Михайло Медуниця - «Батько народів» очима часу

багато повідомлень, сигналів, інформації про відверту підготовку Німеччини до нападу на СРСР. Попередження надходили по лінії розвідки, дипломатів, друзів Радянського Союзу... Сталін, порадившись з Молотовим, вирішив перевірити реакцію Берліна на ці факти. Було вирішено підготувати Заяву ТАРС з прозорими докорами щодо дотримання Німеччиною умов пакту (про ненапад — М. М.). Чотирнадцятого червня заява, яка фактично закликала Німеччину приступити до нових переговорів щодо двосторонніх відносин, була опублікована.

Цього ж дня Гітлер, уже знаючи про Заяву, провів з командуючими групами армій, арміями останню нараду щодо практичної реалізації плану "Барбароса".

...Після перевірки готовності до нападу та уточнення деталей була внесена до плану лише одна заміна: початок нападу перенести з 3.30 на 3.00 22 червня.

...У Москві чекали реакції Берліна. Але шифротелеграми, що надходили з Берліна, говорили: офіційні кола повністю ухиляються від відповіді на Заяву.

...Сталіну не вистачало справжньої державної мудрості правильно оцінити ці та інші подібні факти. Він уже став полоненим власних помилкових розрахунків щодо терміну нападу.

...До всього цього зауважимо, що Сталін не володів даром передбачення, здатним підняти заслону над грядущим і "заглянути" за обрій.

...Сталін продовжував перебувати під гіпнозом власного уявлення бажаного.

...Але Берлін мовчав. Там вирішили, що час дипломатичних промов закінчився.

Дмитро Волкогонов "Напередодні війни" ("Правда", 20 червня 1988)
* * *

...26 квітня 1926 року Й. Сталін надіслав лист ‘Тов. Кагановичу та іншим членам Політбюро ЦК КП(б)У". Шумський вважає, писав Сталін, що українізація йде туго, що її треба провести насамперед у рядах партії і серед пролетаріату, що на неї дивляться як на повинність, що один з основних гріхів партійно-профспілкової верхівки на Україні полягає в тому, що вона не залучає до керівництва партійною і профспілковою роботою комуністів, безпосередньо зв’язаних з українською культурою. Для виправлення цих недоліків Шумський вважав за необхідне передусім змінити склад партійного і радянського керівництва. Він пропонував, як пише Сталін, висунути на пост голови Раднаркому УСРР Г. Ф. Гринька, а на пост генерального секретаря ЦК КП(б)У В. Я. Чубаря, поліпшити склад Секретаріату і Політбюро ЦК КП(б)У. Без таких змін у Керівництві Шумський вважав неможливим для себе залишатися на Україні.

Сталін погодився з Шумським, що широкий рух за українізацію культури та українську суспільність почався і зріс на Україні, що віддавати цей рух у руки чужих елементів не можна, що чимало комуністів на Україні не розуміли смислу і значення цього руху, що треба домогтися зламу в свідомості партійних і радянських працівників, усе ще пройнятих духом іронії і скептицизму в питанні про українську культуру і українську громадськість, що треба старанно добирати і висувати людей, здатних оволодіти новим рухом на Україні. Має рацію Шумський, писав у своєму листі Сталін, що керівна верхівка на Україні (партійна та інша) повинна стати українською.

На думку Сталіна, правильно порушуючи ці питання, Шумський припускався серйозних помилок. По-перше, Сталін вважав, що Шумський плутає українізацію партійного апарату з українізацією пролетаріату. Процес українізації, писав Сталін, тривалий, стихійний, природний. Намагатися замінити його насильною українізацією пролетаріату означає викликати в не українських верствах пролетаріату на Україні антиукраїнський шовінізм. У русі на Україні за національну культуру і суспільність Шумський не бачить тіньових сторін цього процесу. Одним із прикладів таких тіньових сторін Сталін вважав виступи М. Хвильового. Сталін висловився за те, щоб склад Секретаріату і Політбюро ЦК КП(б)У, а також радянську верхівку посилити українськими елементами. Але водночас він вважав недоцільним висувати Г. Ф. Гринька на пост голови Раднаркому УСРР, вважаючи, що це могло б бути витлумачене як знищення питомої ваги Раднаркому, оскільки партійний і революційний стаж Гринька набагато нижчий від такого ж стажу Чубаря. У листі Сталіна зазначалося, що не можна подавати справу так, ідо в партійних і радянських керівних органах України нібито немає українців. При цьому він назвав Скрипника, Затонського, Чубаря, Петровського, Гринька, Шумського. Помилка Шумського полягає в тому, говорилося на закінчення, що, маючи правильну перспективу, він не враховує темпу.

Лист Сталіна у зібранні його творів опублікований не повністю. У ньому, очевидно навмисне, опущено місця, де зазначалось, що "...можливо, Каганович має деякі вади щодо передадміністрування. Можливо, організаційний натиск справді спостерігається у практиці тов. Кагановича". У післямові до листа, якої також немає у 8-му томі творів Сталіна, де опубліковано цей лист, сказано: "Один з висновків. Не можна цькувати колишніх боротьбистів їх минулим. Треба забути про те, що вони мали певний час за собою гріхи, — у нас немає людей безгрішних. Треба їх залучати до партійної роботи як внизу, так і вгорі, безумовно і обов’язково. Треба залучити тов. Шумського до участі в керівній партроботі. Треба посилено кувати нові кадри з українців. Треба звернути спеціальну увагу на навчальні заклади, на українську молодь у навчальних закладах, залучаючи і ставлячи на роботу всіх здібних людей. Треба серйозно взятися за справу оволодіння новим рухом на Україні, борячись з крайнощами таких товаришів, як тов. Хвильовий. Без цих і таких, як ці заходи, справа страждатиме".

Незабаром після того, як було одержано лист Сталіна (12 травня 1926), Політбюро ЦК КП(б)У розглянуло питання: "Попередні підсумки українізації" і "Обмін думками у зв’язку із заявою т. Шумського". На цьому засіданні Шумський знову висловив своє негативне ставлення до перебування Кагановича на посту генерального секретаря ЦК КП(б)У, а також повторив свою пропозицію про кандидатуру на цей пост. Крім того, він назвав ряд кандидатур на пост голови Раднаркому УСРР, яких, як він заявив, було названо і під час бесіди із Сталіним.

Май Панчук "Історична пам’ять-фактор" ("Літературна Україна", 7 липня 1988)
* * *

Шановні тов. Сталін і Молотов.

Як і треба було сподіватися, самовбивство В. Маяковського сильно загострило ряд хворобливих явищ в середовищі радянського письменства і частини молоді.

...Ми вважаємо необхідним втручання Центрального Комітету в діяльність тих комуністів, які не тільки не виправляють своєї помилкової лінії у зв’язку з самовбивством Маяковського, але намагаються проводити її далі.

З ком. привітом — Л. Авербах, В. Єрмило, В. Кіршон, Ю. Либединський, О. Селивановський, В. Сутирін, О. Фадєєв.

...Що ж, з благословіння Сталіна і Молотова їм удалося "закрити" Маяковського як великого поета революції, витіснити його ім’я з газетних та журнальних полос, удалось, хоча на певний час, адміністративним шляхом задовольнити свої амбіції.

Проте минуло п’ять років, і все дивним чином змінилось. А чи дивним? 1935 року Сталін підтвердив підказане йому, що Маяковський був і залишається кращим, найталановитішим поетом нашої радянської епохи. Що ж трапилося? А трапилося