В'ячеслав Олександрович Навроцький - Основи кримінально-правової кваліфікації

з'ясовані завдяки тому, що вони роз'яснені в нормативно-правових актах, на які немає прямого посилання в статті кримінального закону. При цьому має місце так зване субсидіарне застосування правових норм.

Стосовно кримінального законодавства субсидіарне застосування норм інших галузей права пов'язане не з усуненням наявних в кримінальному законі прогалин, а зі зверненням до них для з'ясування змісту самих кримінально-правових норм. Відповідний термін походить від латинського subsidium, що означає допомога. Таким чином, виходячи з буквального значення слова, субсидіарне застосування правових норм має місце тоді, коли для застосування однієї норми необхідно звертатися за допомогою до інших правових норм. Така допомога виражається у з'ясуванні змісту понять, які використовуються в одній нормі, а зміст їх витлумачений в іншій нормі. Можливість і необхідність використання при кваліфікації злочинів норм інших галузей права, навіть коли на них немає прямого посилання в статті кримінального закону, базується на системному характері права, взаємозв'язку і взаємозалежності між нормами, які належать до різних галузей права.

Як приклад субсидіарного застосування норм інших галузей права при кримінально-правовій кваліфікації може бути наведене звернення до нормативних актів, які регламентують обіг наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів.

В зв'язку із субсидіарним застосуванням правових норм інших галузей права при кримінально-правовій кваліфікації виникає кілька питань прикладного характеру. Одне з них — як визначити, чи потрібно в субсидіарному порядку звертатися до інших нормативних актів, як виявити ці акти. Друге — яке значення актів, які містять норми, що до них звертаються в ході субсидіарного застосування правових норм, чи виступають вони нормативною підставою кваліфікації.

Видається, що до нормативних актів інших галузей права потрібно звертатися в усіх випадках, коли відповідні акти існують, коли вони дозволяють уяснити зміст норми кримінального права. Виявлення ж кола цих актів — це справа загальної професійної підготовки правників, їх юридичного світогляду, культури. Чим більш освічений юрист, тим більше правових норм він знає і може залучити при вирішенні конкретної справи. Корисним при цьому є звернення до спеціальних збірників нормативних актів. Колись існувала добра практика випуску текстів КК з постатейними матеріалами, серед яких чільне місце займали нормативні акти. Систематизовані збірники нормативних актів випускаються як дидактичний матеріал для підготовки студентів. Існують і спеціальні видання словникового характеру, в яких є посилання на нормативні акти, що мають враховуватися при визначення змісту понять і понятійних зворотів, що містяться в кримінальному законі. Але найбільш дієвим засобом у виявленні нормативних актів, які повинні застосовуватися в субсидіарному порядку при кримінально-правовій кваліфікації, є комп'ютерні системи пошуку правової інформації "Право", "Ліга" та інші аналогічні.

Нормативно-правові акти, які використовуються при кримінально-правовій кваліфікації в порядку субсидіарного застосування норм інших галузей права, як видається, мають таке ж значення, як і норми, до яких відсилають бланкетні чи відсилочні диспозиції статей КК. Такі акти, не будучи частиною статті кримінального закону, разом із тим є складовою кримінально-правової норми.

Значення практики для кримінально-правової кваліфікації.

Вітчизняне право відноситься до так званої континентальної системи права, в якій головним джерелом права є нормативно-правові акти. Однак і в такій системі права правозастосовна практика відіграє важливу роль. На практиці, по-перше, встановлюється зміст окремих понять, які містяться в диспозиціях статей кримінального закону, по-друге, — виробляються правила кваліфікації, типові алгоритми поведінки осіб, які проводять дізнання, слідчих, прокурорів, суддів з приводу кримінально-правової оцінки діяння.

За вдалим висловом Н.С. Таганцева, судова практика є шляхом, яким потреби життя в галузі права заявляються законодавцю. Це означає, що практика сигналізує законодавцю про наявні прогалини та упущення в правовій регламентації суспільних відносин, про необхідність вдосконалення чинних норм чи прийняття нових. Судова практика виробляє і правила кримінально-правової кваліфікації. Таке її значення тим більш очевидне, що в чинному законодавстві ці правила досі не регламентовані.

Під практикою, яка складається в ході кримінально-правової кваліфікації, не слід розуміти індивідуальні рішення в конкретних справах. Практика — це позиція, яка формується впродовж більш чи менш тривалого часу, яка відзначається стабільністю, це положення, якими в типових ситуаціях керується більшість працівників правоохоронних органів та суддів. Г.Т. Ткешеліадзе справедливо вказував, що судова практика складається на основі неодноразового застосування закону. Таким чином, практика є відображенням закономірностей, які існують в правозастосовній діяльності. Вона займає ніби середнє, проміжне положення між законом і звичаєм.

Щоб забезпечити верховенство закону, правозастосовна практика в правовій державі повинна складатися не хаотично, а керовано, використання її положень в сфері кримінально-правової кваліфікації має підкорятися певним правилам. Ці правила зводяться до наступного:

- жодне рішення, яке приймається при вирішенні конкретних справ, не повинно суперечити закону, узагальнюючі практичні рекомендації мають відповідати чинному законодавству;

- практика вищестоящих інстанцій є орієнтиром для органів нижчого рівня;

- правозастосовні органи "зв'язані" своїми власними рішеннями, тобто в аналогічних ситуаціях вони повинні приймати однотипні рішення;

- існує зворотний зв'язок між правозастосовною практикою і правотворчістю, практика відіграє конструктивну роль у вдосконаленні та оновленні законодавства — виявлені в ході застосування правових норм їх недоліки, прогалини в праві повинні усуватися законодавцем;

- пріоритет мають положення практики відповідно санкціонованої та опублікованої.

Положення правозастосовної практики існують у вигляді як неписаних, так і формалізованих приписів. В першій формі — це положення, які передаються з вуст в уста, від старших і більш досвідчених працівників до початківців, поширюються серед колег одного рівня. В другій формі практика Особливої частини кримінального права України існує як:

- постанови Пленуму Верховного Суду України з тих чи інших категорій кримінальних справ;

- узагальнення практики застосування законодавчих норм стосовно певних категорій злочинів ;

- листи, роз'яснення, відповіді на запитання, що надходять до керівних правоохоронних органів;

- методичні вказівки щодо розслідування, розгляду окремих категорій кримінальних справ.

При цьому лише роз'яснення Пленуму Верховного Суду України є обов'язковими для судів, інших органів і посадових осіб, що застосовують закон, по якому дано роз'яснення. Інші джерела, в яких виражена позиція практики, на таку роль претендувати не можуть, мають лише рекомендаційний характер.

Особливе місце серед актів практики, які стосуються питань кримінально-правової кваліфікації, займає судове тлумачення закону, яке складає серцевину правозастосовної практики. Воно має силу лише для даної справи. Однак тлумачення законів, яке міститься в рішеннях вищих судових інстанцій, особливо Верховного Суду, завжди справляло вплив на поточну практику. По суті, як вдало відзначається в літературі, воно має не лише силу авторитета, а й авторитет сили, так як касаційна і наглядна діяльність цих інстанцій спрямовувала практику нижчестоячих судів в бік саме такого, а не іншого тлумачення закону.

Верховний Суд України вправі давати керівні роз'яснення з