Галина Сергіївна Лозко - Українське язичництво

селищі Нікеї, щоб устійнити головні християнські канони. Між святими отцями розпалилася суперечка, що дійшла до бійки. Єпископ Миколай виступив за впровадження культу Святої Трійці. його противником став архиерей Аріус, котрий твердив, що поняття Святої Трійці є «поганським», тобто язичницьким. Тоді Миколай жбурнув у Аріуса цеглину, розбивши голову, зірвав з нього ризи і вирвав з рук євангеліє. Імператор підтримав Миколая, визнавши, що проголошення Ісуса богом буде вигідне для нього самого, бо він стане вважатися намісником бога на землі. Іконописці почали зображати бога з обличчям імператора.

Після Нікейського собору всі євангелія, крім чотирьох, котрі й нині є в біблії, були заборонені й визнані апокрифами (недостовірними).56

Але теологічні суперечки, що не вщухали протягом кількох століть, час від часу вимагали перегляду основних положень віри. Відбувалися інші собори, які, зрештою, привели до остаточного поділу християнських церков на Східну й Західну. В 1054 р. папа Лев IХ та патріарх костянтннопольський піддали один одного анафемі (церковному прокляттю). З цього часу починається самостійне існування двох церков: Східної (куди входять ортодоксальна або справославна» та греко-католицька) і Західної (римо-католицькоі).

Сучасні наукові відкриття проливають світло на невідомі раніше сторінки життя Ісуса. Нині вже перестали заперечувати його існування, оскільки визнано, що цілком можливо Ісус був історичною особою. В 40-х – 50-х роках XX ст. на узбережжі Мертвого моря в Ізраїлі проводилися археологічні розкопки. В Кумранській печері були знайдені давні рукописи, з яких дізналися про дати з життя царя Ірода, Ісуса, його брата та одного з апостолів. Цар Ірод помер у 4 р. до н. е., отже, Ісус не міг народитися після смерті царя, адже за біблією Ірод, шукаючи Ісуса, влаштував спобиття немовлят», котрим було близько двох років. Значить, Ісус народився раніше Різдва Христового? Дослідження деяких зарубіжних вчених переконливо доводять, що Ісус був врятований від смерті своїми учнями, котрі лід час сонячного затемнення зняли його з хреста. Він був одружений з Марією Магдалиною і мав сина Вараву. Проживши близько сімдесяти років, Ісус загинув лід час нападу римлян на фортецю Масада57. Для створення нової віри церковникам потрібні були легенди про воскресіння боголюдини, і вони їх створювали. Цікаво, що в євангеліях описи воскресіння Ісуса практично відсутні, тільки повідомляється, що він воскрес.

В Україні протягом останнього тисячоліття існувало кілька різновидів християнства: православ’я, греко-католицтво (уніатство), римо-католицтво та різні секти протестантів.

Українське Православ’я58 бере початок від перших хрещень Русі.

І хоча хрещень було кілька, а процес християнізації досить тривалий, початком християнського православ’я слід вважати час найперших хрещень, а не відраховувати від розколу 1054 р. Християнство, прийняте Руссю в Візантії, з самого початку набуло виразно окресленого ортодоксального характеру.

Довгий час, коли церковні пастирі були переважно іноземцями, церква була відірваною й ворожою до народу. За татаро-монгольської навали люд стихійно повертався до рідної віри, вважаючи це лихоліття карою за віровідступництво. В Литовській державі українська церква ще зберігала свій ортодоксальний напрямок.

Значного поширення в Україні набули монастирі. Традиція монастирського життя запозичена Україною з Візантії. Хоча перший монастир був організований на березі Нілу (в Фівадії) ще в 322 р. Монах Пахомій прийняв сто учнів, щоб навчити їх вірі Христовій. Слово монах походить від грецького nooos – один, єдиний. Монастирське законодавство вперше було складене Василієм Кесарійським. Його «Правила» були першою серйозною спробою дати закон монастирського співжиття. В Україні найбільшого поширення закон Василія набув у XVII ст., коли монастирі зміцніли, мали великі землеволодіння і потребували значної робочої сили, якою й були монахи (ченці). Будівництво монастирів стало вважатися богоугодною справою, тому представники знатних шляхетських родин вважали своїм обов’язком фундувати, будувати, всіляко підтримувати монастирі.

Проте, польсько-католицька експансія в Україні стала причиною руйнування багатьох православних церков та монастирів. Найзначніші магнатські роди визнали католицтво державною релігією, зрадивши православ’я.

Після приєднання України до Московії Українська церква ще 32 роки була окремою православною церквою, бо церковні пастирі (наприклад, митрополит Сильвест Косів) не визнавали дійсними угоди Переяславської Ради. Фактично Українська церква була автокефальною. тобто самоуправною. Церковники говорили: «Нам лучче смерть прийняти, нежели митрополиту із Москви». Москва підкупом домоглася висвячення митрополита Гедеона і визнання цього акту костянтинопольским патріархом Діонісієм, якого задобрили багатими дарами – «три сорока соболей й двести червонных» (Іван Огієнко). Отже, передача в 1686 р. Української церкви Московському патріарху була протизаконною, адже здійснили її без згоди України. Так Українська церква втратила свою автокефалію, почалася русифікація українського народу Московською церквою.

Українських єпископів вивезли до московських парафій, а московських настановили в Києві й по всій Україні. В 1677 р. патріарх Московський Іоаким наказав видерти з українських книжок сторінки, які були «несходны с книгами московскими», а надалі велів надсилати всі книжки в Москву для цензури. Богослубжа в церквах велася російською мовою. У тексти біблії вносилися політичні корективи. Наприклад, український вислів «щоб кожний муж був паном у домі своєму, і щоб це було повідано кожному його рідною мовою» переклали на російську: «Да будет страх им в жилищах их»..Священний синод дав наказ вилучити всі українські букварі й обміняти їх на московські. Так тривало близько двох з половиною століть.

Відновлення автокефалії Української православної церкви почалося лише в 1917 р. Митрополит Василь Липківський очолив рух за українізацію церкви, було створено понад 5 тисяч парафій УАПЦ (Української Автокефальної Православної Церкви). Та й тут Москва не потерпіла самостійності – в 1938 р. всі українські єпископи були звинувачені в українському «буржуазному націоналізмі» і загинули по тюрмах та засланнях.

За Сталіна були знищені українські храми, а християни знову прилучилися до російського православ’я, яке за сталінською теорією «національних пріоритетів» мало право на існування.

Перші спроби запровадження в Україні католицтва відомі ще з кінця XIV ст. У Литві католицька церква виникла в 1387 р., відтоді почався планомірний наступ на церковні права українців та білорусів. Римський папа Кіпріан разом з Литовським князем Ягайлом хотів об’єднати католицьку й православну церкви, однак ця спроба не вдалася.

1439 р. папа Євгеній IV проголосив Флорентійську унію, а Київський митрополит Ісидор підписав цей акт возз’єднання руської православної церкви з католицькою. Ця унія викликала протести народу: Ісидора заарештували, зняли з посади митрополита і прогнали з України. В 1472 р. Флорентійська унія була ліквідована постановою православної церкви.

1596 р. проголошено Брестську унію, таємну угоду папи римського з верхівкою українського духовенства, проти чого був скликаний собор православних пастирів, який закликав православних боротися з унією. На Лівобережній Україні унія була ліквідована в 1654 р., а на Правобережжі лише в 1839-му. Однак на