Іржі Гаїчек - Риб’яча кров

сьомій, останній квітневий вечір був теплим. У животі в мене щось тремтіло, я відчувала приємний неспокій. Вітер із річки холодив мене під футболкою. У светрі, який я принесла з дому в руках, у мене було спаковано літрову пляшку «Годонінського сонця», а в торбі через плече в промасленому папері — сосиски й стаканчик гірчиці. У дядьковій хаті я ще взяла касетний магнітофон Гонзи.

Спочатку на доріжці показалася Анна. Коротка стрижка й струнка хлопчача постать. Чоловіча фланелева сорочка на ній висіла, червону вітрівку було зав’язано навколо пояса. Поки вона підходила, я чула, як у плетеній сумці в неї щось дзеленчить.

— Покажи, — випалила я до неї нетерпляче, коли вона підсіла до мене.

— Я витягнула їх із татового портфеля, він про це не дізнається, — сказала Анна й показала торбу, де лежали дві брунатні пляшки пива з синіми кришечками.

Вони були ще мокрі, коли я торкнулася однієї з них. Я показала свою пляшку дешевого вина. Воно було ніяке, це було зрозуміло, але це був алкоголь, і його було багато.

— Хлопці тебе не бачили? — запитала я.

— Зденєк із твоїм братом пройшли повз нашу хату близько шостої. Кожен котив по шині.

— Вони божевільні, я знала, що цього року з ними не слід ходити. Знову цілий вечір нюхати палену гуму…

— Вони хочуть мати більше вогнище, аніж торік, Зденєк казав, що він дістав шину від трактора.

— Краще б ми пішли з дорослими хлопцями прикрашати майське дерево[11]. Сподіваюся, що вони про нас не згадають.

— Гадаю, що ні, — труснула головою Анна. — Ваш Гонза вчора випитував, я зустріла його в селі, але нічого в нього не вийшло.

На доріжці від села ми почули тихе тупотіння, тож замовкли.

— О господи, що ви тут робите? Я мало на вас не наступила.

Ми повернулися й розсміялися.

— Що таке? — дивилася на нас Оліна.

Маленька постать над нами стриміла у військовому маскувальному халаті майже до п’ят, він був розстібнутим і бовтався на ній, поки вона робила кілька кроків. Ми підвелися, обидві зміряли її поглядом, але не переставали сміятися. На спині на широких пасках висів плаский рюкзак, каштанове хвилясте волосся спадало на зелену військову тканину. Вона була задихана, її зелені очі кидали на нас злісні блискавки.

— Я бачу, що ти при повному параді, — кинула Анна, коли ми потроху заспокоїлися.

— Смієтеся, наче дурні, ви що, ніколи не бачили конго?

— Що-що?

— Конго, — повторила вона й вхопила обома руками розстібнутий плащ, повернулася з рюкзаком на місці, ніби манекенниця, Анна знову розсміялася.

— Цей плащ називається конго? — я торкнулася грубої тканини з коричневими смужками на зеленому фоні.

— Так, звісно. Петр проніс його через ворота й віддав мені, щоб я відвезла його додому.

— Ти виглядаєш дивовижно.

— Ви справді дурні. Це дають в армії, воно годиться для походів і всякого такого…

Ми чалапали одна за одною вузькою доріжкою вздовж течії річки, я остання за рюкзаком, який скакав в Оліни на спині.

— У ньому взагалі щось є? — вдарила я по рюкзаку й влучила в металеву пряжку.

— Я зайшла до мами в магазин по хліб.

Ми переводили дихання на площадці в скелях над річкою. Торби ми поскладали довкола маленького місця для вогнища, складеного з каменів, неподалік була купка наламаного віття й кілька полін. Крута доріжка вела просто до річки, туди дядько зі Зденєком ходили рибалити. Уночі вони наставляли тут вудки на щук.

— Не буде сердитися твій дядько, якщо ми йому це дерево спалимо? — запитала Оліна.

— Наріжуть собі нового, — сказала я.

Вогонь розгорівся, ми сіли на широких полінах навколо й розклали на землі всю їжу й пиття. Я закинула голову, небо темніло, і віття смерек нахилялося до цієї широкої рівнини, їхні стрункі стовбури важко хиталися, рухалися від вітру, аж у мене запаморочилася голова. У нас на землі літали іскри й ходила по колу пляшка «Годонінського сонця». Оліна розрізала половину хлібини з маминого магазину. Я знайшла на землі два прути з попеченими кінчиками, один із них був у формі виделки, його я подала Анні.

— Дядько зі Зденєком тут запікають рибу, — сказала я.

Ми сиділи з прутами в руках, Анна запікала дві сосиски нараз, жир сичав над багаттям, надрізані сосиски потріскалися від жару.