Юлія Гук - Німа

знає дороги назад. Очі шаленця, очі серійного вбивці, очі переможця. Очі справедливості.

— Я зрозуміла, — викарбувала слова дівчина.

— Прибери й повертайся на робоче місце. — Керівник поспіхом ухопив піджак і вийшов з кабінету.

Тася опустилася на коліна, руки хаотично хапалися за звіти на підлозі. На них крапала солона вода. Руки страшенно тремтіли. Вона сіла на підлогу, притулилася спиною до письмового столу й підтягнула коліна. У руках тримала ті ненависні папірці. Хотілося зруйнувати стіни, які її оточували. У голові все ще лунав крик начальника, тремтіло все тіло. Котилися сльози. Багато сліз. Вона дозволила собі плакати. Тут її ніхто не бачив. Ніхто не міг пожаліти її, а жалощів вона не переносила.

Просидівши в такій позі хвилин п’ять, Тася встала. Поклала стос зібраного паперу на край столу і вже спокійна підійшла до шафки, де, як вона здогадувалася, мав бути коньяк. Відкривши шафку, Тася зіткнулася зі своїм відображенням: на внутрішній стороні дверцят висіло дзеркало. Спухлі очі, розмазана по обличчю туш. Червоний сопливий ніс.

Коньяк не довго довелося шукати. Вона фаталістично відкрутила кришечку початої пляшки й відпила. Смак був геть інший, ніж у того пійла, що його приносила Світлана Анатоліївна. Коньяк їй сподобався. Вона дістала хустинку й висякалася, витерла обличчя від сліз. Знищила сліди недавнього болю. Тяжко зітхнула, зробила ще один ковток і вийшла.

Та жінка, яка попередила про поганий настрій керівника, очікувала її на виході.

— Я чула, як він кричав на тебе. — Вона співчутливо поплескала Тасю по спині. — Не переживай. Він завжди такий у цей період.

Тасіта криво посміхнулася. Ніщо не тішить людину в біді так сильно, як лихо друга чи випадкового знайомця.

Далі день пройшов спокійно. Вона прийняла трьох людей. Двом холодно відмовила в допомозі. Одному відразу дала потрібну роботу, яка, відверто кажучи, була принизливою для клієнта. Він цілком міг би працювати на якійсь високій посаді. Але життя є життя. Якщо ти звернувся по допомогу в агенцію, значить, ти загнаний у глухий кут.

Дім. Тасіта повільно роззулася, зняла верхній одяг. Увімкнула світло в кімнаті. Почала уважно розглядати кожну картину окремо.

Перш ніж я встигла щось зробити, вона кинулася до однієї з них і почала шматувати, ламати дерев’яну раму, утоптувати її в підлогу. З надр скривдженої душі виривався крик і гарчання. Потім була ще одна картина, і ще одна. Вона зупинилася, знищивши чотири полотна.

Безсило опустилася на підлогу серед дрантя. Більше не плакала.

— Ага. Досягну я чогось. Ніколи не зможу цього зробити.

Тільки-но я почала помічати симптоми одужання… Ознаки рівноваги. З’явилося бажання щось творити. Як вона зривається, і я знову бачу падіння піддослідної в провалля. Це тягнеться вже майже вічність.

27.01

Тасіта не пила. Увесь робочий день не пила. Коли прийшла Світлана Анатоліївна, дівчина її холодно спровадила.

Помітивши набряки під очима, жінка зітхнула й на відході поставила біля дверей пляшку пива.

Наприкінці робочого дня Тася ще хвилин п’ятнадцять сиділа в кабінеті. Тихо. Тільки її власне уривчасте дихання. Вона підвелася й пройшла периметром кімнати. У голові одна одну наздоганяли думки.

Тася відкрила «свою» шухлядку. Рвучким рухом згребла всі резюме звідти й викинула у смітник.

— Нікому не вибратися з цього чорторию, — сказала сама собі.

Зібралася й вийшла.

Морозне повітря вдарило в обличчя. Тася підтягнула вище шарф, щоб прикрити носа. Зітхнула й ступила на сходи. Зупинилася. Унизу стояв хлопець. Зачувши її кроки, юнак обернувся. Його обличчя пашіло — шарф, підтягнутий аж до очей, не рятував від дошкульного морозу. Побачивши Тасіту, він смикнув шарф на підборіддя й широко посміхнувся тремтячими від холоду губами.

— Пішли на побачення?

Той самий хлопець. Набридлива, настирлива, хтива, нахабна муха зі світлим волоссям, що вибивалося шматками з-під шапки, як у гнома.

— Я казала, що не хочу стосунків. — Тася відвела очі й минула його.

— Я й не пропоную тобі стосунки. — Він наздогнав її й пішов поряд крок у крок. — Я пропоную тобі вечір у компанії приємного юнака, який оплатить будь-яку твою забаганку в барі, відведе додому й не чіплятиметься до тебе. Знаєш, так буває, наприклад, у фаната й зірки. Фанат не розраховує на взаємність, мовчки підкорюється й захоплюється. Зірка ж може робити, що захоче.

Тася втомлено поглянула на нього й відразу відвела очі.

— Я не потребую фанатів.

— А віскі? Ти ж любиш віскі. — Він забіг наперед і став перед нею. Тася мусила зупинитись. — Ну ж бо — дармове віскі?

Він запопадливо ловив її погляд. У його очах грали бісики.

Тася тільки зараз помітила, яка багряна в нього шкіра обличчя, як посиніли губи і як він увесь тремтить, немов у лихоманці. Сніжинки на віях лежали й не