Людмила Когут - Мудрі жінки

негаразд. Подруги подивились одна на одну по-змовницькому і пішли на кухню, чоловіки залишилися в кімнаті, розмовляли про щось своє. Товаришували сім’ями довгі роки, тож мали про що поговорити, чим поділитись.

Жінки ведуть свою нараду в кухні, пильнуючи, щоб ніхто не почув. Після розповіді Марії мудрий душпастир Роксолана втратила дар мови. Подумала трохи, потім порадила: «Тиждень перебудеш у злагоді і коханні, потім спокійно вирядиш Миколу в наступний рейс». Подруги вирішили через тиждень узяти відгули на роботі, добре, що працювали разом. Чоловікові Роксолани скажуть, що їдуть у відрядження в район, а самі поїдуть в Ужгород на декілька днів. Адресу мають, тож простежать, хто там живе. Потім вирішать, що робити далі. На цьому припинили нараду і пішли до чоловіків.

Тиждень минув швидко. За роботою і коханням Марія і не зауважила, як злетіли дні. Може, від того, що її мучило почуття шалених ревнощів до чоловіка або від того, що вони мало часу бували разом, у неї прокинулася така жага до кохання, що Марія геть зморила чоловіка своїми нестримними пестощами.

Вона була темпераментною і раніше, але зараз на Марію напав божевільний шал кохання, змішаний з отрутою ревнощів.

Ця складна суміш кохання, ревнощів, образи, злості, страху втратити свого єдиного і коханого викликала в неї постійне бажання володіти ним, його тілом, душею.

Але як помиляються жінки! Можна володіти тілом, плоттю мужчини, кохатись із ним до нестями і потемніння в очах, думати, що маєш все, але не мати нічого. Бо в цей час його серце і душа може належати іншій.

Микола не міг зрозуміти причини такої бурі пристрасті в його давно спокійній сімейній гавані. Він відповідав на пестощі дружини і був неперевершеним коханцем. Але Марія змінилась. Вона не тільки кохалася з ним, але й уважно спостерігала за реакцією Миколи. Раніше вона любилася із заплющеними очима. Тепер Марія пестила чоловіка з такими тонкощами, ніби півжиття вчилась у школі куртизанок, а другу його половину провела в будинку розпусти.

Вона дивилась, як Микола кожного разу вмирав від задоволення і її пестощів, та воскресав зразу ж після першої її спроби розбурхати його чоловіче єство. Вона мала на меті за цей тиждень залюбити чоловіка так, щоб увесь наступний місяць він уже не хотів жіночих любощів, навіть дивитися не міг на жінок.

Минув тиждень любовного шалу. Микола не розумів, що трапилось із його дружиною, такою ж темпераментною, як і раніше, але колись трохи стриманішою. Зараз у душі Марії вирував вулкан почуттів. За роки майже двадцятирічного подружнього життя він не пам’ятав такого божевільного тижня кохання і єдності. Він нічого не встиг зробити вдома, бо був фізично виснажений бурхливими ночами.

Удень Марія годувала Миколу дуже смачними, вишукано приготованими і поживними стравами, а вночі всі калорії, нагромаджені за день, чоловік спалював у багатті кохання. Це кохання живило і змію ревнощів…

Микола поїхав у рейс.

Подруги, як і вирішили, через тиждень зібрали необхідні речі, сіли в потяг. Ніч — і вони в Ужгороді. Закарпаття зустріло їх теплою погідною дниною. Жінки поселились у готелі, відпочили з дороги і вирушили на пошуки.

Будинок, який шукали, був майже в центрі міста на тихій невеликій вуличці з гарними приватними будинками. Усюди красиві квітники, акуратно підв’язані виноградники. Все облаштовано так, ніби сусіди змагались, у кого ошатніше подвір’я, хто кращий господар.

У будинку, який їх цікавив, мешкали добрі господарі. Подруги пройшли повз садибу — порядок на подвір’ї відмінний.

Через дорогу від будинку гарний скверик. Зроблено зі смаком — дитячий майданчик, гойдалки, гарна клумба з квітами. Зручні вигнуті дерев’яні лавки. Можна сісти, читати і, не привертаючи до себе уваги, відпочивати. Усім, хто проходив мимо, так і здавалось — дві привабливі жінки в окулярах від сонця (або від чужих поглядів) сиділи на лавці і читали газети.

Але це було маскування, ніхто нічого не читав. Не в голові у них зараз ні складна політична ситуація, ні вулкан чи землетрус. Подруги ніби прикипіли до лавки, як вартові, яких ніщо не зрушить з їхнього бойового посту. Вже вкотре обговорили ситуацію, та остаточно не вирішили, що зробити і як правильно вчинити. Треба чекати.

Сидять у сквері годину, дві, майже засинають на сонці. Що вони тут роблять? Може, все це їм сниться?

Перший день прочекали від обіду до пізнього вечора. Біля будинку не було жодного руху — ніхто не виходив, не заходив. Почало вже смеркати. Добре, що взяли зі собою горішки, воду і печиво, бо з голоду вмерли б. Прийшли в готель, розморені від сонячного тепла і стривожені невизначеністю лягли спати з поганим настроєм.

Наступного дня о дев’ятій ранку були вже на майданчику. Перед обідом з будинку виходила молода жінка з дитиною, пішли в магазин, який був на другому кінці вулиці. Принесли покупки один раз, потім пішли вдруге і знову прийшли додому з великими пакунками. Мама навіть дитині дала нести невеликі пакети. «Напевно, має велику сім’ю», — прогнозували подруги.

Знову настав вечір. Утомлені подруги пішли в готель. Добре, що неподалік скверу було невеличке кафе, могли по черзі піти поїсти. Не припиняли спостерігати за будинком ні на хвилинку.

На третій день знову прийшли раненько. До обійстя ніхто не приїздив і не приходив.

Після обіду мама з дитиною прийшли на гойдалки. Подруги уважно розглядали жінку і дитину. На вигляд жінка була молодша за Марію і Роксолану на добрих десять років. Красива, з приємним обличчям, смаглява, як більшість мешканців Закарпаття, чимось схожа на циганку. Дитина — щебетушка, все маму про щось розпитувала. Та відповідала спокійно, з любов’ю. Цілувала дитину та притискала до себе, коли мале підбігало, щоб задати мамі наступне запитання. Дівчинка — чемна, вихована. Дитина погойдалась на гойдалці, мама її покликала, і вони разом пішли додому.

Подруги розговорилися із старшою жінкою, яка гуляла з онуком на майданчику. Вона була і вчора, але далеко від них, не випадало підходити до неї, щоб поговорити. А сьогодні бабуся сама шукала собі компанію, щоб не сумувати.

Розговорились. Похвалили місто,