Анрі Шарьєр - Метелик

мною охоронці так і сидять на стільцях, третій розпростерся на підлозі. Ми затамовуємо подих. Нам здається, що те «Ох!» почули геть усі. Вигук справді був досить голосним, але ніхто не реагує. Ми не затягуємо їх у палату, а рушаємо, прихопивши три рушниці. Клузіо попереду, хлопчина посередині, я за ним, ми спускаємося сходами, ледве освітленими лампою. Клузіо викинув ніжку, я все ще тримаю свою в лівій руці, у правій – рушниця. Унизу нічого. Довкола темна, як чорнило, ніч. Треба добре вдивитися, щоб розгледіти стіну, що спускається до річки; ми швидко прямуємо до неї. Коло стіни я нахиляюся. Спираючись на мою спину, Клузіо вилазить на мур, сідає верхи й витягає Матюретта, потім мене. Ми зістрибуємо в темінь по інший бік стіни. Клузіо невдало падає в ямку й забиває ногу. Ми з Матюреттом стрибаємо вдало. Одразу підводимося. Спроба Клузіо встати виявляється безуспішною, він каже, що зламав ногу. Я залишаю Матюретта з Клузіо, біжу до рогу, намацуючи рукою стіну. Темінь така, що, діставшись краю стіни, я цього не зауважую й, оскільки моя рука провалюється в порожнечу, падаю долілиць. Від річки долинає голос:

– Це ви?

– Так. Ісус?

– Так.

Він на півсекунди запалює сірника. Помітивши, де він, я шугаю у воду й дістаюся до човна. Їх там двоє.

– Залазь першим. Хто це?

– Метелик.

– Гаразд.

– Ісусе, треба повернути трохи назад: мій друг зламав ногу, стрибаючи зі стіни.

– Бери весло й налягай.

Три весла занурюються у воду, і легеньке суденце швидко долає сотню метрів, що відділяють нас від місця, де вони мають бути, бо нічогісінько не видно. Я гукаю:

– Клузіо!

– На Бога, помовч! – каже Ісус. – Пузаню, черкни запальничкою.

Спалахнули іскри, вони їх помітили. Клузіо по-ліонськи свистить між зубами: це свист, який шуму не створює, але його добре чути. Здається, що свистить змія. Він свистить безупинно, скеровуючи нас до них. Пузань вилазить, бере Клузіо на руки й кладе в човен. Потім піднімаються Матюретт і Пузань. Нас п’ятеро, вода на два пальці не доходить до краю човна.

– Не рухайтеся без попередження, – каже Ісус. – Годі гребти, Метелику, поклади весло на коліна. Відштовхуйся, Пузаню!

Підхоплений течією човен швидко відносить нас у темінь.

Коли за кілометр минаємо в’язницю, слабко освітлену старенькою динамо-машиною, ми вже на середині річки й летимо з неймовірною швидкістю, віддавшись на волю течії. Пузань уже не гребе. Один тільки Ісус, притиснувши своє весло до стегна, підтримує рівновагу човна. Він його не підштовхує, тільки скеровує.

Нарешті заговорив Ісус:

– Тепер можна говорити й курити. Як на мене, усе вдалося. Ти певен, що ви нікого не вбили?

– Не думаю.

– А нехай тобі біс! Ти мене надурив, Ісусе! – гнівається Пузань. – Ти сказав, що це простенька втеча без будь-яких проблем, тоді як це втеча інтернованих, наскільки мені вдалося зрозуміти.

– Так, вони інтерновані, Пузаню. Я не хотів тобі цього казати, щоб ти не відмовився допомогти, а мені так потрібна була ще одна людина. Не переймайся ти так. Якщо нас загребуть, я візьму всю відповідальність на себе.

– І це правильно, Ісусе. За ту сотню франків, яку ти мені заплатив, я не хочу ризикувати своєю головою, якщо хтось загинув, ні отримати пожиттєве, якщо хтось поранений.

