Олександра Вулфа - Долина богів. Історії з Кремнієвої долини

розшифрував і прокоментував усі його лекції, що незабаром стали книжкою «Від нуля до одиниці». Ця книжка конкурувала з книгою книг Кремнієвої долини, містком від невеличкої комірки в керівництві технологічної компанії до всезагального успіху — бестселером Шерил Сендберґ «Включайся! Жінки, робота і воля вести за собою». І не тільки тому, що дійшла до вершини влади у Затоці, а й тому що досягла вершини влади як жінка, письменниця, а також філософ у деяких колах і, можливо, одного дня й політик, як припускало багато людей. Однак Тіль хотів написати іншу книжку — не таку політкоректну. Його книжка була повстанням проти цього всього.

Та, повертаючись до аудиторії: цей курс був просто курсом, а серед його слухачів було кілька стипендіатів Тіля. Парадоксально, як попри те, що Тіль отримав диплом Стенфорду, викладав там і фінансував його студентів, він також ініціював програму, що підважувала все, на чому університ тримався. Йдеться про запитання, яке часто ставили в інтерв’ю: чи шкодує він, що вступив до Стенфорду, отримав там університетську освіту і ступінь з права. Він завжди відповідає, що зовсім про це не шкодує і що для такої людини, як він — з рівнем його інтелекту і варіантами, які він мав на ту пору, — він зробив би точнісінько те саме. Хоча тепер світ інший. І можливо, він зробив би інший вибір.

Стипендіати в тій залі вже обрали новий варіант, попри те, що потрапили до університетської аудиторії. І це було подією тижня для Бернема. Він ходив на стенфордські вечірки і намагався знайти друзів зі Стендфорду. Наступні студенти працюватимуть у Stanford Entrepreneur Center. Зрештою, усе це почалося в цьому університеті, він великою мірою допоміг Кремнієвій долині стати тим, чим вона є сьогодні. Тієї весни Тіль був не єдиною знаменитістю в університеті. Біля його лекційної аудиторії на третьому поверсі святкуватимуть 25-ту річницю своєї бакалаврської програми «Символічні системи» президент Yahoo Марісса Маєр, співзасновник LinkedIn Рід Хоффмен, співзасновник Instagram Майк Кріґер і співзасновник Quora Чарлі Чівер. Ця програма випустила приблизно п’ятдесять підприємців, чиї компанії наблизилися до мільярдної позначки. Відтоді з такими організаціями, як Stanford Computer Forum, що підтримує місцеві технологічні компанії дослідженнями, чи університетський Інститут дизайну (відомий як d.school), чи курси підприємців для людей віком 40+ і різноманітними венчурними, інвестиційними й iPhone-app-клубами, Стенфорд став якщо не локомотивом, то справжнім двигуном стартапоманії.

Через кілька місяців після Тілевого семінару «Секрети» відбулася справжня секретна подія, без натовпів студентів. Йдеться про другий день конференції «Символічних систем», де студенти програми та її випускники вшановували спеціальну стенфордську програму досліджень когнітивістики, штучного інтелекту і взаємодії людини та комп’ютера. Це була гуманітарна відповідь точних наук гуманітарним: студенти «Символічних систем» слухали курси з цілої низки дисциплін, зокрема комп’ютерних наук, лінгвістики, філософії та психології. Упродовж 25 років існування цієї програми багато з її 700 випускників стали знаменитостями у сфері технологій, а тепер керівники науспішніших компаній Кремнієвої долини (вартість компаній серед їхніх представників тільки в цьому приміщенні коливається від одного до 200 мільярдів доларів) віддавали їй шану з трибуни.

Нечисленна аудиторія мала скромний вигляд, не було ні відеокамер, ні спалахів фотоапаратів. Один із наставників стипендіатів Тіля, засновник Cheever і Powerset, сидів біля Хоффмена. Вони дивилися, як їхні колеги розповідають, чим вони зобов’язані цій програмі. Перший віце-президент Apple Скотт Форстолл відзначив, що його навчання на «Символічних системах» «переконало мене, що ми здатні створити просту сенсорну клавіатуру, яка добре працюватиме». Він завершив свою промову такими словами: «Думаю, ця багатослівна репліка — подяка “Символічним системам” за створення iPhone і iPad».

