Святослав Караванський - До зір крізь терня, або хочу бути редактором

штучно.

Вживання штучних форм та слів у творі – це свого роду рак, який прирікає твір на смерть. Цей рак спричинюють ряд обставин: незнання живої (часом і літературної) мови, відсутність мовного смаку, зацикленість на протокольно-газетних штампах. Наприклад, досить таки штучне слово особистісний, яке може вживатися у значенні суб’єктивний: “Дуже вже особистісний її погляд”, дехто вживає там, де місце для слова особистий: “Це позначилося на її особистісних стосунках”. Так само канцелярією віддає вислів “Я поїду в який-завгодно час і з ким-завгодно”. Чи не простіше: “Я поїду будь-коли і будь з ким”? Рак літературних творів має лікувати мовний онколог – Редактор.

ХАЙ ВОНА ПОДОРОСЛІШАЄ чи ХАЙ ВОНА ПІДРОСТЕ?

Слова дорослішати, подорослішати та похідні від них – це приклад штучно створених в українській мові лексичних одиниць. Наші предки, коли треба було висловити поняття, передаване цими словами, послуговувалися цілою гамою живомовних конструкцій: підростати, підрости, доходити літ, доростати розуму, виходити з дітей, вбиватися в пір’я, прийти в літа тощо. Потреба синонімічного вибору покликала до життя форму дорослішати, скопійовану з мови сусідів. Форма ця цілком доречна у певних мовних ситуаціях, але є ситуації, де її вживання просто протипоказано. Такі ситуації – це жива мова. Літератор, котрий хоче, щоб йому повірили, мусить максимально наближати діялоги своїх персонажів до мови, якою люди говорять. У цікавій психологічній замальовці далеко не бездарної письменниці герой висловлюється в такий спосіб: “Я беріг її для себе. Чекав, коли вона подорослішає”. Важко повірити, щоб у живій розмові люди вдавались до такого книжного стилю. Найшвидше в такій ситуації людина скаже: “Чекав, поки вона підросте”.

БАЧЕНО-НЕ-БАЧЕНО чи ВИДИМО-НЕ-ВИДИМО?

Іноді бажання автора чи авторки українізувати свій виклад веде до створення штучних псевдоукраїнських форм. Ідіома видимо-не-видимо цілком українська, хоч через її часту вживаність їй варто іноді знаходити синоніми. У “котячій” оповідці молода авторка змушує свого словомовного кота говорити так: “Серед каміння мишви бачено-не-бачено”. Слова видиво, видимий, видющий, видко, видно, видовище, не кажучи про діялектні видіти, видати тощо, споконвіку українські. Ідіому видимо-не-видимо подибуємо у Квітки-Основ’яненка. Отже, бажання позбавити цю форму українського громадянства нічим не виправдано. Коли ж автор з якихось причин “має зуб” на цю ідіому (як зачовгану), то є широчезний вибір синонімів, які можуть її заступити (див. бесіду “Ніж-на-ніж із повстяним койне”, стор. 25). Нема слова, що мова повинна розвиватися і шукати нових форм передачі думок. Але бачено-не-бачено ніяка не нова форма – це те саме в іншій тарілці або калька. Вона навряд чи захопить широкий загал. Коли вже авторка обділила кота даром мови, то хай ця мова відповідає котячому способу мислення. Тоді кіт говоритиме приблизно так: “Серед каміння мушви, як у шолудивого пса бліх”. Варто додати, що “українізуючи” вираз видимо-не-видимо, авторка заразом толерує такі слова, як взаправду (направду) або ніяк у значенні російського никак (у тексті авторки слово ніяк значить виглядає): “Ніяк ти у пастку потрапила?”. Цей пасаж по-нашому мав би звучати так: “Виглядає, ти у пастку потрапила?”.

СПЕКОТНО чи ГАРЯЧЕ або ПАРКО або й ЖАРКО?

До абсолютно штучних слів належать і слова спекотний та спекотно. Цих слів не зафіксовано в українській живій мові. Їх нема у словниках виданих до 60-х років минулого століття. Хибна думка, породжена вихованими в російськомовній культурі “украінскімі” інтелігентами, ніби слова жаркий і жарко неукраїнські, змусила письменних українців скалькувати (по-етапно) з російської мови слова спекотний і спекотно. Хід думок у по-етапному калькуванні такий: російське жара – по-нашому спекота; отже, російське жаркий – по-нашому спекотний. І це неживе слово, заряснівши у творах різних жанрів, здобуло популярність серед “писателів”, зайшло до словників, хоч живим – розмовним – так і не стало. Я дуже сумніваюся, щоб хтось колись говорив: “Як сьогодні спекотно!”. Не згадуючи слова жарко, що його почуємо найвірогідніше, наведу кілька можливих варіянтів: “Як сьогодні пече (палить, шкварить, парить, пражить)!”. Цікаво, що навіть РУС, виданий у 80-х роках XX століття, перекладаючи російське жарко (у значенні присудка) не наводить слова спекотно, а лише жарко, гаряче, варко.

Молоді літератори, взоруючись на старше покоління, й собі полюбляють слово спекотний. А воно не додає природности їхньому письму. Пише молода авторка: “Обідали в кімнаті – тут не так спекотно, як у саду…” і далі “…серпень почався з нестерпного спекотного штилю”. Якби на мене, я б виправив ці кавалки так: “Обідали в хаті – тут не так гаряче, як у саду…” і “…серпень почався з нестерпного пекучого штилю”. Але, як кажуть, смаки не збігаються.

* * *

Безперечно, що всі слова нашої мови кінець-кінцем утворено штучно. Штучно створені вони пройшли випробу часом продовж десятків, коли не сотень поколінь мовців. Це забезпечило їм знак мовної якости. Але, як казав товариш Сталін, винищуючи однопартійців, незамінимих нема. Тож і якісні слова можна міняти. Тільки треба знаходити не гірші, а кращі зразки.

20. ІНОЗЕМЦІ? – ЛИШЕ У БЕЗВИХОДІ Й ВИСОКОЇ ЯКОСТИ!

Уживання іноземних слів у мові завжди викликало неоднозначну реакцію з боку і літературознавців, і читачів, і навіть з боку політичних середовищ. І то не тільки у нас, а й у ряді світових націй. Деякі держави мають законодавчі рогатки, щоб не допускати поширення іноземної лексики. Ставши над політичними пристрастями, важко заперечити потребу вживання таких слів, як бумеранг, шантаж, кардіограма тощо. З другого боку, важко погодитися – хоч існує і протилежний погляд – з уживанням слова слог[ґ]ан замість гасло або креативний замість творчий. Яка потреба в такому “інтернаціоналізмі”? Іноземні мови були й будуть джерелом збагачення нашої мови, але