Роджер Желязни - Знак Єдинорога

коротко підстрижені й на два дюйми не доходили до темного коміра. Я ніколи не міг зрозуміти, чому вона пішла в себе. Ворожість? Сором'язливість людини, яка розуміє свою відчуженість? Або просто обережність? Цілком імовірно, що все разом. В Амбері вона бувала рідко.

Те, що ми були різними людьми, а не групою, не родиною, і призвело до того, що я видав свій афоризм, а Рендом підтвердив, що все зрозумів. В такий час мені особливо хотілося, щоб ми відчули себе чимось єдиним, знайшли бажання співпрацювати один з одним.

— Привіт, Корвін! — Почув я, і поруч опинилася Дейдра, простягаючи мені руку. Я прийняв її долоню і підняв наші руки. Вона ступнула вперед, підійшовши до мене впритул, точно як в першій фігурі старовинного танцю, і подивилася мені в обличчя. На мить головка і плечі Дейдри, немов у рамці, опинилися на тлі гратчастого вікна. Зліва від неї на стіні висів чудовий гобелен. Звичайно, все було заздалегідь сплановано і відрепетировано. Тим не менш, вражаюче. У лівій руці Дейдра тримала мою Карту. Вона посміхнулася. При її появі всі інші поглянули в нашу сторону, і Дейдра, повільно повернувшись, вистрілила в них своєю усмішкою. Монна Ліза з кулеметом.

— Корвін, — прощебетала вона, легко поцілувавши мене і відступивши назад, — я, здається, занадто рано?

— Це неможливо, — вимовив я, повертаючись до Ренді. Він уже піднявся, на кілька секунд випередивши мій жест.

— Принести тобі випити, сестричка? — Кивнув він у бік буфета, беручи її за руку.

— О, дякую!

Він відвів її і налив вина. Принаймні на деякий час її звичайне зіткнення з Флорою було попереджено. Мені здалося, що старі розбіжності, настільки пам'ятні мені, все ще не стерлися. Що ж, я втратив її товариство, але зберіг мир в сім'ї, а це для мене в даний момент було важливішим всього. Рендом може прекрасно провернути справу, якщо захоче.

Я постукав по столу пальцями, схрестив ноги, знову вирівняв їх, подумав, чи не закурити…

Він з'явився раптово. Жерар в дальньому кінці кімнати повернувся вліво, щось сказав і простяг руку. Через мить він стискав ліву, єдину руку Бенедикта, останнього члена нашої зустрічі.

Так… Бенедикт зволив прибути через Карту Жерара, а не через мою, тим самим висловивши мені своє ставлення. Чи вказувало це на існування союзу проти мене? Принаймні розрахунок міг бути на те, що я задумаюся над цим фактом. Чи не за намовою Бенедикта Жерар вирішив порозумітися зі мною сьогодні вранці? Цілком імовірно.

У цей момент Джуліан встав, перетнув кімнату, щось сказав Бенедикту і потиснув йому руку. Рух привернув увагу Льювілли. Вона повернулася, закривши книгу і відклавши її в сторону. Потім посміхнувшись, вона підійшла до них, привіталася з Бенедиктом, кивнула Джуліану, щось сказала Жерару. Імпровізована конференція ставала все жвавіше. Так, так…

Четверо проти трьох і двоє вагаються…

Я чекав, дивлячись на що стоячих в іншому кінці кімнати. Всі були тут. Можна було починати. І все ж…

Спокуса була така велика! Я знав, що всі ми були в напрузі, як ніби в кімнаті раптово виникло два магнітних полюси. Цікаво, яким же чином розташуються шматочки металу?

Флора швидко глянула на мене. Я не був упевнений в тому, що за ніч вона не передумала. Звичайно, якщо нічого не трапилося. Ні, я був упевнений, що вгадав наступний хід.

Я не помилився. Я почув, як вона буркнула щось щодо спраги і склянки вина, повернулася і попрямувала до мене, ніби очікуючи, що Фіона піде за нею. Коли всі залишилися на своїх місцях, вона завагалася, раптово відчувши себе в фокусі загальної уваги, але, прийнявши рішення, підійшла до мене.

— Корвін, — вимовила вона, — Налий мені, будь ласка, вина.

Не повертаючи голови і не відриваючи погляду від живої картини переді мною, я кинув через плече:

— Рендом, будь добрий, налий Флорі келих вина!

— Будь ласка! — Відповів він, і я почув булькання.

Флора кивнула, не посміхнувшись, і пройшла повз мене направо. Чотири на чотири, моя дорога Фіона, палаюча променями полум'я в центрі кімнати.

Вона прекрасно все розуміла і була в повному захваті! Фіона тут же повернулася до зального дзеркала в темній, покритій витонченої різьбою рамі, яке висіло між двома стелажами, і почала поправляти локон, що вибився з-під зачіски біля лівої скроні.

Вона зробила крок, і серед червоно-золотих візерунків килима біля її лівої ноги щось блиснуло зеленню і сріблом.

Мені захотілося одночасно і вилаятися і посміхнутися. От стерво, знову вона з нами грає! Але це у неї завжди так чудово виходило… Отже нічого не змінилося. Я ступив уперед, не посміхнувшись і не вилаявшись. Цього вона і чекала.

Але Джуліан теж ступив до неї, трохи випередивши мене. Він стояв трохи ближче і, ймовірно, побачив зблиск на частку секунди раніше мене. Джуліан обережно нахилився і підняв лежачу на килимі коштовність.

— Твій браслет, сестричко, — люб'язно мовив він. — Здається, ця дурна дрібничка покинула твою кисть. Дозволь мені.

Вона простягла руку і посміхнулася йому під опущених він. Джуліан застебнув браслет зі смарагдами. Покінчивши з цим, він оповив її ручку своїми і повернувся до союзників. Ті скоса поглядали на нього, вдаючи, що зайняті своїми справами.

— Мені здається, тебе потішить анекдот, який ми зараз послухаємо, — посміхнувся Джуліан.

Вона посміхнулася йому ще люб'язніше і чарівніше й вивільнила свою руку.

— Дякую тобі, Джуліан. Впевнена, що коли мені його розкажуть, я буду дуже сміятись. Боюся, що як завжди — останньою, — Фіона повернулась і взяла мене під руку і проворкувала: — Але зараз мені більше всього хочеться випити келишок вина.

Я відвів її в свій кут освіжитися. П'ять на чотири.

Джуліан, який не любив видавати своїх почуттів, прийняв рішення секундою пізніше і приєднався до нас. Він налив собі келих, сьорбнув вина і секунд десять-п'ятнадцять уважно дивився на мене, після чого вимовив:

— Здається, ми всі в зборі. Коли ж ти збираєшся розповісти нам, що в тебе на думці?

Я підвищив голос і сказав, дивлячись в інший кінець кімнати:

— Час прийшов. Влаштовуйтеся зручніше!

Всі підійшли ближче, підтягли крісла, всілися і підлили собі вина. Через хвилину всі приготувалися слухати.

— Спасибі, — промовив я, коли все заспокоїлося. — Я хотів би багато розповісти вам і, можливо, дещо навіть розповім. Що саме, залежить від того, що буде сказано на початку, тому почнемо. Рендом, розкажи всім те, що вчора ти розповів мені.

— Згоден, — зронив він.

Я сів за стіл, а Рендом зайняв моє місце, відкинувшись на спинку крісла. Я знову почув історію про те,