Дмитро Анатолійович Жуков - Небо над Іраном ясне

релігійних традицій, але набагато меншу, ніж в християнському світі, де релігія відсунута на третій план, не виконує своєї ролі і позбавлена будь-якої влади. В Ірані "вестернізація" розбестила верхи і частково молодь, але підвалини були живі в народній глибинці, на яку і треба було спиратися. Марксисти не знайшли там опори, оскільки вони атеїсти, та й світогляд їх, що виник на Заході, мало чим відрізнявся від буржуазного практицизму, який обіцяє народу пригнічення, а правителям благоденство в будь-якому випадку.

        Що ж стосується науки і сучасних технічних досягнень, то хіба не відомий хадіс, де Мохаммед говорить: "Я - град знання, а Алі - врата його". Великі держави силою обставин пішли вперед у виробництві комп'ютерів, але чи додалося від цього моральності? А технічний прогрес - справа наживна. При належному ісламському керівництві колегам Хомейні бачився "третій шлях" розвитку, не передбачений ні стовпами капіталізму ні неоколоніалізму, ні світочами комунізму, який, за словами аятолли Телегані, "не змінює психології людини", що залишається "приватновласницькою".

        Лише іслам здатний виховати богобоязливу людину в дусі свободи, рівності та гуманізму. Запозичення наукових і технічних досягнень Заходу і Сходу - не гріх, але в "третьому шляхові" не буде місця забороненого Кораном лихварства. Гроші даються банками під відсоток, незалежно від того, як підуть справи на виробництві або в торгівлі. Ісламські банки повинні не пускати виробництво з молотка, щоб вибити свій відсоток, а піклуватися про нього, в залежності від стану справ у виробників, маючи свій дохід або збитки.

        Так говорили хомейністи…

                                      * * *

        І знову постало питання про владу. Репресії в зв'язку з шахськими реформами включали і заборону на публікацію журналів і збірників кумського богословського центру, а також закриття Центру ісламської пропаганди в Тегерані. Однак це призвело до ще більшої активності богословів, чиє слово звучало в зверненнях до вірних, програвалося в мечетях з магнітофонних плівок і звучало в політизованих проповідях мулл. Люди особливо уважно прислухалися до голосу, який нелегально доставлявся з Неджефу, що викликало особливу лють шаха. За знайдені листівки з текстами люди жорстоко каралися, але підім'яти під себе мечеті монарх при всій своїй розвиненій службі безпеки ніяк не міг. Ми пам'ятаємо, що до шістдесяти років Хомейні не проявляв себе як політик, зосередившись на мусульманській містичній теорії пізнання і юриспруденції. Саме остання послужила йому відправною точкою для боротьби з монархією. Його лекції про розуміння характеру влади і правління в шиїтській державі, прочитані в Неджефі і зібрані в книгу в 1971 році, згодом визначили цілі ісламської революції.

        Він ні на крок не відступав від положень Корану, кажучи, що життя людини, душа, майно цілком належать Богу, який є втілення абсолютної влади, абсолютної досконалості, абсолютного знання. У природі людини закладено прагнення до влади, досконалості, знання, і чим більше вона пізнає і вдосконалюється, тим ближче наближається до недосяжного абсолюту. До речі, у мусульманських богословів є цікаве порівняння співвідношення пізнаного і непізнаного - це краплина в океані.

        Сучасне суспільство він ділив на знедолених і процвітаючих. Шаха, його оточення, американських та інших імперіалістів він відносив до диявольського кодла. Благоденство знедолених може бути досягнуто лише нещадною боротьбою з сатанинськими силами.

        Це загальні положення. Однак стояло питання про верховну владу в ісламській державі під час відсутності Махді, "прихованого імама". Хомейні зазвичай цитував хадіс про те, як на запитання пророку Мохаммеду, хто прийде після нього, той відповів: "Людина, яка під час моєї відсутності передаватиме моє Вчення, приписи і традиції народу". Шиїтські богослови стверджували, що пророк хотів бачити своїм наступником імама Алі. Про спадкові права безгрішних імамів ми вже говорили… Ось що головне в навчанні Хомейні. Чи повинне вище шиїтське духовенство в очікуванні "прихованого імама" займатися лише богослов'ям і вести себе пасивно в сучасних умовах? Він пропонує згадати, як кожен з безгрішних імамів до своєї мученицької смерті за віру боровся проти тиранів і несправедливого правління. Чи не час видатним богословам сучасності наслідувати їхній приклад і зайнятися перетворенням ісламського суспільства?

        Використовуючи складну систему доказів своїх попередників, які посилалися на Коран і сказання, Хомейні поки ще припускав, що до приходу Махді ідеальним державним устроєм була би ісламська республіка, а не монархія. Теоретично він уявляв собі її так: владу здійснюють колективно три групи. Це Наглядова рада, що складається з найбільш авторитетних факіхів (богословів-юристів), яка контролює видання фетв та приписів, складених в суворій відповідності з мусульманським правом. Дорадчий орган (Маджліс), який на Заході часто ототожнюється з парламентом, оскільки депутати його обираються народом і приймають закони. І виконавча влада в особі колегії міністрів.

        Така схема, вперше запропонована в ісламському світі Хомейні, протягом революційного процесу розвивалася, уточнювалася, конкретизувалася. Але головне в ній залишилося незмінним - це уявлення верховної влади вищого богословського авторитету, правника, знавця Корану і всіх шанованих книг, шанованого всіма віруючими так, що думки його сприймаються беззаперечно. Що ж стосується взаємовідносин всього суспільства, то за Хомейні вони повинні були будуватися на основі мусульманської етики, поваги до особистості і праведно нажитої власності. Це допомогло б створити економіку задоволення скромних і розумних потреб людини і в місті, і в селі, знищити прірву між доходами небагатьох багатих і більшості бідних.

        Найбільше Хомейні був стурбований питаннями моральності, в якій він бачив панацею від властивої людині у важкі часи злостивості, яка доходить до злочинного ставлення один до одного. Радість спілкування з Богом, багаторазова щоденна молитва, неухильне виконання заповідей Пророка, на його думку, повинні виправити кожну людину, а через неї і все суспільство.

        Але він не був утопістом, щоб забувати про приписи шаріату, згідно яких суворо каралися злодійство, подружня невірність, недотримання посту, вживання алкоголю, наркотиків… Недарма в медресе Неджефа він прочитав п'ятнадцять лекцій на тему шаріату, детально зупиняючись на всіх правилах і подробицях поведінки мусульман в повсякденному житті.

        У своїх неджефських лекціях Хомейні засуджував попереднє покоління духовенства, яке допустило прийняття конституції на початку століття, за те, що вона була списана з західних і несумісна з духом ісламу, для якого неприйнятний принцип поділу мирської і духовної влади. Пізніше він скаже в одному з інтерв'ю:

       Ми нічого не хочемо від Заходу і його анархії… ми не боїмося західної науки і техніки. Ми боїмося ваших ідей і способу життя. Ми не хочемо, щоб ви втручалися в нашу економіку, політику і наші звичаї".

        Іншим разом він говорив, що мусульманські духовні цінності не повинні бути об'єктом купівлі-продажу і що "західна ідеологія паралізує оригінальне мислення мусульман".

        Оригінальність вчення Хомейні виявлялася багато в чому.