Данило Борисович Яневський - Спроба Павла Скоропадського

самими крайніми мірами». Найголовніший посил документа – повернення до цивілізованих форм життя, зруйнованих зусиллями УЦР за якихось 12 місяців. Це – «відбудування права приватної власності – як фундаменту культури і цивілізації», «відбудова повної свободи по зробленню купчих по куплі-продажі землі», «відчуження земель по дійсній їх вартості від великих власників, для наділення земельними участками малоземельних хліборобів», відновлення «повної свободи торгу» та «приватного підприємства й ініціативи», а також «тверде забезпечення прав робітничого класу», особливо «правового становища і умов праці залізничників». Оголосив автор документа і про те, що «управління Україною буде провадитися через посередство призначеного мною Кабінету Міністрів і на остаточному обгрунтованні нижче долучених до цього законів про тимчасовий державний устрій України», і про якнайскоріше видання закону про вибори до парламенту, і про скасування всіх законів УНР та Російської держави (підкреслено нами. – Д. Я.), і про захист прав робітників та підприємців[92] тощо. Конституція нового режиму

За свідченням Гольденвейзера[93], Палтов підготував також і проект законів про тимчасовий державний устрій України, які правили за Основний закон впродовж усього терміну існування гетьманського режиму. До слова, сам гетьман оцінював свою законотворчість на конституційному ґрунті не дуже високо. Але, сказати правду, свою першу системну помилку, якої він припустився тими днями, він, вочевидь, помітив занадто пізно – на еміграції. Розповів він про неї у таких словах: «В Грамоті моїй я писав, що голова ради міністрів призначається мною і мені представляє списки міністрів на моє затвердження і вже весь склад ради міністрів відповідальний переді мною. Складаючи Грамоту, спершу я цього не бажав, і лише в останню хвилину, перед тим як підписати Грамоту і здати її до друку, я погодився на це… Я особисто вважаю нині,– читаємо в його спогадах, – що зробив велику помилку… Я переконаний тепер, що робота йшла б тоді значно швидшим темпом, не було б відхилень від наміченої мною політики. Це більш відповідало ідеї диктатора, в якого зосереджується вся влада, а оскільки я відразу потрапив до рук ради міністрів, де партійність відігравала велику роль, та чи інша комбінація числа голосів давала іноді випадковий напрям з основних питань»[94]. Пропустивши можливість встановити жорсткий авторитарний режим, гетьман, зрештою, підписав вирок своєму режимові вже в перші дні його існування.

Конституція нового режиму – оцінки

Пізніші дослідники та мемуаристи, ясна річ, оцінювали творчість Палтова на конституційному ґрунті інакше і по-різному. Серйозних оцінок уникали, говорили, здебільше, про дрібниці. Більшість фахівців та мемуаристів, головним чином націонал-соціалістичної орієнтації, доводили очевидне – нелегітимність нового режиму, забуваючи при цьому вказати на абсолютну нелегітимність та незаконність режиму УНР. Одні, наприклад, вважали, що згадані закони є не чим іншим, як «тимчасовим статутом нового режиму».[95]

Інші на повному серйозі переконували, що, хоча демократичний режим був замінений на одноосібну диктатуру, «з формально-правного боку назва У.Н.Р. залишилася в законній силі за нового режиму», що гетьманська конституція «формально визнавала установлену Конституцією УНР суверенність українського народу». Вказували і на те, що після 29 квітня абсолютна більшість законів УНР (крім приватної власності) залишилася в силі[96], а завдяки гетьманові і його новим основним законам ратифікація Берестейської угоди пройшла без будь-яких застережень.[97]

Натомість найактивніший ненависник нового режиму – Микита Шаповал – виразів, як завжди, не добирав. «Росіян, жидів і зрусифікованих малоросіян, якими були наповнені міста, – писав він, – казив сам факт української державності, якою б вона не була. І от вони задумали факт знищення української державности при допомозі німецького війська, що було тоді на Україні…». «Нову організацію названо «українська держава», – читаємо далі,– скасувавши УНР і все законодавство та організацію Центральної Ради… Гетьманщина, виступивши проти Української Республіки, цим зазначила, що вона виступає проти української держави»[98]. Коментувати це мракобісся та невігластво не випадає…

Конституція нового режиму – продовження

Оголошені того самого дня, 29 квітня, «Закони» мали діяти виключно тимчасово – «до обрання Сойму і відкриття його діяльності». Головний їх зміст добре відомий. Це – виключне право гетьмана на виконавчу та законодавчу владу в межах усієї УД, а також на закордонну та військову політику, запровадження законів у дію виключно з його санкції, оголошення православ'я «первенствуючою» вірою, розподіл населення на два стани – «козаків» та «громадян», недоторканність приватної власності, свободу слова, політичної діяльності, утворення двох «вищих інституцій» – Фінансової ради («в справах державного кредиту і фінансової політики») та Генерального суду («вищого охоронителя і захисника закону та Вищий суд України в справах судових та адміністративних»).[99]

Отже, «законодавча діяльність гетьманської адміністрації розпочалася з того, до чого Центральна Рада підійшла лише в останні тижні свого існування, – з визначення правових основ самого процесу законотворчості».[100]

Попри всі фальшиві, безпідставні та брехливі