Роджер Желязни - Знак Єдинорога

як Бранд зв'язався з Рендомом, і як Рендом спробував його виручити. Це була коротка версія, без роздумів і висновків, але з учорашнього дня вони не вилазила у мене з голови. І незважаючи на пропуски в оповіданні, я знав, що решта подумки доповнюють їх. Саме тому я і хотів, щоб першим говорив Рендом. Рішення було прийнято мною напередодні. Спробуй я просто висловити свої підозри, всі майже напевно вирішать, що це прийом і що я просто відволікаю від себе увагу. Після цього вони негайно закриють для мене стулки своїх раковин. Я майже наяву відчував металеві клацання, одне за іншим, ніби очікував їх. А так, скільки б вони не думали, що Рендом скаже їм тільки те, що я захочу, але вони його вислухають, хоч і будуть прикидати без кінця — бреше він чи ні. Вони будуть грати ідеями, намагаючись насамперед зрозуміти, навіщо я їх зібрав. На якийсь час вони візьмуть на віру розповідь Рендома за умови, що пізніше вона буде підтверджена новими фактами. І вони будуть чекати, де ми візьмемо ці факти. Мене самого це надзвичайно цікавило.

Очікуючи і розмірковуючи, я спостерігав за ними. Безплідне, але неминуче заняття. Не тільки підозрілість — проста цікавість вимагала, щоб я шукав на обличчях докази, вирази, знаки. Для мене не було більш знайомих облич. По крайній мірі, я вважав, що знаю їх краще за будь-які інші. І звичайно ж, ці лиця мені нічого не сказали. Можливо і правда, що найкраще судити про людину по першому враженню. Що тільки тоді і дивишся на неї по-справжньому, а потім вже подумки просто програєш всередині себе касету із записами свого першого враження. Мозок досить ледачий, щоб в це можна було повірити. Він при першій же можливості використовує свої здібності до абстрактного мислення, щоб уникнути зайвої роботи. Тому він прикидається, що нічого нового ніколи не відбувається. Цього разу я змусив його працювати, але й це не допомогло. Джуліан зберігав звичний вираз обличчя: злегка нудьгуюче, злегка задоволене. Жерар здавався то здивованим, то розгніваним, то задумливим. Бенедикт був похмурий і підозрілий. Льювілла — як завжди, сумна і непроникна. Дейдра виглядала стривоженою. Лице Флори виражало мовчазну згоду, а Фіона вивчала інших, не виключаючи і мене. Складала свій власний каталог реакцій.

Єдине, що можна було сказати — розповідь Рендома справила враження. Ніхто не видавав себе, але я бачив, як зникала нудьга, влягалися старі підозри і з'явилися нові. Мої родичі були зацікавлені, майже зачаровані. Спочатку поодинокі, потім справжній град питань виник майже у кожного. — Почекайте, — нарешті, перервав я їх, — дайте Ренді закінчити. Нехай розповість все. На деякі запитання він відповість сам, а інші задавайте потім.

Кивки, незадоволене бурчання, і Рендом довів розповідь до кінця. Тобто, до нашого бою зі звіроподібними людьми в домі Флори. Він заявив, що Каїна вбив їх побратим, що і підтвердила Флора.

Потім, коли знову посипалися запитання, я уважно стежив за ними. Якщо вони стосувалися суті історії Рендома — бога ради! Але я не бажав роздумів на тему про можливість того, що за всім цим стоїть хтось із нас. Як тільки все це випливе назовні, тут же почнуться розмови про мене і наведення тіні на ясний день. Це може привести до обміну різкостями і тоді зустріч прийме небажаний характер. Краще спочатку спробувати знайти докази і, уникнувши взаємних докорів і звинувачень, загнати винного в кут, заодно зміцнивши свої позиції.

Отже, я спостерігав і чекав. Відчувши, що вирішальний момент близький, я зупинив розмову.

— Якби ми знали це все раніше, то не знадобилися б суперечки і домисли, — заявив я. — Можливо, ми зможемо отримати відповіді на свої питання прямо зараз. Тому я і зібрав вас.

Прямо в точку. Вони були у мене в руках: уважні і готові діяти. Може, навіть прагнуть щось зробити.

— Я пропоную спробувати знайти Бранда і доставити його додому, прямо зараз.

— Яким чином? — Поцікавився Бенедикт.

— Через Карти.

— Це вже було, — згадав Джуліан. — Так до нього не добратися. Він не відповідає.

— Я не про те. Я просив вас принести з собою повні колоди. Сподіваюся, вони з вами?

Всі дружно заворушився головами на знак згоди.

— Чудово, — продовжував я. — Давайте виймемо Карти і знайдемо Карту Бранда. Я пропоную одночасно спробувати зв'язатися з ним нам усім.

— Цікава думка, — вимовив Джуліан.

— Так, — погодився Бенедикт, дістаючи свою Колоду і тасуючи Карти. — Принаймні варто спробувати. Може, енергія і зросте.

Я знайшов Карту Бранда і почекав, поки інші зроблять теж саме.

— Давайте діяти узгоджено. Всі готові? — Запитав я.

Вісім ствердних кивків.

— Тоді почали! Раз, два, три! Я видивився в свою Карту. Бранд був схожий обличчям на мене, але менше зростом і витонченіший. Волосся у нього було вогняним, як у Фіони. Він був одягнений в зелений костюм для верхової їзди та скакав на білому коні. Коли це було? — Подумав я. Мрійник, містик, поет, завжди сумний чи захоплений, цинічний або безмежно довірливий, Бранд, здавалося, не знав помірності в почуттях. Не те, щоб він був психопатом, ні, занадто складним був його характер, і все ж, з безліччю застережень, це слово пояснювало, до чого він йшов. Мушу визнати, що іноді Бранд був такий чарівний, тактовний і відданий, що я ставив його вище всіх своїх родичів. Але часом він був такий злобний, жорстокий, і їдкий, що я намагався уникати його, побоюючись, що зірвуся і покалічу його. Останній раз, коли я бачив Бранда, незадовго до нашої сварки з Еріком і мого заслання, він був саме в подібному настрої.

… Такі були мої думки і почуття, коли я вдивлявся в Карту Бранда, подумки шукав його, напружував свою волю, щоб відкрити простір, який Бранд повинен був заповнити. Решта були зайняті тим же, перебираючи свої спогади.

Карта повільно змінювалася, з'явилася ілюзія глибини. Я відчув, що все стало розпливатися: знайоме відчуття, яке вказує на те, що контакт встановлений. Карта в моїх руках стала холодною, все попливло. І раптово, зображення стало чітким, стійким, живим.

Бранд, схоже, перебував у камері. Позаду нього височіла кам'яна стіна, на підлозі валялася солома. Він був закутий в ланцюг, пропущений через величезний болт з кільцем, вбитий в стіну над його головою. Ланцюг був довгий і дозволяв йому пересуватися. Зараз Бранд, використовуючи цю можливість, лежав у кутку, розтягнувшись на купі ганчір'я і соломи. Його волосся та борода дуже відросли, і я ніколи не бачив його таким худим. Бранд був одягнений в