Редьярд Джозеф Кіплінг - Мауглі

хто однієї крові зі мною, — як звичайно, привіталася чорна пантера, випростовуючись на всю довжину на обмілині, а тоді тихіше, крізь зуби додала:

— Якби не було цього Закону, яким би чудовим могло тут бути полювання!

Чутливі, нашорошені вуха оленів вловили її бурмотіння, й одразу стривожений шепіт полинув по рядах:

— Перемир’я! Не забувай! Перемир’я!

— Заспокойтеся, заспокойтеся, тихше! — прогримів слон Гаті. — Багіро, дотримуйся Перемир’я! Тепер не час говорити про полювання.

— Я знаю це краще за інших, — відповіла Багіра, спрямовуючи погляд у бік Гаті. — Я харчуюся черепахами, ловлю жаб. Фу! Було б краще, якби я могла жувати гілки дерев.

— Це було б краще і для нас, — промекало з протилежного берега маленьке оленятко, яке з’явилося на світ лише цього року й ще не встигло поласувати гілками. Хоча Народ Джунглів був пригнічений нещастям, але, почувши заяву дитинчати, усі посміхнулися. А Мауглі, що лежав у теплій воді й спирався на лікті, сміявся до сліз і бив по воді ногами.

— Чудово сказано, безрогий малюче, — промовила Багіра. — Коли закінчиться Перемир’я, я нагадаю тобі ці слова, якщо ти потрапиш до моїх лап, — і вона уважно поглянула в темряву, щоб краще запам’ятати прикмети дитинчати.

ІІІ

Уздовж усього берега вгорі й унизу чувся гомін голосів. Можна було розібрати серед шуму рохкання й вищання свиней, які вимагали, щоб на них не тиснули; рев буйволів, що блукали по обмілинах; жалісливу розповідь лані про те, як вона марно шукала їжі. Іноді якийсь олень звертався з питанням до когось із хижаків, які були на протилежному березі. Але звідусіль приходили нерадісні звістки. А тим часом палючий вітер Джунглів мчав і свистів між скелями, тріщав засохлими стеблами, ламав сухі гілки й кидав їх у річку.

— Люди також бідують, вони вмирають біля своїх плугів, — сказав молодий олень. — Лише протягом учорашнього дня я знайшов трьох. Вони лежали непорушно, а поряд з ними й воли. Скоро і до нас прийде такий спокій.

— А вода в річці вчора ще впала, — сказав Балу. — О Гаті, чи доводилося тобі у своєму житті бачити таку посуху?

— Все минає, все минає, — задумливо промовив слон, пускаючи хоботом струмінь води собі на спину.

— Є серед нас один, який довго не витримає цього лиха, — сказав Балу, ніжно дивлячись на Мауглі.

— Це ти про мене? — невдоволено запитав хлопчик, сидячи у воді. — Справді, я не маю такої пишної шуби, як ти, щоб сховати ребра, які стирчать. Але якби з тебе зняти цю шубу, Балу…

Гаті аж здригнувся, коли до нього долинули останні слова Мауглі, а ведмідь суворо сказав:

— Людське дитинча! Ти маєш більш шанобливо говорити про того, хто навчає тебе Закону. Мене ніхто не бачив без моєї шкури.

— Ні, Балу, я не хотів образити тебе. Я лише кажу, що ти схожий на кокосовий горіх у шкірці, а я — на кокосовий горіх без шкірки. От, якби з тебе зняти твою буру шкірку… — але Мауглі не закінчив фразу, яку виголошував, схрестивши ноги й супроводжуючи слова бурхливими жестами, як це робив завжди. Багіра простягла свою пухнасту лапу і штовхнула його у воду.

— Що далі, то гірше, — сказала чорна пантера, коли хлопчик показався з води. — Спочатку Балу був без шкури, а тепер Балу став кокосовим горіхом. Бережися, щоб з тобою хтось не зробив того, що часто роблять достиглі кокосові горіхи.

— А що ж вони роблять? — запитав Мауглі.

— Падають на землю й ламають твою голову, — спокійно відповіла Багіра, штовхаючи його у воду ще раз.

— Недобре глузувати зі свого вчителя, — сказав Балу, коли Мауглі скупався утретє.

— Сором! Ось до чого ми дожилися! Хтось без шерсті тиняється скрізь, сновигає між нами й дозволяє собі по-мавпячому знущатися з тих, кого всі вважають найповажнішими мисливцями, а інколи ще й тягає за вуса найкращих із них!

Неважко здогадатися, що це сказав Шер-Хан, кульгавий тигр, який теж пришкандибав до води. Він зупинився на хвилинку, щоб отримати насолоду від того сум’яття, яке викликала його несподівана поява на протилежному березі серед оленів. Потім він опустив у воду свою квадратну кудлату голову й почав хлебтати воду й бурмотіти собі під ніс:

— Джунглі перетворюються на місце для ігор якогось дитинчати без шерсті. Ану, поглянь на мене, ти, людський виродку!

Мауглі озирнувся й подивився просто в очі тигра — не минуло і хвилини, як Шер-Хан невдоволено відвернувся вбік.

— Людське дитинча, людське дитинча! Тільки й чуєш, що про це людське дитинча! — продовжував бурчати тигр і знову нахилився до води. — Та він і не дитинча зовсім, до того ж і не людина, інакше він, мабуть, боявся б мене. Якщо так триватиме й надалі, то наступного року, здається, мені доведеться просити в нього дозволу, щоб попити води!

— А що ж, може, й доведеться, — сказала Багіра, насмішкувато дивлячись йому просто в очі, — може, й доведеться… Фу, Шер-Хан, що це за гидоту ти притягнув сюди?

— Це людятина! — зневажливо сказав Шер-Хан. — Я убив його годину тому.

І він відійшов убік, продовжуючи щось бурмотіти про себе.

Весь натовп звірів, які чули останні слова тигра, розхвилювався і стривожено зашепотів. Цей шепіт дедалі гучнішав і скоро перетворився на крик:

— Людину! Чуєте: він говорить — людину! Він убив людину! — І всі подивилися на Гаті, дикого слона, який продовжував стояти, наче не помічаючи, що відбувалося навколо. Гаті робить усе в свій час, і в цьому полягає одна з причин його довгого життя.

— У такий час, як зараз, убити людину! Хіба для нього не вистачило іншої дичини? — гнівно