Антон Віталійович Санченко - Земля Георгія

Мені досі дивно, чому та стара пані в одному з будинків не злякалася нас запустити у двір. Хоча тоді було якраз дивно, чому вона так перелякано на нас дивиться. Подумаєш, два якихось вар’яти, пузатий та цибатий, у смердючих рибальських куфайках і чоботях посеред ночі в обійстя ломляться. А я ще й, до того ж, вже місяць бороду не голив — викапаний абрек, аби не рудий. Але вислухала, зрозуміла, чого нам треба, сторгувалися. І ящики в неї були. Сказала лише:

— Тільки, прошу вас, хлопчики. Не могли б ви нарвати, скільки вам треба, самі, — і пропустила нас у сад, кутаючись у свою вовняну хустку.

Мандариновий сад був густим, духмяним, як Новий рік, і колючим, як кактус. Збирали навпомацки. Я ледь око собі не видряпав. Потім вирулювали назад на знайомий проспект, що впирався в портову прохідну, примостивши на пузо по ящику. Брешу, то Григоровичу зручно на пузі нести було, я тоді ще через живіт спину чухав, попри всі старання кухаря Хачапурідзе, часто зупинявся й просив перекуру. Зате одразу на проспекті нас ледь не задавив особисто капітан порту на своєму дизельку. Упізнав, повернувся заднім ходом і сказав:

— У порт? Кидайте свою тару в багажник, бічо. Підкину.

Так, з вітерцем, примчали ми просто під трап через широко розчахнуті ворота порту. І без жодного огляду — ворошиловські стрільці, упізнавши машину, звично брали під козирьок. Так я досі і не знаю, чи виконала того року Грузія план по мандаринах.

А на борту вже був переполох.

— Так, двоє знайшлися, — резюмував капітан Атамас і сердито зиркнув на старпома. — Самборський пропав. Пішов проводжати Резо до прохідної і пропав. Уже б давно знялися в рейс, якби не цей бардак на борту, старпоме.

— В ресторані на морвокзалі шукали? — по-діловому спитав старпом, наче нас двох щойно теж не обшукалися.

— Шукали. Нема.

— Ну тоді місце зустрічі змінити не можна, — впевнено заявив старпом. — Тільки доведеться викуповувати…

І точно! Коли ми повернули за прохідну, почули їх раніше, ніж побачили. Резо та Самборський у простирадлах, схожих на тоги римських патриціїв, сиділи перед заґратованим вікном медвитверезника з того боку ґрат і проникливо виводили «Де ж бо ти, моя Суліко»: рибінспектор — грузинською, а науковець — одеською мовою.

Мабуть, варто було б ще розповісти, як Самборський не встеріг 43-ю паралель, просто написав двозначну й не твердо заперечну радіограму щодо азовської хамси, яка маскувалася під чорноморську, й увесь той варварський флот з усіх околиць Чорного моря ломанувся під Сухумі «виконувати план». На нашій, можна сказати, українській хамсі, та ще й під час її риб’ячих любощів. Бо всі наші браконьєрські забави були дитячими іграшками порівняно з отим радянським «плануванням від досягнутого». Треба тобі та хамса чи корів нею годуватимеш — ніхто не переймався. Аби лиш доповісти в ЦК, що більше, ніж минулого року. І так сімдесят літ.

А рибалкам який план не спусти — все одно перевиконають, бо ці злі неголені мужики без особистого життя зібралися на промисел гроші заробляти, а не горобцям дулі тицяти. Міг написати ще й про таке, але напишу про інше, це нехай лишається на совісті Інституту біології Південних морів.

Напишу, що коли 31 грудня того ж року вивалився з аеропортівського автобуса в Києві, на Бессарабці, мандаринний ящик старої потійської пані, який відбув уже три перевалки в Керчі та в Симферополі, нарешті не витримав і луснув. Дошка відірвалася якраз знизу. Я притримував її рукою і йшов додому. А мандарини все одно знаходили шпарину і котилися вниз бульваром Лесі Українки. Я повертався додому, а за мною тягнувся мандариновий слід.

Усе в житті недарма. Навіть каботаж. Моя донька потім так згадувала ті часи:

— Коли татко працював на нашому морі, щомісяця приїздив додому і завжди привозив мені мандаринки.

А, і ще таке. Першого січня я вибрався в новий універсам на Печерській площі, той, що тепер звуть «барабан», і побачив у рибному відділі, в акваріумі, худосочний витвір радянських генетиків. Бестер — гібрид білуги та стерляді. Без ГМО, як зараз кажуть. На живу вагу — вдвічі дорожче, ніж уже балик у тієї грузинської торговки після всієї рейганоміки і всіх належних хабарів.

Чому розвалився Радянський Союз? Ось тому.

Київ, 2015

На рибах і зорях

Гойдає шаланду:

Три греки Одесі

Везуть контрабанду.

На правому борті,

Де прірва відкрилась,

Янакі, Ставракі,

І тато Сатирос.[8]

З рейсу на Пірей в нас ще залишався мішок макаронів. Рейс був такий дикий, що з екіпажів двох сістер-шіпів, які зараз відстоювалися в Херсоні під причалом рибкомбінату, залишився хіба що один. Нас ледве не арештували в тому Піреї, на зворотному шляху за Босфором нас прихопив батумський