Маєр, яка на той час була віце-президентом Google з локалізації та локальних сервісів і ще не очолила Yahoo, незабаром підвелася і сказала, що її вибрали працювати на юзер-інтерфейсі компанії з єдиної причини: бос побачив, що вона вивчала психологію в межах програми «Символічні системи». А ще вона сказала, що інший предмет — надзвичайно важкий курс філософії 160А — «приніс мені чимало впевненості, коли в нас була гаряча пора» на початку існування Google.

У той самий день Майкл Кріґер вийшов на подіум і проголосив, що всій роботі, яка будь-коли у нього була, включно із заснуванням Instagram, він завдячує своєму навчанню у Стенфорді. Тут він зустрів свого майбутнього співзасновника Кевина Систрома. Вони разом стали стипендіатами стипендії Мейфілда, частини селекційної навчально-робочої програми, адміністрованої Technology Ventures Program Стенфордського університету. Вони налагодили зв’язки з індустрією, а отже, могли отримати вирішальний венчурний капітал. «Думаю, “Символічні системи” — ідеальна освіта для підприємця», — сказав він.

Твердження Кріґера, здається, дедалі підтверджують і ті, хто закінчив університет, і ті, хто ні. Чи це Стенфорд посприяв технологічному буму, а чи індустрія зробила Стенфорд більш значущим — питання понад столітньої історії, з категорії, що з’явилося раніше: курка чи яйце. Першу велику технологічну компанію в цих околицях — Federal Telegraph — було засновано випускником Стенфордського університету 1909 року, і вона вивела регіон у лідери в розробці електронно-променевих трубок. Згодом, у 1937 році, стенфордські випускники Білл Х’юлетт і Дейвид Паккард заснували Hewlett-Packard, а їхній успіх породив десятки інших технологічних компаній у наступні роки. У 1950-ті роки винахідник напівпровідника Уїльям Шоклі приїхав сюди на пошуки інженерів для роботи з новим транзистором, а члени його персоналу заснували Fairchild Semiconductor.

У той час, як більшість університетів змінила регіональну славу на загальнонаціональний престиж завдяки своїм непереможним спортивним командам, одним із найбільших результатів зусиль Стенфорду був, вочевидь, його факультет комп’ютерних наук. Заснований 1965 року почесним професором і колишнім ректором Уїльямом Міллером, він став першою програмою університету, в межах якої відбувалася тісна співпраця з промисловістю. У 1968 році Міллер створив Стенфордський комп’ютерний форум, що давав змогу таким компаніям, як Cisco, Sun Microsystems і General Electric, першими знайомитися з дослідженнями студентів Стенфорду. «Це був початок тісних взаємин між факультетом комп’ютерних наук та індустрією, — міркує Міллер. — Відтоді вони стали набагато інтенсивніші, особливо за останні п’ятнадцять років».

З появою перших веб-браузерів на початку 1990-х років інтернет пережив і перший бум Кремнієвої долини. Двоє аспірантів Стенфордського факультету комп’ютерних наук Сєрґєй Брін і Леррі Пейдж заснували одну з найуспішніших і найзначущіших компаній епохи інтернету — Google.

Потім стався крах доткомів 1999 року — спекулятивної бульбашки, коли ціни багатьох нових технологічних компаній неймовірно завищували та зрештою вибухнули. Саме в перші роки після цього краху, коли світ поставив хрест на технологіях, було закладено фундамент для стартапоманії. Нові технології з відкритим кодом зробили створення вебсайту доступним. На середину 2000-х років завдяки сукупності чинників середня вартість заснування інтернет-компанії впала з п’яти мільйонів до 500 тисяч доларів. По-перше, більші компанії, як-от Yahoo та Google, відкрили