Колектив авторів - Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку

суд згідно із законами та постановами народу, а в разі їхньої відсутності справедливо вирішувати справи, однаково уважно вислуховуючи позивача та обвинуваченого. Після присяги кожен із дікастів одержував пінакіон — дерев’яну, бронзову або кістяну пластинку з вирізьбленим на ній ім’ям судді та номером його дікастерію, що позначався однією з перших літер грецької абетки[115]. Ця пластинка впродовж усього року, на який обирався суддя, була ознакою посади, яку він обіймав. Відомо про такий бронзовий пінакіон дікаста III ст. до н. е. ольвійського походження, а також пінакіон, віднайдений у Херсонесі у 1937 році[116].

Судочинство могло здійснюватися щоденно, крім свят і днів народних зборів. Під час війни зазвичай припинялося судочинство у приватних справах.

З метою запобігання спробам підкупу суддів (а такі випадки траплялися, про що переконливо свідчить уже згадуваний анонімний лист з Ольвії)[117], упередженості й порушенням норм, що регулювали судовий процес, архонти лише вранці в день засідання жеребкуванням визначали, який дікастерій та в якому судовому приміщенні буде проводити засідання.

Якщо склад судової палати виявлявся неповним (через хворобу, смерть когось із дікастів тощо), то архонти мали через жеребкування доповнити його з переліку запасних суддів. Таким чином, ніхто з присяжних не міг знати, які справи йому доведеться розглядати у цей день. Входячи до судового приміщення, дікасти отримували дерев’яні значки («симболи»), які по закінченні засідання показували колакретам — фінансовим магістратам, що розпоряджалися відповідними коштами, та на цій підставі отримували платню за виконання своїх функцій[118].

Головою суду могли бути різні державні посадові особи, залежно від суті справи. Насамперед ці функції виконували архонти, а також інші магістрати за своєю компетенцією. У Боспорській державі подібні повноваження, очевидно, мали цар та його намісники. Зазвичай голова суду здійснював свої функції, увінчаний лавровим, оливковим або дубовим вінцем[119]. Взагалі поняття ігемонії — головування у суді — в той час трактувалося ширше, ніж нині. Ігемон був зобов’язаний прийняти від громадянина скаргу, здійснити попереднє слідство, головувати при розгляді справи судом та здійснювати контроль за виконанням судових вироків. У малозначних справах, а також у разі особистого зізнання злочинця або очевидності й беззаперечності доказів, архонти, деякі інші магістрати мали право здійснювати судочинство й особисто. Але у важливих справах, коли злочинцю загрожувала смертна кара, архонти могли приймати остаточне рішення лише тоді, коли злочин і покарання були прямо передбачені законом. В інших випадках справа переносилася до дікастерію.

Про існування цієї установи, зокрема в Ольвії, переконливо свідчать археологічні дані. Ще у 1969 р. при розкопках ольвійської агори було досліджено будівлю дікастерію[120], пропорції якої значною мірою повторюють співвідношення розмірів афінської геліеї. Тоді ж було віднайдено два бронзових псефи другої половини IV — початку III ст. до н. е., повністю ідентичні афінським, які відрізняються від останніх лише написом — не ψηφος δημοσια, a ιερα. Крім того, у Санкт-Петербурзі в Ермітажі й донині зберігається безпаспортний бронзовий пінакіон судді-дікаста III ст. до н. е., який, на думку Ю. Г. Виноградова, що підкріплює її ономастичними даними, також походить з Ольвії[121]. Пінакіон дікаста ще у 30-х рр. XX ст. був віднайдений і в Херсонесі при розкопках елліністичних житлових кварталів[122]. Перший артефакт є бронзовою пластинкою з гачком для підвішування та написом на одному боці — «Артемідор, син Поліхарта», а на іншому — «Мік, син Артемідора» та літерою «Г», що означає третє відділення суду. Друга віднайдена пластинка має прямокутну форму. На одному її боці зображено державний символ Херсонеса — дельфіна, на іншому — зроблено напис «‘Αρτεμιδωρος Διοσκοριδα». Дослідники датують її широко: III–II ст. до н. е.

Зважаючи на значення міжнародної, зокрема морської, торгівлі в економіці античних держав Північного Причорномор’я, можна припустити й існування тут інституту навтодиків, які здійснювали судочинство у справах, пов’язаних із морською торгівлею, а також вели процеси про присвоєння прав громадянства[123]. Допоміжні функції в судах могли виконувати державні раби з фракійців, скіфів та інших «варварів». Існували в античний час і міжнародні третейські суди[124]. Практика звернення до них, за висловом Г. Бузольта, була «важливим кроком в охороні мирних відносин»[125].

* * *

Отже, судова влада на українських теренах має