Олексій Анатолійович Кононенко - Ні пуху ні луски! Анекдоти про мисливців і рибалок

– Ось, жінко, скуби та смаж!

А Ганя бере спокійно так чохол, розкриває:

– Ну, вправний ти у мене мисливець! У тебе навіть макогон стріляє…

Опанас на прийомі у лікаря скаржиться:

– Кашель замучив! На рибалці усю рибу розлякую!

Лікар:

– Мабуть, ви багато курите… – А сам дістає цигарку, розминає пальцями і смачно так закурює.

Опанас:

– Багато. Одну за одною.

Лікар пускає кільцями дим, закидає ногу на ногу і через губу виголошує:

– Вам треба кидати курити…

Опанас:

– Лікарю! Але ж ви самі курите!

Лікар:

– Курю, але ж я по лікарях не бігаю…

Пішли ми з кумом на зайців. Находилися!… А тут підійшов час випити. Випили по одній – не бере. Випили по другій – не бере. Випили по третій – взяло… в кума кожуха, в мене – шапку…

Їдемо. Воно не звертає, і ми не звертаємо, воно не звертає, і ми не звертаємо, воно не звертає, і ми не звертаємо. Нарешті звернуло… Кумові в’язи, мені – шию…

Попадали в канаву. Лежимо, оба гарні і… в лікарні. Тиждень лежимо – не виписують, другий лежимо – не виписують, третій лежимо – не виписують. Нарешті виписали… кумові палицю, мені – милиці…

Зібралися Опанас із Микитою на велику рибу. Взяли снасті, рюкзаки, палатку. Ішли та й ішли. По дорозі підкріплювалися. Пили та закусювали. Вечоріє. Накрапає дощик. Опанас каже:

– Давай на узбіччі дороги палатку поставимо.

– Там темно, – відповідає Микита, – та й нерівно. Давай поставимо на дорозі.

Поставили на дорозі. Вранці прокидаються, виходять, дивляться – на узбіччі лежить грузовик догори колесами.

– Бачиш! – повчає Микита. – Якби ми поставили палатку на узбіччі, він би нас розчавив!

– Опанасе, я на минулому тижні одним пострілом підстрелив двох куріпок і одного зайця!

– ?…

– Стріляв, звичайно, в одну. Але вона, коли падала, схопила кігтями другу, і обидві впали мені під ноги.

– А заєць?

– Та… куріпки з’явилися несподівано. При пострілі у плече так садонуло, що я впав на спину і придавив зайця, який хотів прошмигнути позаду мене…

Я вчасно перехопив погляд Григорія, підсунув келишки, налив і, поважаючи манери кума, підвівся:

– Тост!

Ловив оце я рибу у неділю. А витягнув жабу. Жаба, як жаба. Вже хотів викинути, аж вона до мене людською мовою: «Не кидай мене, чоловіче! Тут так холодно! Візьми мене з собою, може, я тобі у пригоді стану…» Здивувався. Взяв її в руки. А вона каже: «Поклади мене в кишеню, я зігріюся». Поклав. Іду додому. Вже біля порога думаю: «Ну, навіщо мені жаба, хоч вона і розмовляти вміє? Викину…» А вона ніби думки почула: «Не кидай мене! Мені так погано одній! Візьми в дім…» Не викинув. Приніс додому. Поклав її на підлогу. Заварив собі каву. Аж чую: «Дай, будь ласка, і мені кави…» Що робити – налив їй келишок. А сам такий втомлений. Розібрався, ліг у ліжко. А вона – стриб до мене!… І враз такою красунею стала! Цілую… Тут і дружина моя на поріг! Я їй розказую усю правду, як було, – не повірила!…

Отож, вип’ємо за повну довіру між чоловіком і жінкою!

– Добре віддячив! – похвалив мене кум. – Закусюй і продовжуй!

І ми продовжили.

Ранок.

Хлопчина гребе човником в очерети. Бачить – під очеретом у човні сидить похмурий чолов’яга і тупо дивиться на поплавки. Хлопець підпливає ближче і неголосно запитує:

– Клює?

Чоловік мовчить. Хлопець голосніше:

– Хоч щось клює?

Чоловік, не повертаючи голови, буркнув:

– Гриби!

– Які ж тут гриби? – сміється хлопець. – Ти що, жартуєш?

Чоловік піднімає з дна човна рушницю, повертає дулом до хлопця.

– Греби нафіг звідси!

Джон і Джордж сидять у засідці – полюють на левів.

– Я зараз піду і за двадцять хвилин уб’ю лева! – вихваляється Джордж.

– Це не так просто! – заперечує Джон.

– Б’ємося об заклад? На 1000 доларів!

– Добре!