Людмила Когут - Мудрі жінки

цю гарну тихеньку вулицю, господарів і будинки. Наче мимоволі звернули розмову на той будинок, який їх цікавив. Похвалили жінку і дитину, спробували з’ясувати, хто вона і яка в неї сім’я.

Виявляється, вона — вчителька, має дитину і чоловіка. Найчастіше з дитиною сама, бо він постійно у відрядженнях. Але дуже любить і жінку, і дитину, як приїздить додому, то все крутиться по господарству. І господар гарний, і чоловік красивий.

Бабця розповідала, що ця жінка — гарна господиня, мама і дружина, а в подруг видовжувались обличчя. Вони мовчали і не перебивали стареньку, тільки слухали. Бабуся все говорила й говорила, а потім замовкла і запитала в Марії, чи їй добре, бо та дуже зблідла.

До пізнього вечора подруги не досиділи, пішли в готель. Перед тим зайшли в магазин, купили горілку і різну закуску.

Помились, сіли до столу, і чарка за чаркою спорожнили цілу пляшку горілки, та навіть не сп’яніли. Нічого вже не говорили — все переговорено. Лягали спати нервово виснажені, заснули миттєво.

Зранку встали, поснідали. Шкода, що не залишили трохи горілки на ранок. Настрій такий, що тільки б напитись і забутись.

Причепурились, вирушили на своє четверте чергування. Прийшли у знайомий сквер. Сіли на звичне місце. Причимчикувала вчорашня співрозмовниця з онуком. Привіталась із подругами, але чомусь відійшла від них в інший кінець скверу. Напевно, у них на обличчях було щось відлякуюче.

Посиділи годину, другу. Вулиця тихенька — зрідка проїжджає якась машина. І раптом — ревіння великого траку розірвало тишу. Під будинок під’їхав чоловік Марії. По-молодечому вистрибнув з кабіни. Розчинилась хвіртка — назустріч вибігла дівчинка, кинулась в його обійми.

— Мамусю, мамусю! Татко приїхав! — голосно закричала.

Цей дитячий радісний крик болем пронизав душу Марії. Подруги сиділи мовчки і не знали, що робити. Чи йти привітатись до Миколи, з яким розсталися два тижні тому, чи тікати з чужого міста, в якому розбилися на друзки людське серце і душа?..

Микола радісно поцілував молоду жінку, підхопив дівчинку на руки і пішов у подвір я. Знав, що на столі уже парує смачний обід, а увечері він палко кохатиметься з молодою вродливою жінкою.

Подруги встали і пішли в готель, зібрали свої речі, заплатили за проживання та поїхали на вокзал.

Ніч, яку Марія провела в поїзді, вона не забуде ніколи. Це були найскладніші хвилини в її житті. Марія не плакала, бо в купе вони були не самі. Але, напевно, не плакала б, якби навіть була на самоті — у ній все завмерло і наче закам’яніло. Справдилися її найгірші підозри! Ще декілька тижнів тому щасливішої за неї людини не було серед сотень людей її міста, а тепер вона — найнещасніша людина у всьому світі!!!

Марії здавалось, що вона от-от помре від розпачу, від такої жорстокої і підлої зради. їй було б не так боляче, якби вона сама колись його зрадила. Але Марії такі думки і в голову не приходили, хоча вона була дуже гарною жінкою, і до неї чоловіки залицялись досить часто. Вона мала чоловіка, їй ніхто, крім нього, не був потрібен. Вона його кохала і, здавалось, була коханою.

Боже! Яка вона була сліпа! Марії здавалось, що її щастя не має меж. Але все в житті має початок і кінець. її життя поділилось на дві частини — до і після. Його дитині від іншої жінки вже стільки років! Марія була обдурена, морально знищена. Скільки ж років він її зраджував?! Не злічити. їй треба прожити не одне життя, щоб встигнути йому помститися. Але нема кому мстити, бо він може просто забратися геть — піти до тої молодої смаглявки.

У купе ніхто не спав. Марія не плакала, але так важко зітхала, що кожен, хто був у купе, хотів допомогти їй дихати, бо ніби задихався від її зітхань. Молоді чоловік і жінка, які вляглися на верхніх полицях, не могли заснути і раз у раз заглядали зі своїх полиць униз. Чи жива ця жінка, чи не задихнулась з якогось свого горя і розпачу?!

Молоді! Де їм зрозуміти, які біди і неприємності їх можуть підстерігати в майбутньому! Боже, хай їх це омине! Марія нікому б не побажала пережити подібне. Жінка нічого так не хотіла, як зрозуміти, чому чоловік міг так з нею вчинити. Краще б пішов від неї, чесно розповівши все, ніж обманювати стільки років.

Від цих думок в її душі закипала лють і ненависть до нього, ще недавно такого коханого. Правду говорять, що від кохання до ненависті один крок. Добре, що вони з Роксоланою втекли із цього міста. Якби залишилися ночувати в готелі, то Марії було б складно передбачити свою поведінку. Зараз вона ладна була піти на злочин — вбити, підпалити, зруйнувати той дім і тих людей на тихенькій вулиці чужого міста.

«Людям, які коять злочини в такому стані, як кажуть, у стані «афекту», присуджують менший термін ув’язнення», — крутилось безперестанно в її голові. Думки підганяли одна одну. Але на всі запитання, які вона задавала сама собі, міг дати відповідь тільки він — її єдиний і зрадливий чоловік. Марія продумувала різні варіанти розвитку подій, якби вона лишилася в Ужгороді. Ну, підійшла б вона до нього і його іншої сім’ї, зганьбила їх, зчинила ґвалт, як якась недалека торгашка з базару. Що би доброго вона зробила? Виставила б усіх дурнями, а найбільше — себе. Стежити за власним чоловіком! Але що їй залишалося робити? Вмерти від ревнощів? Натомість тепер ще гірше — вмирає від гіркої правди.

Там, у чужому місті, Марії найбільше було жаль гарне дівчаткобайстрюченя. Воно так чекало свого тата і так радісно закричало, зустрівши його після довгої розлуки! Ні! Про це неможливо не згадувати, не думати. Перед Марією постала складна задача з багатьма невідомими. Від того, чи вона правильно її розв’яже, залежить її особисте життя, подальше життя її дитини та чоловіка. Але як зробити, щоб і та, чужа їй, дитина була найменше вражена гострими і важкими стрілами брехні і зради?

Роксолана не спала також. Як можна заснути, коли поряд