Роджер Желязни - Знак Єдинорога

брудне лахміття. Здавалося, він спав. Я згадав свою в'язницю — сморід, холод, огидну їжу, вогкість, самотність, безумство, яке приходило і знову покидало мене. Принаймні, його очі були цілі, тому що вони заблищали, коли кілька голосів виголосили його ім'я. Я побачив їх: зелені, порожні, нічого не виражаючі.

Наркотики? Або він вважає, що у нього галюцинація?

Але раптово Бранд піднісся духом. Він схопився і простягнув руку.

— Брати! — Вигукнув він. — Сестри!

— Я йду до тебе!

Крик потряс кімнату.

Жерар скочив на ноги, перекинувши своє крісло, одним стрибком перетнув кімнату і зірвав зі стіни величезну бойову сокиру. Він накинув петлю цього знаряддя близького бою на кисть руки, в якій тримав Карту. На мить Жерар завмер, вдивляючись у неї, потім витягнув вперед вільну руку і раптово виявився там, у камері, притискаючи до себе Бранда, який саме в цей момент втратив свідомість. Зображення заколихалося, контакт перервався.

Вилаявшись, я почав гарячково ворушити Колоду в пошуках Карти Жерара. Решта робили те ж саме. Знайшовши її, я зосередився в пошуках контакту. Все знову повільно розтануло, змінилося і знову знайшло форму. Є!

Жерар, туго натягнувши ланцюг, приклав його до стіни і рубав сокирою. Ланцюг виявилася міцним і поки витримував його найпотужніші удари. Кілька ланок були розплющені і поцятковані глибокими зарубками. Але до цього часу пройшло вже хвилини дві. Дзвін і удари сокири привернули увагу тюремників.

Зліва долинув шум, скрегіт, звуки відкривання засувів, скрип петель. Хоча все це відбувалося поза полем мого зору, не доводилося сумніватися, що двері камери відкривається. Бранд стояв на ногах. Жерар продовжував перерубувати ланцюг!

— Жерар! Двері! — Крикнув я.

— Чую! — Вигукнув він, обернувши ланцюг навколо руки і смикнувши її. Але ланцюг не піддавалася.

Один з рогоруких воїнів кинувся на нього з піднятим мечем. Жерар відкинув ланцюг і змахнув сокирою. Стражник впав, але на його місце встав другий, третій, четвертий обходив його збоку. Решта також були неподалік.

У цей момент я побачив різкий рух, і на живій картині виник Рендом. Він стояв на колінах, стискаючи правою рукою руку Бранда, а іншою тримав перед собою крісло, немов щит. Ніжки крісла були спрямовані на стражників. Рендом схопився на ноги і кинувся на атакуючих, врізаючись в них, точно таран. Стражники відступили. Рендом підняв крісло і розмахнувся. Один зі стражників лежав мертвий на підлозі, інший відповзав убік, стискуючи обрубок правої руки. Рендом схопив кинджал і занурив його в найближче черево, потім роздробив два черепи кріслом і відігнав геть останнього стражника. Саме моторошне було в тому, що поки йшла заварушка, мрець піднявся з підлоги і став повільно підніматися в повітря, стікаючи кров'ю. Той, який отримав удар в живіт, впав на коліна, стискаючи руками кинджал.

Тим часом Жерар схопив ланцюг обома руками, уперся ногою в стіну і рвонув. Його плечі напружилися, на спині здулися мускули, але ланцюг не піддавалася. Десять секунд, п'ятнадцять…

Ланцюг з дзвоном тріс. Жерар мало не впав, але втримався на ногах, викинувши руку в сторону. Він озирнувся, очевидно на Рендома, якого в цей момент я не бачив. Мабуть, все було в порядку, тому що він нагнувся і підняв Бранда, який знову втратив свідомість. Тримаючи його в руках, Жерар повернувся і з-під обм'яклого тіла простягнув руку. Поруч з ним виник Рендом, вже без крісла, і теж подав нам знак.

Всі ми потягнулися до них і через секунду вони вже були з нами.

Пролунав вітальний крик і всі кинулися до Бранда, щоб побачити нашого Бранда, якого стільки років не було з нами і якого тільки що вдалося вирвати з лап загадкових тюремників. Нарешті можна було сподіватися, що ми отримаємо відповіді хоч на деякі питання. Але він був такий слабкий, такий худий, такий блідий…

— Назад! — Гаркнув Жерар. — Дайте покласти його на кушетку. Потім будете дивитися скільки вам…

Настала мертва тиша. Всі подалися назад і скам'яніли. Тому що Бранд був у крові, і кров капала з ножа, що стирчав в його правому боці, ближче до спини. Кілька секунд тому ножа там не було. Хтось тільки що спробував розпороти йому нирки і, цілком можливо, що за всім цим стоїть хтось із нас, це був переконливий доказ, але це анітрохи не обрадувало мене. В цю мить я зібрав у кулак всю свою увагу, намагаючись подумки сфотографувати положення кожного з нас. Потім чари розвіялися. Жерар відніс Бранда на диван, всі відступили, зрозумівши не тільки те, що сталося, але що з цього випливає.

Жерар уклав Бранда на кушетку обличчям вниз і зірвав його брудну сорочку.

— Принесіть чистої води, його треба обмити! — Наказав він. — І рушники. Швидко! Фізіологічний розчин, глюкозу, що-небудь, з чого можна спорудити крапельницю. Тягніть всю аптечку!

Дейдра і Флора кинулися до дверей.

— Мої кімнати найближче, — підказав їм Рендом. — Там є аптечка. А установка для внутрішньовенного вливання стоїть в лабораторії на третьому поверсі. Я допоможу вам.

Вони вийшли.

Кожен з нас якийсь час вивчав міжнародну медицину і в Амбері і в Відображеннях. Але те, що вміли в Відображеннях, не завжди було придатне для Амбера. Наприклад, більшість антибіотиків з Відображень в Амбері не діяли. З іншого боку, імунологічні процеси у нас протікали не так, як у людей, яких ми вивчали: для нас було дуже складно чим-небудь заразитися, і навіть якщо це і траплялося, ми справлялися з хворобами набагато швидше. До того ж, ми володіємо потужними регенераційними здібностями.

Все це зрозуміло. Оригінал завжди краще свого Відображення. Ми, амберіти, знали про це з раннього віку, тому кожен з нас вивчав медицину ще в молодості. І що б там не говорили про те, що людина сама собі кращий лікар, все це виходить з нашої недовіри у всьому і до всіх, а особливо до тих, хто може тримати наше життя в своїх руках. Не можу стверджувати, що ця недовіра не має підстав. Все це частково допоможе зрозуміти, чому я не кинувся на допомогу до Бранду, відштовхнувши Жерара, хоча всього пару поколінь назад закінчив медичний коледж на Відображенні Земля. Крім того, Жерар тепер не підпускав до Бранду нікого. Джуліан і Фіона ступнули було вперед, очевидно подумавши про одне й те ж, але ліва рука Жерара перегородила їм шлях, немов шлагбаум на залізничному переїзді.

— Ні вже, — заявив він. — Я впевнений, що це не моїх рук справа, а про інших я так не думаю. Хто б це не був, другої спроби він не отримає.

Якби таку рану