Світлана Талан - Не вурдалаки

погляд, який випромінює теплоту та доброту, як від кинутого у воду каменя. Відкрите, трохи вилицювате обличчя. Щира гарна посмішка.

– Марія, – потискую його теплу руку, але вже не чую свого голосу, бо у вухах щось шумить.

Продовжую дивитися йому в очі, не в змозі відірвати погляд. Відчуваю, як рівне, лагідне полум’я, що світиться у його очах, поступово перебирається на мене, огортає, проникає до самого серця та обпікає зсередини. По тілу пробігає незрозуміла, якась нова тепла хвиля. Світ гойдається навколо мене, а разом з ним і Роман, і Валя, і все-все-все.

– Валентина! – Валя підскакує до Романа та протягує свою руку.

Я відпускаю його теплу долоню і стою, ніби оглушена. Щось запитує Петрусь, але я його не чую. В голові шум і те одне його слово «Роман». Яке гарне ім’я! Який приємний низький тембр голосу! Я стою, як бовван, світ навколо все ще хитається, а земля йде з-під ніг.

– Марійко, – із задуми мене вивів голос Валі, що вже шарпає мене за руку. – Пішли на танці. Хлопці теж з нами йдуть. Чи не так?

Не чекаючи відповіді, Валя бере під руку Романа та тягне за собою. Петрусь йде поруч, потім бере мене під руку.

На танцях я мала розгублений вигляд. Від цього здавалася сама собі безмірно дурною та жалісливою, бо Роман танцював з Валею, а я весь час шукала його очима у натовпі. Чомусь дуже дратував Петрусь. Чи то він був сьогодні такий незграбний, чи я розгублена, але він весь час наступав мені на ноги. Мені треба було заспокоїтися, привести до ладу розсіяні думки. Я запропонувала Валі піти додому, але та ні в яку.

– Тут так весело! А що ми вдома будемо робити? Дивитися одна на одну? – сказала вона й одразу ж потягла за собою Романа на новий танок.

– Хочеш додому? – запитав Петрусь, про існування якого я мало не забула.

– Ні… Так, хочу, – кажу розгублено.

– Можливо, пройдемося алеями, купимо морозиво?

– Я ж сказала, що хочу додому, – відповіла я дратівливо. Зробила кілька глибоких вдихів і додала спокійніше: – Я стомилася.

– Тоді пішли, проведу тебе, – каже він та бере мене під руку. – А то ще хтось тебе вкраде по дорозі, як ось Валю.

– Кому я потрібна, – зітхнула я і кинула останній погляд туди, де серед натовпу то з’являлася, то зникала постать Романа.

Біля будинку Петрусь намагався мене поцілувати, але я від нього відсторонилася.

– Відчепися від мене! Набрид! – скрикнула я та побігла від нього до будинку.

Валя прийшла пізно. Виглядала задоволеною.

– Не спиш? – торкнулася мого плеча.

– Як бачиш.

– То який тебе ґедзь сьогодні вкусив?

– Захотілося додому.

– Як тобі Роман?

– А що мені? Роман як Роман. До речі, до тебе залицялися гарніші хлопці. А тобі… він сподобався? – запитала я, відчуваючи, як завмерло серце в очікуванні відповіді.

– Чесно кажучи, я ще сама не зрозуміла. Але Вася все-таки кращий, – зітхнула подруга та додала: – Вася найгарніший!

Валя швидко заснула, а в мене сон як вітром здуло. З голови не йшов Роман. Його образ стояв весь час перед очима. Ці лагідні очі, які проникли до самих глибин моєї душі, теплі, і в той же час міцні руки, приємна лагідна посмішка… Я намагаюся відключити всі емоції та включити холодний розум, щоб збагнути, чому цей образ не відходить від мене. Чому одна лише згадка про нього мене так хвилює, змушує серце шаленіти у грудях? Невже це кохання з першого погляду? Якщо так, то воно залишиться нерозділеним, бо сама ж дала Валі пораду зустрічатися з ким завгодно, щоб забути Василя. Ну й дурна ж я! Якби ж то знати, де впадеш, то соломки підмостила б. Як би то не склалося, а я ні в чому не зізнаюся Валі. Нехай все є, як є. Але думки про Романа не дають заснути. Я лежу тихенько, щоб не розбудити подругу.

Лише коли на небі почали гаснути зірки і кімнату стало заливати передсвітанковою синню, я забулася у тривожному сні.

…травня 1956 р

Стоять гарні весняні дні. Зараз така пора року, що все радіє навколо. Забіяки-горобці влаштовують то сварки за знайдену крихітку хліба, то здіймаються веселою зграйкою, сідають на гілля дерев і про щось своє, пташине, цвірінчать безупину. Гарна днина вигнала на вулицю і старого, і малого. Зазвичай я завжди раділа приходу весни, коли, здавалося, весь світ радіє, купається у теплому промінні сонця. Так було завжди, але не зараз. Я втратила душевний спокій, бо кожної хвилини думала про Романа. Одна лише згадка про нього змушувала кров текти по моєму тілу пульсуючими поштовхами.

Я знову і знову вештаюся вулицями міста без усякої потреби. Учора ввечері, коли Валя побігла на побачення до Романа, у мене під серцем щось боляче шпигнуло.

– Марійко, – сказала подруга, крутячись перед дзеркалом, – ти така сумна, що без сліз на тебе не глянеш. Можеш мені врешті-решт розповісти, що з тобою трапилося?

– Звідки ти таке взяла? – запитую її і змушую себе видавити щось на кшталт посмішки. Вона виходить у мене натягнутою та нещирою. – Зі мною все гаразд.

– А то я тебе не знаю! Ходиш усі дні, як з хреста знята.

– Напевне, перевтомилася.

– Тоді пішли з нами, погуляємо, подихаємо весняним повітрям на повні груди!

– Ні! – майже істерично скрикую я. – Я нікуди не піду.

Дійсно, зустрітися з Романом ще раз не придавало мені оптимізму.

Коли Валя пішла, мене прорвало, і я дала волю невтішним сльозам. Доки подруга повернулася з побачення, я встигла і наревітися, і трохи заспокоїтися.

– Як пройшло побачення? – запитую Валя.

– А! Так собі. Побачення як побачення, – говорить вона без особливого ентузіазму. – Повешталися вулицями та й усе.

– Він тобі… Він подобається тобі?

– Не особливо. Ти ж мені порадила з кимось зустрічатися, і я дала слово. Ось і тримаю слово. Можливо, і справді Роман допоможе забути Васю?

– Так, – кажу я розгублено та відводжу погляд вбік.

Так і кортить сказати: «Залиш Романа в спокої! Дай мені шанс, бо все одно він тобі не потрібний, а мені…» Але цю думку затьмарює інша: «А якщо Роман не моя, а її доля? Не можна руйнувати їх стосунки». І я деякий час мовчу.

– Розкажи мені про нього, – чомусь кажу я і відчуваю, що одразу зрадницьки запалали щоки.

– Роман закінчує технікум електрифікації. Незабаром піде на службу до армії. Що ще?

– Оце все, що ти знаєш про нього?

– А я не особливо намагалася вивчити його біографію.