Кейт Мосс - Лабіринт

своєму дужому гнідому коні в компанії Алаїс, що також була верхи. На думку хлопця, вона виглядала схвильованою, і він зацікавився, що сталося і куди вони так рано виїздили. Не схоже, щоб вони були на полюванні. Саже подобалась Алаїс. Коли вона навідувала його бабусю Есклармонд, то розмовляла з ним не так, як інші пані в маєтку, котрі вдавали, буцімто його не існує. Вони були надто заклопотані зіллями й ліками, які його бабуся, Menina[15] готувала для них — від лихоманки, пухлин, від безпліддя та для любощів.

Проте за всі роки обожнення Алаїс він ніколи не бачив її в такому стані, як тепер. Злізши до краю рудувато-коричневої черепиці, хлопець зістрибнув униз. Він приземлився з глухим звуком і ледве не впав на козу, прив’язану до скособоченого воза.

— Гей, ти! Дивись, що робиш, — гиркнула на нього якась жінка.

— Я навіть не доторкнувся до вашої кози, — прокричав він у відповідь, тікаючи від її віника.

Поселення виглядало, пахло й гомоніло яку звичайний ярмарковий день. Дерев’яні віконниці глухо вдарялися в камінні стіни, коли слуги відчиняли вікна, щоб провітрити кімнати, доки сонце не почало надто припікати. Бондарі споглядали, як їхні учні котили бочки бруківкою і, клацаючи, гупаючи та стикаючись, підганяли один одного, щоб дістатися до таверни раніше за своїх суперників. Вози незграбно котилися нерівною дорогою, їхні колеса рипіли та час від часу грузли, поки вони прямували до головної площі. Саже знав усі найкоротші шляхи у місті й проштовхувався поміж людськими руками та ногами, маневрував між козами й вівцями, а також віслюками, що везли товари й коші, між лінивими та повільними свинями, що прошкували вулицею. Дещо старший хлопчик із сердитим виразом обличчя вгамовував неслухняну зграю гусей, що ґелґотали, скубли одне одного та дзюбали за голі ніжки двох нещасних дівчаток, які стояли поблизу. Саже підморгнув їм та спробував розсмішити. Він став якраз позаду найлютішого гусака і почав розмахувати руками.

— Ну й що ти робиш? — закричав пастух. — Забирайся звідси!

Саже відстрибнув від роззявленого оранжевого дзьоба.

— Тобі слід пильнувати їх краще.

— Тільки малюки бояться гусей, — хлопець кепкував, підходячи до Саже. — Невже дитинка злякалась безневинних гусочок?

— Я не злякався, — спалахнув Саже. Вказавши на дівчаток, що сховалися за мамою, він додав: — А от вони перестрашилися. Ти повинен слідкувати за тим, що робиш.

— Яке тобі діло, га?

— Я просто кажу, що ти маєш пильнувати краще.

Хлопець підійшов ближче, розмахуючи своєю палицею перед обличчям Саже.

— І хто ж мене змусить до цього? Ти?

Хлопець був на цілу голову вищим за Саже. Його шкіра була вкрита синцями та червоними шрамами. Саже відійшов убік і здійняв руки.

— Я сказав, хто змусить мене це робити? — повторив хлопчак.

Після погроз він, без сумніву, збирався дати волю кулакам, якби не старий п’яниця, що дрімав коло муру й саме прокинувся та почав верещати, щоб вони замовкли і дали йому спокій. Скориставшись нагодою, Саже втік.

Сонце вже зійшло над найвищими дахами будинків, заливаючи вулиці світлом та виблискуючи на підкові, що висіла над дверима кузні. Саже зупинився і заглянув усередину, ще з порога відчуваючи на своєму обличчі спеку від горна.

Навколо кузні чекало багато людей, а також кілька молодих зброєносців, що тримали шоломи, щити та кольчуги своїх господарів. Усі ці люди потребували уваги. Хлопець припустив, що місцевий коваль по вуха завалений роботою.

Саже не походив зі знатного роду, не мав благородної крові, щоб стати чиїмось учнем, але це не заважало йому мріяти про те, що колись він таки стане рицарем. Він посміхнувся одному чи двом хлопцям свого віку, але вони дивилися просто повз нього, як це робили і робитимуть завше.

Саже повернувся і пішов геть.

Більшість торговців постійно приїздили на ярмарок і вже розклали свій крам на звичних місцях. Щойно ступивши на торжище, Саже одразу відчув запах гарячого жиру. Він на мить зупинився біля ятки, де чоловік смажив млинці, перевертаючи їх на розпеченій пательні. Пахощі густого бобового супу та теплого хліба, виготовленого з ячменю і пшениці, пробудили в Саже апетит. Не зупиняючись, він проминув також ятку, де продавали пряжки та горщики, вовняний одяг, вичинену й не вичинену шкіру, водночас місцеві товари та екзотичніші пояси й гаманці з Кордови та навіть із дуже далеких країв. Він призупинився біля ятки, на якій продавалися ножиці для підстригання овець та ножі, а потім повернув за ріг, де в загонах стояла сила-силенна живих тварин. Там завше було багато курей і кролів у дерев’яних клітках, деколи продавали жайворонків та корольків, які співали й висвистували. Саже найдужче любив кроликів, у хутрі яких змішувалися всі кольори: брунатний, чорний та білий.

Саже проходив повз ятки, з яких торгували зерном, сіллю, білим м’ясом, пивом із бочок і вином, аж доки не опинився перед яткою з травами та екзотичними прянощами. Біля столу