Колектив авторів - Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку

та його майно в розпорядження того, хто здійснив донос; виклавши всю справу на дерев’яній дошці, вони передадуть її до архіву ради…»[103]. Смертні вироки у найдавніший період виконувалися, ймовірно, заінтересованими особами, а згодом — служителями або катом, який проживав за межами міста[104]. В окремих державах існували також особливі відомства, на кшталт архівів, до яких мали вноситися судові рішення та скарги і де вони зберігалися протягом тривалого часу. Працівники цих установ іменувалися мнемонами, ієромнемонами, ешстатами тощо[105].

Отже, процес в античних державах Північного Причорномор’я мав яскраво виражений обвинувально-змагальний характер. Йому були притаманні приватне переслідування, в якому сам позивач вживав заходів до захисту своїх прав. Увесь обвинувальний процес ґрунтувався на самодіяльності сторін. Порушення справи відбувалося за скаргою потерпілого. Позивач сам збирав докази, і він же повинен був попіклуватися про доставляння відповідача до суду. Судовий розгляд був змагальним і гласним. Справа вирішувалася на основі надання сторонами доказів.

Окрім того, якщо сприйняти за доведене припущення, що система судових органів та процесуальне право у північнопонтійських державах були в головних своїх рисах близькими до інших полісів середземноморського регіону, зокрема Афін, цілком можна дійти висновку, що тут вони також досягли значного рівня розвитку, задовольняли тогочасні суспільні потреби і відповідали ступеню розвитку держави.

Окремо маємо розглянути питання про судові органи досліджуваної доби.

Як свідчать джерела, від IV ст. до н. е. в античних державах особливо поширюється афінська модель системи судових органів. Це яскраво проявляється насамперед у тих полісах, які раніше входили до Морського союзу. Наприклад, відомо, що з IV ст. до н. е. у Родосі, Фасосі, Синопі, які входили до Архе, з’являються таблички дікастів (суддів). На підставі доведеного науковцями факту входження окремих полісів Північного Причорномор’я до Афінського морського союзу, а також матеріалів, знайдених під час археологічних розкопок ольвійського дікастерію, інших археологічних даних можемо впевнено припустити, що системи судових органів Афін та багатьох північнопричорноморських держав були тотожними в головних рисах.

Населенню античних міст-держав Північного Причорномор’я, особливо класичного та елліністичного часу, як і громадянам грецьких метрополій, була притаманна схильність вирішувати будь-які, навіть дрібні, суперечки через судові позови (про це свідчать, зокрема, як опубліковані, так і неопубліковані судові наговори, віднайдені археологами)[106]. Саме ця властивість давніх греків дала можливість Аристофанові порівнювати своїх співгромадян з крикливим цвіркуном, знаходячи при цьому останнього значно спокійнішим[107]. Саме тому організація судової влади набула тут достатньо складних, розвинених форм. Наявність суттєвих лакун у законодавстві та філодікія, тобто любов громадян до судового вирішення різноманітних життєвих колізій, надавали судовим органам — народному суду дікастів, колегії архонтів, іншим магістратам — широке поле для діяльності.

У Боспорському царстві найвищу судову владу мали царі. Принаймні, як припускає М. В. Скржинська, вони розглядали деякі справи[108], насамперед ті, у вирішенні яких були заінтересовані особисто. Прикладом може бути вже згадана справа боспорянина Сопеїда та афінського банкіра Пасіона, до розгляду якої між 394 та 391 рр. до н. е. було залучено царя Сатира[109].

У демократичних античних державах Північного Причорномор’я головною судовою установою був «суд присяжних» (в Афінській державі він називався Геліеєю)[110]. У полісах присяжні обиралися Народними зборами із числа громадян[111], які досягли 30-річного віку, не були обтяжені боргами та не піддавалися атимії. Ймовірно, обрання здійснювалося архонтами та секретарем. Обрані за жеребом розподілялися на судові палати (відділення) — дікастерії[112]. Для вирішення важливих справ разом могли об’єднуватися дві, три і навіть чотири палати, причому зазвичай до їхнього загального складу додавали ще одну особу із запасних присяжних, щоб вийшло непарне число. Зокрема, про жеребкування дікастів перед судом свідчить анонімний лист із пропозицією хабара, що походить з Ольвії[113]. Окрім того, важливі відомості для розуміння процедури обрання дікастів та їхньої діяльності надали розкопки будівлі ольвійського суду. У його приміщеннях та у дворі було знайдено велику кількість графіті та діпінті на звичайних амфорних черепках із чоловічими іменами — поодинокими або списками з п’яти імен, визначені дослідниками як попередні начерки складу колегій магістратів[114].

Вступаючи на посаду, обрані судді урочисто присягали вершити