Валерій Олександрович Шевчук - П’ятий номер

сказала Ганя. – Підставлять свідка, і той скаже: приїжджав, мовляв, Андрій, тоді й тоді. Доведи, що він таки не приїжджав.

– Коли суд? – спитала братова.

– Двадцять п’ятого.

Сонце пробивало дубове листя, падало й на бузкового куща і продірявлювало його. Цвіли жоржини, і бджоли вивалювалися з жовтогарячих пелюсток. На вулиці пас корову мовчазний чолов’яга, тримав налигача й спокійно роззирав з-під кепки околицю.

– А він що, не може довести, що звідтіля не виїжджав?

– Що він може! – сказала Ганя.

Кішка підвела голову й дивилася на город, у якому кублилися горобці. Хвіст її моторно помахував. Дзьобали пшеницю кури, забряжчав ланцюгом собака.

– Спусти Джіма, хай побігає, – сказав брат.

Братова підвелася і зайшла за ріг хати. Джім ускочив на подвір’я як зачумлений. Підскочив до парканчика й підняв задню лапу. Кішка, стрепенулася і з’їжилася. Братова сіла на лавку й заклала ногу на ногу.

– А що Сашко? – спитала вона.

– Таки забрали, – відповіла Ганя. – Він нікого не чіпав, окрім теляти. Треба було тому йолопові лізти із ним битися…

Собака нюхався з котом. Стояли одне супроти одного насторожені й тремкі. Пес чхнув, і кіт одскочив убік. Але не тікав.

– Після того, як вони його споїли тим дурманом, – сказала Ганя, – якийсь ніби прибитий став. Одне добре: бігав до них щодня, а це як одрізало.

Похмурий чолов’яга пустив корову під парканом. Над вулицею до річки пронеслася зграя ластівок. У воді бовталися із саком хлопчаки. Ставили між зілля й заганяли, тупаючи взутими в калоші ногами. Пес знову нюхався з кішкою, кури покинули пшеницю й ліниво розбрелися по городу.

– Хоче поїхати й не з’явитися на суд, – сказала Ганя.

– Собі на голову, – сказав брат. – Повістку ж йому вручили.

– Я казала, але після того, як підпоїли, ніби прибитий став. Усе мовчить, думає, ні з ким не балакає, дурману вони йому дали, чи що?

Собака наблизив морду до кішки, та граційно відмахнулася й пострибала в сіни. Мовчазний чолов’яга пас корову вже під самим двором. Хлопчак підняв блискучого від води сака, і стало видно, як тріпочеться в ньому срібляста риба.

– Хай бере розвод, – сказав брат.

– А що це змінить, – озвалася братова. – Платитиме так чи так.

Ганя дивилася собі під ноги. Там повзали мурахи, тягли бадилину, інші просто йшли, ще інші зупинялися подивитися на тих, що тягли бадилину. Собака підійшов до миски з водою для курей і підняв лапу.

– Прусь! – махнула братова.

Собака лукаво блиснув очима й підійшов до братової. Поклав на коліна голову, дивився, приплющивши повіки.

– Не знаю, що йому й радити, – сказала Ганя.

– Дурному скрізь добре: і там б’ють, і там женуть, – сказав брат.

Собака повернувся до хвіртки й загарчав. Вони всі разом побачили, що з-за паркана стирчить голова похмурого чолов’яги.

– Вам чого? – спитав брат.

– Я теє, – відказав похмурий чолов’яга, пильно вдивляючись ув обличчя сусідів. – Є у вас коло нужника трава славна. Може б, я скосив?

Брат подивився на нього, собака й досі гарчав, здиблюючи шерсть. Брат відвернувся, обдивився город і соняшники, а тоді чвиркнув під ноги.

– Ні, – холодно сказав він. – Мені самому ця трава згодиться.

21.

У день суду Андрій поголився й одяг чисту сорочку. Вийшов із хати раніше, одне – не хотілося йти до суду в супроводі матері, а друге – хотілося зосередитися. Спустився дерев’яними сходами на подвір’я; перейшов зарослий шпоришем двір і вийшов на вулицю. Глухий щем схопив його серце, він аж зубами заскреготів.

Днями пройшли дощі, од річки потягло вогкою прохолодою. Вогкість відчувалася на розхристаних грудях; Андрій стояв і стежив, як по той бік річки, над горбом, мрів сонячний диск. Сонце палахкотіло, як багаття, але було повите легким серпанком; земля навкруги парувала.

Андрій підійшов до пивничці, біля вкопаних стовпців стояв лише один велосипед. Переступив порога: в кутку за кухлем пива сидів череватий вусань. Чоловік був незнайомий, але Андрій привітався. Чоловік не відповів, тільки блимнув у його бік – з суміжної кімнати вийшов буфетник. Двері були прочинені, і Андрій побачив у кімнаті два обличчя: кругле – дружини, а друге, також кругле, – дочки буфетника.