Василь Григорович Ян - Чінгісхан

— хаджі. Хто ж наважився образити і його, і тебе?

— Причиною розлуки — один купець.

— Розкажи мені про нього.

— Хоч я і останній з нещасних, але я знайшов у дорозі ще більш нещасного — купця, пораненого розбійниками і залишеного без допомоги. Я зробив, що зміг, перев’язав його рани, хотів довезти до Гурганджа… І зберіг йому золотого сокола…

Купець, який уважно слухав, здригнувся і обірвав дервіша:

— Годі! Ми все вже знаємо, що сталося з купцем. Адже цей купець перед тобою. Я давно хотів розшукати тебе, щоб віддячити. Але хто ж твій друг? Може, я зумію витягти його з катівні лиха.

— Ти один тільки можеш повернути мені друга. Він не сміє носити білої пов’язки і називатися хаджі, тому що в нього, як у шайтана, привішений хвіст. Це мій осел. Жадібний правитель округу, у якого ти залишився лікуватись, одібрав мого осла. Якщо ти мені допоможеш дістати іншого, то збудеться все, чого я бажаю.

— Ти одержиш свого осла. Я відкупив його у хакіма, і він тут у дворі. Чуєш, чи не він кричить і вітає тебе? Але цього замало. Тепер ти можеш вибрати в цій крамниці, що тільки захочеш: найкращий одяг, і сап’янові чоботи, і тканини — бери все, що тільки тобі знадобиться.

— Я — дервіш! У мене є грубий вовняний плащ, і цього з мене досить. Але я беруся рукою за полу твоєї щедрості тільки для того, щоб ти одягнув мою зовсім голу тінь. Тінь всюди йде слідом за мною і не має нічого, чим прикрити своє схудле тіло.

Купці засміялись.

— Ти все жартуєш, дервіше! Як же можна одягти твою тінь?

— Та ось вона стоїть перед вами! — І дервіш показав рукою на бідного хлопчика Тугана, що притулився до стіни.

Хворий купець ударив у долоні.

— Гассане, — сказав він слузі, що підійшов. — Проведи цього хлопчика до крамниці, де продається готовий одяг, і одягни його так, як одягнув би подорожнього, що вирушає в далеку дорогу.

— Що йому дати?

— Ти його одягнеш «сор-та-пай» (з голови до ніг) і даси йому все: чекмінь, сорочку, шаровари, носки, чоботи, пояс і тюрбан. А ти, шановний «джихан-гешт» (блукач всесвіту), приходь сьогодні ввечері до мене. Гассан розкаже тобі, як знайти мій дім.

Слуга провів дервіша і зніяковілого Тугана до крамниці, де висів різний одяг: чоловічий, жіночий і дитячий. І хоч слуга Гассан пропонував вибрати все найкраще, дервіш вказав тільки на те, що тривке і зручне в дорозі. Коли Туган вийшов з крамниці, одягнений, як син гургандзького жителя, з закрученою навколо голови синьою чалмою, Гассан передав дервішеві шкіряний гаманець і сказав:

— Мій хазяїн, шановний Махмуд-Ялвач, наказав передати тобі також оці п’ять золотих динарів, щоб ти ні в чому не знав нужди у дорозі. Крім того, на хазяйському подвір’ї тебе чекає твій осел з сідлом. Ти можеш взяти його, коли хочеш. Мабуть, ти зробив велику послугу моєму хазяїнові. Він рідко буває щедрим.

Ввечері Хаджі Рахім відвідав купця Махмуд-Ялвача. Той чекав на нього у красивій альтанці, що губилася серед великого саду. Коли вони випили чашку золотистого чаю і слуга пішов геть, купець пошепки спитав:

— Про якого золотого сокола ти говорив сьогодні?

Дервіш витяг із зборок свого пояса золоту пластинку з вирізьбленим на ній соколом і передав Махмуд-Ялвачу. Той рвучко схопив її і сховав за пазуху.

— Запам’ятай мої слова, — сказав він. — Що б не трапилося, навіть якби стався вибух всесвіту, коли ти почуєш про мене, можеш сміливо прийти в мій дім. Я завжди допоможу тобі. Що ти робитимеш у Гурганджі?

— Завтра я вирушаю звідси до Бухари. Я боюсь залишатися тут, де над головою завжди занесено меч, який не розбирає, правий чи не правий той, на кого він упаде. Ні, краще посох прочанина і далека дорога!..

Розділ шостий
ЗМОВА ЦАРИЦІ ТУРКАН-ХАТУН

Під верховенством такої розумної жінки, як Туркан-Хатун, вплив військової (кипчацької) аристократії скоро похитнув авторитет престолу. Кипчаки могли безборонно спустошувати захоплені ними землі, хоча б вони з’явились туди як визвольники, і робити ім’я свого государя об’єктом зненависті населення.

(Акад. В. Бартольд)

Стулчасті ворота Арк[55] розчинились, і пара за парою стали виїжджати на відгодованих жеребцях вершники у білих баранячих шапках, червоних смугастих каптанах і з кривими шаблями, що сяяли золотом.

Мухаммед, шах Хорезму, огрядний і величний, у білому шовковому тюрбані з алмазними блискучими нитками, похмуро сидів на широкогрудому гнідому коні з коштовною золотою збруєю. Малиновий парчевий халат шаха, пояс і шабля, оздоблені самоцвітами, сліпуче виблискували під сонцем.

Позад володаря Хорезму їхали слідом двоє молодих вершників. На вороному туркменському жеребці з срібним нашийником зграбно сидів смаглявий молодець. Це був син туркменки, наступник шаха Джелаль ед-Дін. Поряд нього на рябому інохідці з довгою чорною гривою, заплетеною в дрібні косички, їхав хлопчик у парчевому халатику — наймолодший і найулюбленіший син шаха від кипчацької княжни.

Далі їхали поважні сановники Хорезму, гарцюючи на конях, покритих червоними чапраками.

Конвойна тисяча шаха розділилась. Одна частина, прямуючи попереду через головну вулицю базару, розганяла канчуками натовп цікавих