Анатолій Заблоцький - Пригоди. Подорожі. Фантастика - 87

магазини. Досить часто зустрічаються різноманітні майстерні: карбівничих, різбярів, ткачів, гончарів. Є й майстерні, схожі на невеличкі підприємства. Зокрема ми бачили, як виготовляються джонки-сампали — спеціально для плавучих ринків. Робота ця потребує філігранності, що межує з мистецтвом. Річ у тім, що сама сампала має дуже своєрідний вигляд — коли вона пливе, то і ніс, і корма високо підносяться над водою. Виявляється, що, як на автострадах сучасного Бангкока, так само пробки виникають і на кхлонгах. Сампали буквально налазять одна на одну, але завдяки своїй конструкції ніколи не пробивають і не пошкоджують чужих бортів.

Отож, розмістившись по десять чоловік у моторних джонках, ми хвилин двадцять мандруємо кхлонгами. Обабіч іде звичайне, буденне життя. Люди працюють, обідають, купають дітей, миють посуд, перуть — і все у воді кхлонгу. Кажуть, що рослини-санітари очищають воду. Для пиття ж, звісно, вона не годиться. Тайці використовують для цього дощову воду — збираючи її у великі глиняні чани, що прилаштовані попід дахами будинків. Ці чани схожі на наші глечики за формою, але заввишки метри два і метри півтора в діаметрі. Рослинність за будинками і між ними настільки буйна, що, здається, покриває собою все. Але тайці навіть на підмостках біля будинків у ящиках із землею вирощують квіти, якісь трави. І раптом серед тих геть невідомих рослин бачиш чорнобривці. Перша думка — як вони сюди попали? Як їм тут — серед цих диковинних сусідів? Але минаємо той будинок, і лишається тільки якась легка, радісна пам’ять про ті чорнобривці — ніби зустрів у чужому далекому краї земляків.

Зупиняємося біля великого магазину сувенірів, який водночас править і за майстерню, де працюють скульптори, чеканщики, різбярі…

На інший бік кхлонгу можна попасти завдяки місткам. Основна торгівля йде на воді. У сампалах — купи фруктів та овочів, зелень. Безперестанний рух човнів створює враження барвистого калейдоскопа. Торгують переважно жінки, вміло маневруючи у скопиську човнів.

Бачиш не тільки навантажені товаром красиві, навіть якісь елегантні сампали. Є й човни скромніші, навіть обшарпані. У жінок, які ними правлять, небагато батів і сатангів (грошові одиниці Таїланду) у гаманцях, прикріплених до пояса.

Ось молода жінка на містку продає розкішні в’язки бананів, двоє дівчаток років семи-восьми простягають до кожного туриста долоньки, пропонуючи невеличку квітку, схожу на цвіт дикої шипшини.

Загалом тайці дуже стримані у вияві своїх емоцій, переживань. При зустрічі у них не прийнято подавати руку один одному. Традиційною формою привітання залишається давній молитовний жест “вай”: руки складаються долонями всередину на рівні грудей, тулуб при цьому схиляється трохи вперед. За тайським повір’ям, у голові людини живе дух, що охороняє її життя. Тому голова вважається найсвятішою частиною тіла. Торкнутися її не можна навіть із дружніх поривань.

У парку троянд “Роуз гарден”, райському куточку за тридцять кілометрів від Бангкока, ми не бачили ні бідно зодягнених людей, ні вкритих пальмовим листям убогих хатин простих тайців. Це приватний парк, де відпочивають багаті люди. До їх послуг сучасний готель, ресторани, плавальні басейни, велике озеро. Втім, є там і селянські’ хатини, але то експонати етнографічно-архітектурного музею.

Танці, різноманітні види традиційних народних ігор, які широко розповсюджені в Таїланді, тяжіють до певної ритуальності, обрядовості. Все це, очевидно, пов’язано з буддистськими релігійними переконаннями переважної більшості тайців. У них навіть чимало професійних мистецьких жанрів включено в систему обрядовості. Так, своєрідна, суто тайська різновидність театрального жанру лікей безпосередньо призначена для виконання під час посвячення в монахи, різних релігійних та національних свят, кремації тощо. Слід сказати, що і в народному, і в професійному мистецтві Таїланду багато символіки, але відчувається емоційна стриманість. Здається, що люди тут дають вихід емоціям, тільки прикрашаючи та оздоблюючи будиночки духів біля житла. Це справжні витвори мистецтва — яскравого, неповторного.

Незабутнє, до певної міри навіть приголомшуюче враження залишає Великий Королівський палац і храм Смарагдового Будди. Цей розкішний архітектурний ансамбль було зведено в 1782–1783 рр. на березі Чао-Праї. Нині тут центр політичного, релігійного, культурного життя столиці й країни загалом. Тут міститься й резиденція короля. Ми бачили, як схильні до церемоніалів тайці стримано вітали на вулиці короля Буміпола Адульядета. Проте враження лишалося, як від бучного, барвистого свята. Король сидів на позолоченому троні, його несли з десяток юнаків. Від пекучого сонця короля захищала розкішна парасоля, з обох боків слуги обвіювали його великими опахалами. Обабіч рухався почет королівської гвардії — генерали й вищі офіцери. До речі, форма королівської гвардії запозичена ще в XIX столітті у гвардійців царської армії Росії. Це, мабуть, одне з небагатьох запозичень, зроблених тайцямй в Інших народів. Студент Чулалонгкорнського університету Нарсин Соткео, котрий запропонував нам свої послуги як тлумач давніх фресок на мурованих стінах, що оточують Великий Королівський палац, з гордістю заявив, що його народ повністю зберіг свою національну самобутність, практично не сприйнявши елементів західного способу життя.

Великий Королівський палац — грандіозний архітектурний комплекс буддистських культових споруд, а також адміністративних будинків у стилі тайської архітектури. Його територія, площею близько одної квадратної милі, оточена просто-таки фортечним муром. Складається комплекс з трьох частин: Пхра Маха Прасат — зали і тронні зали, Пхра Ратчамонтьєн Сатан — палаци, Ват Пхра Каео — храм Смарагдового Будди. Останній — святе місце для тайців, В ньому міститься королівська каплиця. Збудований храм у 1782 році королем Рама І за зразком королівських каплиць у колишніх столицях Сукотої та Аютії.

На семиярусному позолоченому вівтарі встановлено скульптуру Смарагдового Будди. Він зроблений із цільного кристала нефриту і вважається священним для тайців. Скульптуру 1434 року знайшли в місті Чиєнграй (на півночі Таїланду), а 1784 перенесли в храм Смарагдового Будди. Доторкатися народної святині має право лише король. Особисто він тричі на рік, відповідно зі зміною сезонів, міняє одяг на Смарагдовому Будді. “На сторожі” біля храмів та споруд палацу — сотні скульптур воїнів, святих, оздоблених золотом, коштовним камінням, смальтою… На території багато монахів у помаранчевого кольору тогах. Вони моляться, уважно вивчають фрески, які розповідають історію буддизму. Мовчазні, зосереджені, самозаглиблені, монахи немов і не помічають зовсім численних іноземних туристів. До людей у тогах ставлення в Таїланді особливе. Річ у тім, що кожен чоловік-таєць включаючи короля, обов’язково повинен на певний час прийняти монашество, таким чином очистивши свою душу. Спокій, стриманість, самоспоглядання — такі риси намагається виховати в собі таєць.

На березі живописної Чао-Праї, саме там, де за переказами понад двісті років тому вийшов на землю з бойової джонки генерал Чакри, розташована й інша велична споруда Бангкока — старовинний монастир-університет Ват Джетупон,