Я кажу:

– Пузаню, я подарую тисячу франків вам обом.

– Тоді все гаразд, хлопче. Справедливо. Дякую, там, у селі, ми загинаємося від голоду, гірше бути на волі, ніж засудженим. Засуджені принаймні щодня мають що жерти та одяг.

– Як ти, друже, – питає Ісус у Клузіо, – дуже болить?

– Можна терпіти, – відповідає Клузіо. – Що ж ми робитимемо, Метелику, з моєю поламаною ногою?

– Побачимо. Куди ми прямуємо, Ісусе?

– Я заховаю вас у бухті за тридцять метрів від виходу в море. Ви там пробудете тиждень, доки не затихнуть пошуки фараонами та мисливцями на людей. Нехай думають, що цієї ночі ви пройшли по Мароні й вийшли у відкрите море. Мисливці за людьми ходять на каное без моторів, вони найнебезпечніші. Якщо вони опиняться недалеко від місця перебування, фатальними можуть стати розведений вогонь, розмова, кашель. Фараони ходять на моторках, завеликих для входу в бухту, де черкатимуть по дну.

Починає світати. Було близько четвертої ранку, коли після тривалих пошуків ми нарешті натрапляємо на прикмету, відому тільки Ісусові, і буквально входимо в буш. Човен приминає невисоку рослинність, яка одразу після нас піднімається, утворюючи дуже густу захисну завісу. Треба справді бути чарівником, щоб знати, чи досить води під човном, аби він міг пройти. Ми входимо, розсуваючи на нашому шляху гілля й понад годину проникаючи щораз глибше. Аж раптом опиняємося у своєрідному каналі й зупиняємося. Берег чистий, укритий зеленою травою, дерева височезні, і о шостій ранку світло не проникає крізь їхні крони. Під цією імпозантною сферою лунають крики безлічі невідомих нам тварин. Ісус каже:

– Тут вам доведеться просидіти тиждень. Я приїду сьомого дня й привезу харчі.

З густих чагарників він витягує невелику пірогу метрів два завдовжки. У ній два весла. На цьому суденці він і повернеться в Сен-Лоран, скориставшись припливом.

А тепер слід зайнятися Клузіо, який лежить на березі. Він досі в сорочці, з голими ногами. Сокирою ми обтесуємо сухі гілки, роблячи з них дощечки. Пузань смикає ступню, на обличчі Клузіо виступають великі краплі поту, у якийсь момент він каже:

– Стоп! Так болить значно менше – напевно, кістка стала на місце.

Ми накладаємо дощечки, як шину, і обв’язуємо новою конопляною мотузкою з човнових запасів. Йому стає легше. Ісус купив чотири пари штанів, чотири сорочки й чотири вовняні куртки, які видають засланим. Матюретт і Клузіо одягаються, я залишаюся в одязі араба. Настала черга рому. Ми взялися за другу пляшку відтоді, як почалась утеча, він зігріває. Немилосердно кусають москіти: доводиться пожертвувати пачкою тютюну. Ми занурюємо його в пляшкову диню й намащуємо нікотиновим соком обличчя, руки й ступні. Куртки вовняні й чудово тримають тепло в цій пронизливій сирості.

Пузань каже:

– Ми вже підемо. Як щодо обіцяної тисячі?

Я відходжу вбік і швидко повертаюсь із новенькою тисячною банкнотою.

– До побачення! Тиждень сидіть на місці, – каже Ісус. – Ми приїдемо на сьомий день. Восьмого вирушите в море. Тимчасом зробіть вітрило й клівер, наведіть у човні лад, кожна річ повинна мати своє місце, закріпіть штирі стерна, яке не поставлено. Якщо мине десять днів, а ми не приїдемо, отже, нас заарештували в селі. Оскільки гостроти цій справі надає напад на охоронців, це буде кривавий шухер.

З іншого боку, Клузіо каже, що не покинув