Кобо Абе - Жінка в пісках

Краєм ока поглядаючи ззаду на жінку, що заходилась чистити картоплю, чоловік усе думав: покірно прийняти від неї їжу чи ні?

Саме зараз настав час, коли треба виявити спокій і холоднокровність... Їхні наміри розгадано, тож, мабуть, не слід шарпатися в різні боки, а треба дивитися правді в очі й розробляти здійсненний план утечі. А покарати за незаконні дії супроти нього можна пізніше... Тим часом голод підточував силу волі й не давав зосередитись. Якщо він не хоче примиритися зі своїм теперішнім становищем, то, природно, мусить відмовитися від усього, пов’язаного з жінкою, зокрема й від вечері. Було б смішно, якби він сердився і водночас брав з її рук їжу. Навіть пес лащиться, коли його годують.

А втім, не слід поспішати... Поки не знаєш, наскільки сильний твій супротивник, не треба переходити в оборону... Зрештою, він нічого не візьме в неї даром... Заплатить за вечерю. А коли так, то не матиме перед нею ніяких боргів... Як часто повторюють телекоментатори боксерських змагань: напад — найкращий захист.

Знайшовши переконливий привід для того, щоб не відмовлятися від їжі, чоловік відчув полегкість. Раптом у голові наче просвітліло й думки в’язалися одна з одною. Хіба не пісок є його найлютішим ворогом? Авжеж, пісок. Нерозумно брати на себе непосильні завдання, особливо такі, як виламування грат. Якщо забрали мотузяну драбину, то її можна замінити дерев’яною. А круту піщану стіну осунути й зробити пологою... Досить трохи поворушити мозком, і будь-що вдасться зробити. Якщо простий засіб веде до мети, то кращого й не треба. Найправильніше розв’язання задачі, як показує випадок з яйцем Колумба, буває до смішного простим... Якщо він не пошкодує зусиль і боротиметься, то ніколи не пропаде.

Жінка почистила картоплю, дрібно порізала її і поклала у великий залізний казанок разом з покришеною редькою. Потім обережно вийняла сірники з поліетиленової торбинки, а, розпаливши вогонь, заховала їх назад і стягла гумкою торбинку. Рис висипала в друшляк і полила зверху водою. Мабуть, щоб змити пісок. Незабаром у казанку забулькало, а в повітрі поплив неприємний запах редьки.

— Чуєте, лишилося трохи води. Може, помиєте обличчя?..

— Ні, я волів би напитися...

— Питна вода в іншому місці.— Жінка витягла з-під умивальника великого чайника, теж загорнутого в поліетиленову плівку.— Вона ще не охолола, але прокип’ячена й безпечна для вжитку.

— А скажіть, в чому будете мити посуд, коли води не стане?

— Досить того, що вишарую піском.

По цих словах жінка взяла з підвіконня жменю піску, кинула його в чашку, що була під рукою, й показала, як це робиться. Чоловік не знав, чи справді посуд стає чистим після такої процедури, але хотів вірити жінці, бо принаймні все це добре узгоджувалося з його уявленням про пісок.

Вечеряв під парасолем. Жінка частувала його вареними овочами і в’яленою рибою... їжа трохи пахла піском. Він подумав, що й господиня могла б їсти разом з ним, якби парасоль висів під стелею, але не мав охоти напрошуватися на її товариство. Дешевий чай був міцний, але несмачний.

Після того, як чоловік повечеряв, жінка відійшла до умивальника і, прикрившись поліетиленовою плівкою, почала їсти. Ззаду вона скидалася на комаху. Невже вона й далі збирається жити таким життям? На цьому клаптику землі? Як подивитися згори, то цієї землі було як кіт наплакав, а знизу видно тільки пісок і небо... Одноманітне, наче застигле перед очима існування... Мабуть, за все життя вона не почула ні одного співчутливого слова... А може, тепер тішиться, як молода дівчина, тим, що доля подарувала їй його, впійманого пасткою?.. Яка жалюгідна історія!

Чоловікові кортіло перекинутися з нею словом, але поки що він вирішив закурити і чиркнув сірником. Сірник спалахнув, а от цигарка не запалювалася. Чоловік пихкав щосили, аж щоки западали між зубами, поки нарешті відчув запах диму. Той нікудишній дим, масний і пекучий, так зіпсував йому настрій, що пропало бажання говорити.

Жінка склала брудний посуд у сінях і, обсипавши його піском, неохоче промовила:

— Пробачте, але зараз я мушу скидати пісок з горища...

— Скидати?.. Ну що ж...— Чоловікові було однаково, погниють балки й проламається дах чи ні.— Якщо я вам заважатиму, то я піду...

— Пробачте, але...

Чого вона прикидається? Чого не виказує, що в неї на душі, хоча сама почувається так, ніби розкусила гнилу цибулину?.. Жінка тим часом із звичною спритністю обв’язала рот і ніс складеним удвічі рушником, а тоді, прихопивши під пахву віника й дощечку, видряпалася на перегородку стінної шафи, в якій залишилась тільки одна стулка.

— Щиро кажучи, я вважаю, що було б значно краще, якби цей будинок завалився!

Чоловік сам злякався свого раптового пронизливого крику. Приголомшена жінка обернулася. Ні, здається, вона ще не перетворилася в комаху.

— Не думайте, що це я на вас розгнівався... Просто мене бере огида від тієї підступності, з якою невинну людину заковують у кайдани. Ви мене розумієте?.. Зрештою, байдуже... Хочете, я