Джоджо Мойєс - Щасливі кроки під дощем

Після того Енні з пів години була дуже мовчазною. Вона майже не говорила за вечерею, її чоловік теж був небалакучий, тож підтримувати розмову залишалося місіс Г. і Сабіні, яка дещо нервувалася. Патрік не належав до письменників того типу, який вона собі уявляла, – худих і замордованих, а був великим чолов’ягою з грудьми колесом і грубуватими рисами обличчя, зі зморшками, які борознами пролягали через його чоло й по краях губ. Утім, м’який та послужливий, справляв ненав’язливе враження інтелектуала, від чого Сабіна трохи губилася і відчувала, що майже всі її слова звучать банально чи по-дурному.

– Як тобі вечеря, Патріку? Добре? Боюся, приготовано трохи наспіх.

– Вона чудова, мем, – відповів він. – Добрий шматок ягнятини.

Сабіні, яка впіймала себе на тому, що витріщається на Енні, важко було уявити їх двох разом. Він такий великий і суворий на вигляд, а вона така змарніла й безтілесна, наче млявий вітерець може запросто підхопити її та віднести геть. І все ж Патрік явно обожнював її: попри його небагатослівність Сабіна помітила, як він двічі торкався її руки, а одного разу погладив її шию повільними, сповненими любові рухами.

– До вас хто-небудь приїздить на вихідних? – спитала місіс Г., беручи ножем і виделкою одну зі своїх відбивних та кладучи на й без того повну тарілку Патріка.

Патрік подивився на Енні, а тоді знову на тещу.

– Не думаю, що хтось резервував номер. Я гадав, ми з Енні могли б з’їздити до Ґолвея, просто розвіятись.

– Ґолвей! – вигукнула місіс Г. – Лох-Інах, там є така прекрасна місцина. Ми з твоїм батьком колись щороку їздили туди відпочивати, коли ти була зовсім маленькою, Енні. Погода чомусь завжди була жахлива, але ти любила її. Ми купили тобі ті блискучі гумові чоботи, пам’ятаєш, і ти ганяла по воді туди-сюди цілий день.

Енні не підводила очей.

На мить занурившись у щасливі спогади про минуле, місіс Г. продовжила:

– Однієї ночі ти навіть наполягла, що спатимеш у них, так сильно їх полюбила. Уранці твоє ліжко було повне піску, і мені довелося витрушувати твої простирадла крізь вікно! Ох, мила. Тобі було лише три рочки.

Енні метнула різкий погляд на матір, яка раптом змовкла. Кілька хвилин чути було лише гул і тріскіт вогню, віддалений стукіт дощу по підвіконню. Споглядаючи за цим, Сабіна знов озирнулась на Енні, гадаючи, що такого жахливого сказала місіс Г. Але Енні лише знов опустила очі й відштовхнула свою напівповну тарілку на середину стола. Як не дивно, місіс Г. начебто не зважила на це. Просто чекала, доки впевнилася, що всі доїли, а тоді почала збирати посуд. Без того надриву з підтекстом «Я роблю це, щоб до тебе дійшло», як у Кейт, коли Сабіна грубила їй. Вона зовсім не здавалась ображеною, наче все, що турбувало її зараз, це подальша доля тарілок.

– Не обов’язково до Ґолвея, – м’яко запропонував Патрік на вухо дружині. – Можна поїхати до Дубліна. Відпочити в місті. Наразі там має бути дуже весело.

Запала коротка пауза.

– Може, іншим разом, гаразд? – Енні погладила чоловіка по плечу, встала й без пояснень вийшла з кімнати.

Місіс Г. відсунула стілець і попрямувала до кухні.

– Отже, Сабіно, з’їси щось на десерт? Ми маємо трохи яблучного пирога, можу підігріти в мікрохвильовці. Або шоколадне морозиво. Закладаюся, ти не відмовишся від морозива. Правду кажу?

Вона не дала Сабіні часу спитати себе, що відбувається. Патрік після сердечного поцілунку в щоку від тещі теж вийшов з кімнати, однак кивнув на запитання про десерт, а це означало, що скоро він повернеться. І в цей ніяковий момент двері відчинилися й увійшов Том. Вітер віяв за ним слідом, його дощовик був лискучим від зливи. Сабіна мало не кинулася вітати його: вона вже почувалася трохи незручно.

– Я пропустив вечерю? Одна з тих халабуд протікає, тож я подумав: треба залишитись і прибити до даху брезент, перш ніж піду. Брудно там, – сказав він.

– Сідай, любий, сідай. Повісь дощовика он на той стілець. Твоя вечеря в духовці. Ягнячі відбивні тебе влаштують?

Атмосфера в кімнаті миттєво зробилася розслабленою, вільнішою, і Сабіна відкинулася на своєму стільці. Здавалося, Том завжди розряджав напругу. Вона всміхнулася йому, і він усміхнувся у відповідь.

– То як, тобі вдалося подивитися щось хороше по телеку, Сабіно?

Сабіна подивилася на місіс Г.

– Я прийшла не для того, щоб просто дивитися телек. Я прийшла побачитися… з усіма.

– А, ти щось хотіла подивитися, люба? Правду кажучи, з тією вечерею та всім іншим я про це майже не подумала. Що ж, увімкнімо його, доки їмо наш десерт, гаразд? Там може бути якийсь фільм, чи не так?

Вони по-компанійськи перемикали канали, доки Том накинувся на їжу. Той їв жадібно, не підводячи голови, його ніж і виделка працювали в тандемі, згрібаючи їжу йому до рота – так їдять брати й сестри у великих родинах, не бажаючи проґавити свою частину добавки. Місіс Г. кивала й усміхалася з мовчазним задоволенням. Вона явно любила свого племінника – дивилася на нього, наче на улюбленого сина. Спостерігаючи за цим у теплій кімнаті, на повний шлунок і під віддалений рев вітру й дощу надворі, Сабіна відчула жаль, що бабусин дім не може бути так само привітним і теплим, як цей. Вона навіть не знала цих людей, а вже з відразою думала про повернення до Кілкерріону.

Вона підвела очі, коли знов увійшла Енні, усміхаючись. Патрік стояв поряд з нею, трохи схвильований.

– Привіт, Томчику, – проказала Енні, куйовдячи волосся Тома. – Як поживає мій улюблений двоюрідний братик? Вигляд у тебе, мов у втопленого щура.

– Може, тобі спробувати іноді виходити з дому, – відповів Том, простягаючи їй долоню для рукостискання. – Це називається погода.

Так само всміхаючись, Енні знову сіла до стола. Патрік сів поряд, не зводячи очей із дружини. Він не торкався свого десерту.

– Де ти був цілий тиждень? – спитала Енні Тома. – Від тебе ні слуху ні духу.

– Бігав скрізь, – відповів він. – Клопітка пора року. Готував коней до початку сезону. Усе гаразд, Патріку?

– Завжди ти зі своїми кіньми. Хочеш знайти собі подружку, то почни цікавитися чимось нормальним. Що сталося з тією дівчиною з ресторану? Вона була нівроку.

Том не звів голови від їжі.

– Не мій тип.

– А хто твій тип?

– Не вона.

Місіс Г., протираючи поверхні в кухні, вибухнула сміхом.

– Ти вже мала б знати, Енні. З Тома ні слова не витягнеш. Може, у нього вдома дружина й шестеро дітей, а його власні родичі нічого про те не відатимуть. Ти колись зустрічала такого хлопця, а, Сабіно?

Сабіна впіймала себе на