Олег Євгенович Авраменко - Первісна. У вирі пророцтв

— У себе… тобто, в нас у кімнаті. Виконує завдання на завтра, бо ввечері хотіла піти до вас. Вона не думала, що ви так рано звільнитеся.

Ейрін з розумінням кивнула. Усі ці дні, крім позавчорашнього довнаха, останнього дня тижня й обов’язкового вихідного, вона закінчувала заняття лише близько п’ятої вечора. Так само планувала й сьогодні, проте сестра Аверлін вирішила дати їй час до наступного маїра на повторення вже вивчених розділів механіки.

— Тоді я піду до неї, — сказала Ейрін. — А ти повертайся до своїх справ.

— Я можу вас провести, — запропонувала Ронвен. — Ви ж були в нас лише раз.

— Нічого, знайду дорогу.

Ейрін швидко обняла дівчину й подалася навскоси через подвір’я до правого фліґеля шкільної будівлі. Ронвен побігла до своїх подруг, а чимало учениць супроводжували її заздрісними поглядами. Кожна абервенська чаклунка мріяла про дружбу з відьмами, бо це автоматично підвищувало її статус. Саме тому Фіннела, хоч і була в школі новачком, тішилася великою популярністю — не так через свій титул принцеси, як завдяки родинному зв’язку з Ейрін. А Ронвен ще до свого прибуття на Тір Мінеган стала серед школярок справжньою леґендою — адже це вона, своїм пророцтвом та своєчасним втручанням у події, зруйнувала плани чорних за мить до того, як Ейрін мала потрапити в їхню пастку. Отож Шайнині побоювання, що інші дівчата збиткуватимуться з Ронвен через її малу чаклунську силу, поки не справджувалися. За словами Фіннели, охочих познущатись із неї таки не бракувало, проте Ронвен у перші ж дні завела собі впливових подруг — а ті негайно дали зрозуміти шкільним бешкетницям, що вона перебуває під їхнім захистом.

Піднявшись на четвертий поверх фліґеля, Ейрін постукала в двері помешкання, яке поділяли між собою Фіннела та Ронвен. Зсередини долинув тоненький кузинин голосок:

— Так, заходь!

Ейрін проминула маленький передпокій з бічними дверима до мильні й опинилась у просторій, гарно вмебльованій кімнаті з двома ліжками, що стояли під протилежними стінами. За столом біля вікна сиділа Фіннела, вбрана у скромну, але ошатну сукню з блакитного шовку, і зосереджено щось писала.

— Можеш прибирати, тільки мені не заважай, — сказала вона, не обертаючись. — Я працюю.

— Слухаюсь, пані, — насмішкувато відповіла Ейрін. — Як завгодно вашій високості.

Зачувши її голос, кузина аж підстрибнула на стільці, рвучко озирнулась, а за мить схопилася на ноги і з радісним вищанням підбігла до неї.

— Ой, сестричко, вітаю! Не думала, що ти прийдеш. — Обіймаючи Ейрін, Фіннела мало не вибила з її рук книжку. — Ще й так рано… І знаєш, це геть несправедливо, що ваша Іскра невидима. Коли ти постукала, я не відчула ніякої сили й подумала, що то прийшла служниця. Вона в нас така непутяща! Пхається з прибиранням у найнедоречніший час. Ні, щоб робити це до обіду, поки я на заняттях… Та ну її в Тиндаяр! А ти чого гуляєш? Втомилася від науки? Я ж тобі казала, що так не можна — ґаруєш з ранку до ночі, вгору ніколи глянути. От і зараз, підручника з собою притягла… Сподіваюся, не для мене? Бо я вже маю все, що треба, і більше жодного не хочу.

— Не турбуйся, це мій, — відповіла Ейрін, поклавши його на кузинин стіл. — Сестра Аверлін відпустила мене раніше, дала завдання для самостійної роботи.

Фіннела глянула на обкладинку й кивнула:

— А, ясно, „Основи механіки“. Нас теж примушують це вчити.

— Мене ніхто не примушував. Я сама зголосилася.

Кузина знизала плечима, знову всідаючись на стілець.

— Ну, ти ж у нас прибацана. Сама б я ні за що не стала вивчати те, чого від мене ніхто не вимагає.

— Можна подумати, хтось присилував тебе до вивчення маґії.

— Так то ж маґія! А до чого тут натуральна філософія?

— Розуміння природних явищ допомагає в роботі з чарами.

— Але… Гаразд, не сперечатимусь. А що тоді скажеш про історію? Чи про ґеоґрафію?

— Вони потрібні для загального розвитку. Івін не включила їх до проґрами моїх занять, бо вирішила, що це зайве. Мовляв, моїх знань цілком досить, щоб далі навчатися самостійно і за власним бажанням.

Закотивши догори очі, Фіннела зітхнула і стала ритися в паперах на своєму столі.

— До речі, про ґеоґрафію. На сьогоднішньому уроці, щоб не заснути від нудьги, я написала додому листа. Надішлеш?

— Без проблем, — сказала Ейрін.

Вона підсунула до столу інший стілець, присіла і взяла в кузини аркуш паперу, списаний охайненьким, як і сама Фіннела, почерком. Згори залишалося трохи вільного місця, і Ейрін звично приписала:

Надсилаю Фіннелиного листа. Свого напишу трохи згодом. У мене все гаразд. Усіх міцно цілую. З любов’ю, Ейрін.

Після чого створила поштове плетиво, і текст листа полинув на південь, до Кардуґала, щоб там відобразитись на вільному аркуші з належним маґічним знаком і найнижчим порядковим номером чарів чекання. За цими аркушами наглядав батьків секретар Ґавін аб Левелін; невдовзі він помітить появу нового листа й відразу віднесе його королю. У зворотному напрямку, з Ленніру на Тір Мінеган, листи йшли довше, хоч і не набагато — гінці відвозили їх до Евраха й передавали сестрі Айліш вер Нів, а далі вже спрацьовувала миттєва відьомська пошта.

— Сподіваюсь, — промовила Ейрін, — ти не забула привітати мого батька із заручинами?

— Авжеж не забула, — відповіла Фіннела. — Я дуже рада за нього. Правду кажучи, не думала, що леді Блодвен погодиться. Хай скільки синів вона тепер народить, Лоґан все одно залишиться наступником престолу. Сама винна, що так довго комизилася. Шукала, бач, кращу пару.

— А зрештою повернулося так, що мій батько і є найкращою парою, — зауважила Ейрін. — Це все через діда Амона, він підштовхнув леді Блодвен до такого рішення.