільямса; він якнайкраще відрекомендував мене капітанові. Той повівся зі мною дуже люб'язно і спитав, звідки я повертаюся та куди прямую. Я розповів йому про себе в кількох словах, але він подумав, що я марю і що пережиті злигодні потьмарили мені розум. Тоді я дістав із кишені своїх корів та овець; це надзвичайно вразило його і переконало в моїй правдивості. Потім я показав йому золото, одержане від імператора Блефуску, портрет його величності на весь зріст та інші дивовижі з тих країв. Я дав капітанові два гаманці з двомастами спрагів у кожному і пообіцяв подарувати йому, прибувши до Англії, тільну корову та кітну овечку.

Не буду втомлювати читача подробицями нашої загалом щасливої подорожі. Ми прибули в Даунс69 13 квітня 1702 року. В дорозі я мав тільки одну неприємність: корабельні пацюки вкрали одну з моїх овечок, і я знайшов у шпарці її обгризені кісточки. Решту худоби я доставив щасливо на берег і в Грінвічі пустив їх на моріжок для гри в кулі; вона чудово паслася на ніжній травиці, хоч я й побоювався спершу, що наша паша їй не смакуватиме. Я не зберіг би цю худобу протягом такої тривалої подорожі, якби капітан не постачав мене своїми найкращими сухарями, що їх я перетирав на порох і, змішуючи з водою, давав їй. За недовгий час мого перебування в Англії я заробив чималі гроші, показуючи свою худобу різним поважним особам і просто цікавим, а перед тим як вирушити в другу подорож, продав її за шістсот фунтів. Повернувшись з останньої подорожі, я побачив, що худоба дуже розплодилася, особливо вівці. Сподіваюся, що їхня напрочуд тонка вовна поліпшить якість наших шерстяних тканин.70

Я пробув з дружиною та дітьми тільки два місяці, бо невгамовне жадання бачити чужі країни штовхало мене на нові пригоди, і я не міг усидіти вдома довше. Я залишив дружині півтори тисячі фунтів готівкою і найняв для неї гарний будинок у Редріфі. Решту свого майна, частково в грошах, частково в товарах, я взяв із собою, сподіваючись збільшити свої статки. Мій старший дядько Джон заповів мені маєток біля Еппінга,71 який давав щось із тридцять фунтів прибутку на рік; стільки ж я мав із заорендованої на довгий термін корчми «Чорний бик» на Феттер-Лейн. Отже, я не боявся, що залишаю родину на утриманні парафії.72 Син мій Джонні, названий так на честь свого дядька, вже ходив до школи і був слухняним хлопчиком. Моя донька Бетті (вона тепер одружена і має дітей) училась тоді шити. Я попрощався з дружиною, сином та донькою, причому не обійшлося без сліз, і сів на купецький корабель «Пригода» місткістю в триста тонн; ішов він до Сурата73 під командою капітана Джона Ніколаса з Ліверпуля. Та опис цієї подорожі читайте далі, в другій частині моїх мандрів.74

 

ЧАСТИНА ДРУГА. ПОДОРОЖ ДО БРОБДІНГНЕГУ

 

 

Розділ І

 

Опис шторму. З корабля посилають баркас по прісну воду; автор вирушає в ньому досліджувати країну. Залишеного на березі, його підбирає один тубілець і відносить до фермера. Як прийняли автора на фермі; різні пригоди, що трапилися там. Опис жителів того краю.

 

 

Приречений вдачею своєю та долею на діяльне неспокійне життя, я через два місяці після повернення додому знову залишив рідний край і 20 червня 1702 року сів у Даунсі на корабель «Пригода», який ішов до Сурата під командою капітана Джона Ніколаса, корнуельця.75 До мису Доброї Надії, де ми спинилися, щоб запастися прісною водою, віяв попутний вітер, але раптом виявилось, що корабель протікає, а до того й капітан наш захворів на пропасницю. Ми розвантажили судно й зазимували. Аж наприкінці березня ми нарешті поставили вітрила і щасливо минули Мадагаскарську протоку; та коли опинились на північ від острова Мадагаскар, десь на п'ятому градусі південної широти, помірні вітри, що звичайно віють у цих морях від початку грудня до початку травня з північного заходу, 19 квітня раптом подули куди з більшою силою і віяли просто з заходу цілих двадцять днів;76 за цей час нас віднесло трохи на схід від Молуккських островів77 та градусів на три на північ від екватора, як обчислив 2 травня наш капітан. Вітер тоді вже вщух, і настав цілковитий штиль, з якого я дуже тішився; але наш капітан, маючи великий досвід у плаванні цими морями, звелів нам усім готуватись до шторму, і він справді зірвався наступного дня, коли подув південний вітер, званий