Олег Євгенович Авраменко - Первісна. У вирі пророцтв

Ейрінин дід по материній лінії, Амон аб Гован, герцоґ Рувінський, наймогутніший вельможа Тір на х-Ейдалу, останнім часом вів активні військові приготування, плануючи відкусити добрячий шмат Ферманаху і в цьому явно розраховував на підтримку своєї внучки-відьми. Проте Ейрін уже написала йому листа і попередила, що не дозволить використовувати її ім’я для виправдання нових завоювань. Вона взагалі не почувала особливої симпатії до своєї рувінської рідні, особливо до діда, який чверть століття тому влаштував на Інісойд Лаврадир криваву різанину і досі утримував владу над островами, жорстоко придушуючи найменші заворушення серед місцевих мешканців. У цьому брали участь і всі його сини, за винятком Ґордайна аб Амона, який відмежовувався від їхніх дій із суто практичних міркувань — він був одружений з дочкою ейдальського короля, тому мав усі шанси разом з нею посісти престол і не бажав плямувати свою репутацію в очах украй вимогливого в таких питаннях тестя…

Впродовж наступної години дівчата розмовляли про різні дрібниці. Вірніше, говорила здебільшого Фіннела, а Ейрін переважно слухала її жваве базікання і лише час від часу вставляла свої коментарі, як це здавна повелося в їхніх стосунках.

Згодом прийшла служниця, щоб прибрати в кімнаті. Фіннела явно збиралася нагримати на неї й прогнати, однак Ейрін цьому завадила, запропонувавши піти до Тах Ерахойду. Кузина радо погодилася — їй дуже подобалось у відьомському палаці, до того ж вона швидко заприязнилася з Гелед та Морін.

Оскільки надворі було хоч і ясно, але холодно, Фіннела надягла довге, до колін, манто. Ейрін цілком вистачало й пелерини, яку носила від самого ранку. Власне, вона могла обійтися й без неї, проте розуміла, що за такої погоди виглядатиме недоречно в своїй кофтині.

— А пам’ятаєш, як ти мені заздрила на Двар Кевандірі? — з усмішкою мовила Фіннела, коли вони спускалися сходами. — Бо тоді мусила загортатись у теплу пухнасту шубу, а я собі їхала в легкому пальті. Зате тепер ти можеш любісінько розгулювати голяка в найлютіший мороз.

— Не дочекаєшся, — сказала Ейрін.

На цей час сонце вже зависло над самим обрієм, а з півночі задув сильний вітер, і на шкільному подвір’ї дівчат стало вполовину менше, ніж годину тому. Зокрема, зникла й Ронвен, хоча ні на сходах, ні в коридорі фліґеля вони її не зустріли.

— Ходить займатися до бібліотеки разом з новими подругами, — пояснила кузина. — І це на краще, бо мене дуже дратує її постійне бурмотіння. Як щось читає або пише, обов’язково мимрить собі під носа. А в усьому іншому Ронвен чудова сусідка.

— Ще б пак! — серйозно кивнула Ейрін. — І сусідка, і покоївка.

— Ну то й що? Гадаєш, я перша до цього додумалась? Та тут більшість шляхетних дівчат знаходять собі таких сусідок. Різниця тільки в тому, що Ронвен я привезла із собою.

Коли вони йшли через подвір’я школярки, як і минулого разу, чемно кивали Ейрін. А одна з них, дівчина років вісімнадцяти, навіть наважилася привітатись:

— Доброго вечора, леді Ейрін!

У відповідь Ейрін теж побажала їй доброго вечора, а вже за шкільною брамою сказала Фіннелі:

— Здається, я зустрічала її в Тах Ерахойді. Але не певна — зараз мої зусилля спрямовано на те, щоб запам’ятати всіх сестер.

— Мабуть, таки зустрічала. Вона там частенько ошивається, особливо вечорами. — В кузининім голосі почулася неприхована зневага. — Це Айрен вер Гайлім з випускного класу, ніжна подружка Давнайг вер Ерліш.

Ейрін ствердно кивнула.

— Так, тепер згадала. Якось бачила їх разом у їдальні. — А трохи помовчавши, додала: — І не треба так відверто демонструвати свій осуд. Я знаю, ти не схвалюєш таких стосунків, і це твоє право. Але так само й Айрен має право на ці стосунки.

— Я засуджую її зовсім не за це.

— А за що?

— Вона відверто хизується своєю особливою дружбою з Давнайг. А найдужче мене обурює те, що багато дівчат заздрять їй.

— Ну й нехай, — байдуже мовила Ейрін. — Не збагну, що тут такого обурливого. Тобі вони теж заздрять, проте розуміють, що їм годі й мріяти про появу кузини-відьми. А от завести собі подругу серед відьом — цілком реально. І що ближча ця дружба, то більше вигоди має від неї чаклунка.

Фіннела зітхнула.

— Ти така практична, сестричко… аж до цинізму.

На мосту через річку вони розминулися з Олвен вер Елінир. Не стишивши ходи, дівчина щось недбало буркнула у відповідь на Фіннелине привітання і, як уже повелося, геть-чисто проіґнорувала Ейрін. Вона не наважувалася задиратись до неї, тверезо оцінюючи реальне співвідношення сил, а просто вдавала, що не помічає її присутності. Не можна сказати, що Ейрін дуже раділа з такої ситуації, але втішала себе тим, що все могло бути набагато гірше. На щастя, Олвен виявилася досить поміркованою для свого віку і не провокувала відкритої конфронтації. Серед присутніх на Тір Мінегані відьом було ще з десяток таких, що не приховували свого неприязного ставлення до Ейрін, одначе при цьому поводилися стримано, без того надмірного завзяття, яке свого часу виказала Альса. А Ейрін у відповідь просто уникала їхнього товариства — що не складало великих труднощів, оскільки Івін подбала про те, щоб такі сестри не потрапили до списку її наставниць, а з усіма меншими, крім Олвен, у неї були загалом гарні стосунки.

— Здається, йде до вашої школи, — здивовано мовила Ейрін, кинувши через плече швидкий погляд. — Невже має там подруг?.. Ні, не вірю!

— І правильно, що не віриш, — підтвердила кузина. — Вона вважає себе надто величною, щоб товаришувати з такими недосконалими істотами, як чаклунки. Але до нас приходить реґулярно — і поводиться так пихато, мов королева серед своїх підданих. Більшість дівчат її не люблять, хоча не бракує й таких, що впадають коло неї, виконують усі її забаганки. А вона попихає ними, як тільки хоче, і переконана, що це нормально, бо всі чаклуни та чаклунки