Микола Олександрович Дашкієв - Право на риск, Микола Олександрович Дашкієв

Джо подав руку на знак миру, і Борис в’яло потис її. Що ж — товстунець не винуватий. Кожен робить свій маленький бізнес. Кожен хоче жити…

Досліди, на які запродав себе Борис Коровій, — і яких він так боявся, — вразили його своєю надзвичайною прозовістю. Напівтемна кабіна, обшита звукоізоляційним матеріалом, крісло на кшталт зуболікарського та екран осцилографа над кількома рядами важельків і кнопок — оце і вся обстановка. Коли сядеш у крісло — на голову насувається щось схоже на водолазний шолом. Важельки м’яко, але владно, повертають вилиці і щелепу, аж доки зафіксують у потрібній позиції. А потім Хілл чи його помічник Ваулс промовить неголосно: “Почали!” — і можеш ти дрімати, чи пригадувати, чи мріяти — байдуже. В шоломі щось тихесенько, по-комариному, дзижчить, — аж кортить прогнати капосну комаху, що раз по раз кусає в начисто поголену голову. Але то не комар. То в живий мозок втинається віброзонд — тонший за найтоншу волосинку, неймовірно пружний і міцний монокристал платино-іридієвого сплаву. Для нього не існує перепон. Він пронизує шкіру, черепну коробку, занурюється все глибше й глибше у лабіринт клітин. Його руху навіть не помічаєш, бо сам мозок не сприймає ніяких подразнень, але на екрані осцилографа видно, як вихиляється, витанцьовує, шалено гасає яскраво-зелена химерна лінія. Про що вона розповідає? Невідомо. Клацають перемикачі, вправні руки крутять якісь важельки, натискають на якісь кнопки… 1 ось уже лінія загальмовує свій рух, перетворюється на мляву змійку, а та, у свою чергу, випростується в нерухому пряму лінію. Це означає, що десь там, у підземеллі, де розташована найграндіозніша електронно-обчислювальна машина світу, досягли резонансу струмів, і що ще одна довжелезна послідовність логічних елементів схеми готова для безпосереднього контакту з людиною.

Як він буде здійснюватися, отой контакт?.. Борис якось запитав про це містера Хілла, але той відбувся чемним жартом з простим підтекстом: мовляв, не твого розуму справа!.. І ця, здавалося б, дрібниця дошкульно вразила, хлюпнула в груди пекучої отрути. А втім — що ж: продався, то й мовчи!

Збігали дні. Досліди поступово почали ускладнюватися. На вимогу Хілла, — рудий Ваулс тепер майже не потикався в лабораторію, — Коровін мусив то думати про щось цілком певне, то читати формули й таблиці, а то й просто ворушити кінцівками. І якщо досі зондування мозку не сприймалося абсолютно, то нині все частіше виникали несподівані, загадкові ефекти. То перед Борисовими очима раптом спалахувало яскраве світло, то вчувалися знайомі голоси, то знемагала спрага, то трусила лихоманка. І хоч Хілл пояснив, що це так і має бути, бо віброзонд торкається відповідних ділянок мозку, Коровіну часом ставало моторошно.

Одного разу його раптом охопив шалений напад люті. Трощити! Вбивати! Нищити! Душити!.. Байдуже кого, аби тільки зараз, негайно!.. Він смикнувся, щоб вирватися, — тепер його руки й ноги прив’язували до крісла… і раптом схаменувся: та що це? Звідки?.. Може, так настає божевілля?

— Заспокойтеся, містер Коровін!.. — Хілл турботливо подав йому склянку води. — То був центр агресії — найважливіша… і найшкідливіша! — ділянка мозку людини… Заспокойтеся. А я зараз ввімкну ваш центр насолоди…

Він пішов до пульта, поклацав якимись перемикачами. Трошки голосніше задзижчало в шоломі. Легенький укол… Очікування. Стривай: чому це все довкола стало таким яскравим? Чому так легко й приємно на душі?.. А це… Що це за почуття, — радість, задоволення, насолода?.. Ні, ні, — щось у тисячі разів сильніше, всеосяжне і безіменне, — екстаз і блаженство, їжа для помираючого з голоду, вода для спраглого! Бракувало слів, не вистачало образів, кожен нерв трепетно благав: ще… ще… хай триває оцей стан солодкої нестями… не уривайте його… не уривайте…

Та раптом згасло неземне сяйво, розтало піднесення, насунувся тоскний неспокій. І пролунав голос Хілла:

— На сьогодні досить, містер Коровін… Ви вільні.

Борис підвівся, похитуючись. Ні, долари таки не дістаються задарма! За оці шість годин він втомився так, наче розвантажив вагон вугілля.

А далі стало ще важче. Щойно віброзонд втинався у мозок і Хілл клацав вимикачем, Коровін одразу ж починав відчувати, що в його свідомість настирливо вдирається якась чужа, тупа сила. Здавалося, її головним завданням було протидіяти всьому, що він робив. Важко поворухнути рукою — вона, як свинцева. Важко вимовити слово — не скоряється язик. Навіть процес мислення вимагав великого фізичного напруження.

Хілл скоротив “робочий день” піддослідного спочатку до чотирьох годин, потім до двох. І все одно Коровін вставав з крісла виснажений вщент. Він плентався до своєї кімнати, — вони з товстунцем Джо жили тут же, в лабораторії, — і падав на ліжко, щоб одразу ж заснути на півдоби. Джо щиро піклувався про нього, силоміць примушував їсти, але апетиту не було, і шматок не ліз у горло.

Та ось, нарешті, настав день, коли Хілл сказав з задоволенням:

— Ну, містер Коровін, завтра — останній експеримент… Дозволяю вам хильнути сьогодні — скільки душа прагне.

Борис повільно похитав головою: йому не те що пити, а навіть дихати не хотілося.

— Але ж, містер Коровін, це просто необхідно! Не виключено, що якийсь із операторів підійде до нашої машини п’яний, а вона… — Хілл урвав мову, співчутливо пробіг очима по понурій постаті Коровіна. — Гм, ви таки й справді перевтомилися… Вам слід було б дати відпочити. Але… Ну, ось що, — він витяг чекову книжку, швидко виписав чек, подав Борисові. — Тисяча доларів. На додатковий відпочинок. А завтра — прошу. Це буде недовго, з півгодини, не більше.

— Дякую… — байдуже сказав Коровін, ховаючи чек до кишені. Йому стало цілком ясно, що саме завтра назавжди зникне жалюгідний боягуз, зрадник своєї батьківщини Борис Іванович Коровін, а натомість з’явиться ще один бідолаха-божевільний, — Нью-Ейнштейн, Навуходоносор чи просто тупий, зашмарканий ідіот… Тож швидше, швидше!

Він пив — і не п’янів. Глитав ром і коньяк, шампанське й горілку.

— Досить! — благав його товстунець Джо. — Не пий, Боб!

— Геть! — гримів Коровін. — Я пропиваю свою душу!.. Пий за продажну душу колишнього комсомольця, колишнього офіцера, колишнього радянського підданого Бориса Коровіна!..