Сергій Вікторович Жадан - Месопотамія

з водою, на стільці. Уночі — вона чула із сусідньої кімнати — дядя Гриша тяжко крутився на розкладачці, мов грішник на пекельному вогні, стогнав, плакав, зривався на ноги, час від часу хапаючи склянку з щелепою й жадібно п'ючи, а потому довго відпльовуючись. На ранок заспокоївся й високо висвистував синіми устами якусь темну примарну мелодію для сновид. Соня пройшла до ванної, зачинилась. Скинула футболку. Влізла до ванної, пустила гарячу воду. Доки вони спатимуть, подумала, у мене є час. У мене є час, поправилась, доки вони спатимуть.

Вода торкалася шкіри, роблячи її теплою й чутливою. Хочеться ніжності, подумала Соня, хочеться сексу, хочеться кави з молоком. Коли виходила, наткнулась на нього. Він, виявляється, відчув, що її немає, прокинувся й рушив на пошуки. Стояв під дверима ванної, чекаючи, коли вона закінчить. Щойно відчинила, заштовхав її назад і взявся стягувати з неї футболку. До речі, подумала Соня й допомогла йому. А щойно він зручно примостив її на ванні, притримуючи однією рукою, намагаючись стягнути із себе майку другою, хтось легко й невпевнено постукав у двері. Притому, що двері не зачиняли. Вони зупинилися, Соня прислухалась, він заскрипів зубами. Знову постукали. Чорт, прошипів він, відпустив її, кинув їй її футболку й відчинив. На порозі стояв небіж. Зі сну ще пухкіший і розгубленіший. Стояв у жіночій нічній сорочці й синіх спортивних штанях, переступав невпевнено з ноги на ногу. Соня встигла кинути на коліна футболку, аби приховати від малого бодай щось. А ось він прикривався лише рукою, але скільки там тих рук, тож небіж дивився на нього пильно й перелякано, усе нервовіше тупцяючи й переступаючи. Якийсь час усі мовчали, першим не витримав він.

— Сусідні двері, — сказав із притиском, висунувся в коридор, клацнув потрібним вимикачем, повернувся назад, причинивши за собою двері.

Спробував забрати в неї футболку, проте Соня твердо відвела його руку, одяглася й пішла на кухню. Він лишився. Соня подумала, що й відпустив він її загрубо, коли малий почав ломитись, і футболку кинув зарізко, ніби виганяючи, і що все це насправді так недоречно, хоча за великим рахунком яка різниця? Жодної. На кухні, підчеплена до люстри, висіла її весільна сукня. Соня взялася за каву. День буде довгий, подумала. І радісний, додала.

Родичі прокинулись якось відразу всі. Можливо, малий прийшов і повідомив радісну новину, що молодята вже на ногах, а тому слід підійматися й починати з божою поміччю новий день, а може, дядя Гриша взяв зависоку ноту, але вона ледь устигла прослизнути зі своєю кавою назад до кімнати, як коридорами посипався тупіт і голоси: чоловіки голилися — усі троє одночасно в тісній ванній, притиснувши небожа спинами до пральної машини. А якби й відпустили, той би нікуди не пішов: чоловіча поведінка потребує згуртованості, тож він лише дивився, як дорослі хапливо шкребуть шкіру одноразовими станками, пускаючи першу цього ранку кров, суворо морщачись, але не скаржачись. Жінки голосили на кухні, ходили довкола сукні, розпачливо сплескуючи руками, мовляв, і сукня закоротка, і часу замало, і нічого не встигнемо, а те, що встигнемо, все одно нам не вийде. Щось почали смажити, щось різати, запахло м'ясом і сонцем. З дитячої вибрів дядя Гриша в довгих боксерських трусах, щедро всіяних білими квітами, тримаючи під пахвою дошку для прасування, схожий на серфера, що вибрався на ранковий пляж в очікуванні хвиль і подвигу. Соня сиділа у своїй кімнаті, дивилась у вікно й пила каву, що безнадійно остигала. Коли він повернувся, вона ще навіть не одяглася.

— Хвилюєшся? — запитав.

— А то, — відповіла Соня. — Як уперше.

Він незадоволено скривився, хоча все було чесно — він у свої тридцять два одружувався вперше, вона в її тридцять чотири мала підозру, що востаннє.

— Сєнь, — обернулася до нього, — може, ну його? Давай я приготую омлет, нагодуємо твоїх і відпустимо з богом.

— Та ну, ти що, — перелякався Сєня, — вони ж від мене відмовляться. Ти думаєш, це ми з тобою одружуємось? Це вони одружуються.

— Ладно, — сказала вона, помовчавши, — тоді будемо одружуватись.

Швидко зібрались, узяли все необхідне, витягнули з ванни небожа, що несподівано надумав купатись, висипали в коридор. Сєня був у чорному костюмі, волосся змастив гелем, зуби почистити родичі йому не дали, тому злісно жував жуйки. Вона була у святковій сукні, у руках тримала босоніжки на тонких високих підборах, озута була в білі кросівки. Ти так і поїдеш? — здивувався Сєня. Не пхатися ж мені в шпильках, — відповіла Соня. Випустивши всіх, вимкнула світло, зачинила двері. Квартира, в якій вони жили, належала їй. За світло платила вона. Спустилися вниз, почали запихатися в таксі. Решта сіла в жовтий форд. Соня поклала шпильки в багажник, сіла за кермо. Форд належав також їй.

Вона не хотіла одружуватись — жили як жили, жили б і Далі. Але за Сєню взялася рідня. Були вони єговістами, щотижня приїжджали до міста на службу у свіжовипраному одязі, з дітьми й онуками. Виглядали на погорільців, що встигли врятувати одяг, проте повертатись усе одно не мали куди. Служба відбувалась у кіноконцертному залі. Кіно не показували. Концертів теж не було. По службі Сєня, як місцевий, вів рідню на обід. Чоловіки дивились на нього з повагою, жінки з любов'ю. Всі бажали йому щастя. Всі говорили про Соню. Вимагали, аби одружився. Сєня жив у її квартирі, Соня підвозила його зранку до метро (хоча, що там підвозити — два квартали вгору), купувала йому сигарети. Але він усе одно почав говорити жорстко. Соню це зачепило. Послухай, казала вона, ми живемо разом. Майже рік. Що тобі ще треба? Що це змінить у наших стосунках? — У наших нічого, чесно відповідав Сєня, але в мене є родина, вони хвилюються. — Скажи, хай не хвилюються, передавала Соня. Але Сєня далі наполягав, і вона врешті-решт погодилась. Несподівано для себе. І для Сєні. — Добре, сказала, буде тобі весілля. Лише не зловживай моєю любов'ю: вона має ліміти. Домовилася з татарами, які тримали коло ріки узбецьку кухню. Вичепила однокласника, що працював тамадою. Однокласник її не впізнав. Тим краще, подумала Соня. Замовила сукню, попередила друзів — сказала, що весілля буде в італійському стилі. Себто приходити потрібно в костюмах сицилійської мафії. Хай тепер паряться, подумала задоволено.

Дивні люди приходили до них на свято. Найгірше, що після цього залишались. Соня стояла посеред натовпу, так і не перевзувшись, — у білих кросівках під такого ж кольору сукнею, — і намагалася зрозуміти, кого вона знає. Чи принаймні хто знає її.