Кобо Абе - Жінка в пісках

До збірки творів відомого сучасного японського письменника ввійшли три романи, в яких гострота і захопливість сюжету поєднуються з філософською глибиною. Всі вони присвячені темі самотності людини у ворожому їй капіталістичному суспільстві.
Письменник доходить висновку — від суспільства втекти не можна. Тільки змінивши його, можна змінити умови життя людини.

У мистецтві слова, як і в житті, нерідко зустрічаються не зовсім зрозумілі явища. Вони здаються нез’ясовними, принаймні на перший погляд. Ці явища часом привертають увагу митців, особливо схильних до гри уяви, вигадки, фантастики. Таких письменників можна зустріти в різних країнах Заходу та Сходу. Їхня творчість не позбавлена традицій. Багато що бере тут свій початок від творів М. В. Гоголя, а в Китаї, наприклад, від творчості Ляо Чжая, який створив дивовижні історії про незвичайних людей, ченців-чарівників, перевертнів тощо. Твори письменників цього жанру, однак, не стільки схожі між собою, скільки різні. Кожен письменник багато в чому самобутній, оригінальний, неповторний.

У Японії серед видатних письменників наших днів Кобо Абе належить особливе місце. Його творчість привертає увагу насамперед проникливістю художнього бачення. Саме тому кожна нова книга цього автора стає значною подією в духовному житті,— і не тільки Японії. Важко погодитися з тим, що всі найважливіші теми давно вже вичерпані світовою літературою і це неминуче прирікає письменників до повторення. Ніхто не може знати, на чому зосередиться проникливий погляд письменника, які відкриття очікують читача Кобо Абе. Бо письменник ніколи не переорює старого поля — щоразу підіймає цілину.

Творчість Кобо Абе суперечлива, проте ніякою мірою її не можна зарахувати до літературного плоскогір’я. Це — художник певного соціального й духовного клімату, співець величезного й сумного міста Токіо.

Мені не раз доводилося зустрічатися з Кобо Абе і в Токіо, і в Москві, і завжди наші зустрічі супроводжувалися захоплюючими бесідами про творчість письменника, про його нескінченні пошуки, роздуми над проблемами. Завжди з цікавістю я читав і книжки Кобо Абе, як тільки вони виходили у світ. Тому зараз мені важко відокремити їхній зміст від наших бесід.

На зустріч з Кобо Абе нас мчав японський лімузин «ніссан», що нічим не поступається найкращим американським автомобілям. Вулиці вражають: безліч машин, шалений ритм, б’є в очі реклама. Старий поет Кітагава Фуюхіко присвятив вічній годині пік такий рядок: «На контролі разом з квитком відрізали пальця...»

Ми сиділи у затишній лоджії, перед нами відкривався краєвид міста. Все тут було нове, незвичне. У проміннях ранкового сонця туман не розсіювався, а здавався ще густішим. Віддалік пролягала алея, ніби затоплена цим світлим мерехтливим туманом.

— Мені дуже приємно, Абе-сан, вручити вам примірник російського видання вашого роману «Таємне побачення», який щойно вийшов у бібліотеці додатків до журналу «Иностранная литература»,— звернувся я до письменника.

Узявши до рук книжку, Кобо Абе зосереджено оглянув її, з ніжністю провів долонею по обкладинці, роздивився корінець і лише потім розкрив її, поволі погортав сторінки й сказав:

— Чудово зроблено... з любов’ю. Я глибоко зворушений. Як щасливо розпочався мій день сьогодні! Хотілося б вірити,— вів далі він після короткої паузи,— що роман «Таємне побачення» не розчарує моїх друзів у Радянському Союзі, хоча в Японії, відверто кажучи, він викликав далеко не однозначні судження.

Зіткнення людини з ворожим їй суспільством, трагедію цієї людини показав Кобо Абе, романи, повісті, оповідання та п’єси якого мають у нас величезний успіх.

Твори Абе імпонують нам у першу чергу тим, що показують самотність людини в суспільстві, яке ладне розчавити її (згадаймо хоча б страшний епізод з роману «Спалена карта», коли в підземному переході сидить, притулившися до стовпа, чоловік, повз якого проходять тисячі людей, проте нікому й на думку не спадає поцікавитись, чому сидить тут цей чоловік, живий він чи помер?), вони кличуть її вирватися з цієї самотності, кличуть служити іншим людям. Тут також можна згадати маленький заключний епізод з іншого роману — «Жінка в пісках», герой якого, коли його кинули до піщаної ями, відшукує в піску воду й вирішує розповісти про це людям, навіть ціною того, щоб самому залишитися назавжди в ямі.

Дивлячись на Кобо Абе, я мимоволі думав про те, як книжка своїми шляхами зближує людей, що живуть далеко один від одного, людей з різними життєвим досвідом, вихованням та філософією, з різними мовами... Як допомагає вона розуміти інших, а часто й викликати симпатію до них. Твори Кобо Абе, які стали широко відомими далеко за межами Японії, здобули авторові незліченну кількість читачів, друзів і шанувальників.

— Чи отримали ви останню мою книжку, яку я вам надіслав? — трохи стурбовано звернувся до мене Абе.

— «Сакура-мару» — «Вишневий ковчег»? — перепитав я.— Дякую. Вона дійшла до нас, і вже розпочато редакційну роботу.

— Так, вибачте, будь ласка, звучить це як сакура, проте, на жаль, це не справжня вишня, що тепер квітне й духмяніє довкола. Це метафоричне поняття. Це, розумієте, щось квітуче, але мало шановане... Здається, необхідне пояснення, особливо для іноземного читача. Етимологічно слово «сакура» багатозначне. Крім загальновідомого поняття сакура — вишня, слово це має ще й інший зміст: товариство, змова, співучасть нерідко у непорядних справах... У самій назві «Сакура-мару» закладено зміст — несправжній, підробний, брехливий.

Роман Кобо Абе «Сакура-мару», виданий у Японії 1984 року й протягом кількох місяців проданий у кількості двохсот тисяч примірників, присвячено найгострішій проблемі — загрозі ядерного самознищення, що нависла над нашою землею. Герой роману, від імені якого ведеться розповідь, натрапляє на протиатомне сховище, воно здається йому Ноєвим ковчегом — «Сакура-мару», де, на його думку, в разі ядерної катастрофи