Роджер Желязни - Двір Хаосу

— Ну, все, Бранд, — сказав я. — Я тільки бажав би, щоб хтось зробив це давним давно.

Він випростався і якусь мить дивився, як я піднімаюся. Він не потягнувся за мечем. Якраз, коли я опинився нагорі, приблизно в метрах семи від нього, він схрестив руки на грудях і опустив голову.

Я витягнув Грейсвандір і рушив на нього. Зізнатися, я був готовий вбити його в цій чи іншій позі. Червоне світло потемніло, але поки ми, здавалося, не купалися в крові. Вітер вив навколо нас, а з долини долинув гуркіт грому. Він же просто розтанув переді мною, якраз тоді, коли я дістався до нього.

З мить я постояв, лаючись, згадуючи розповіді про те, що він якось раз перетворився на живу Карту, здатну куди завгодно переправлятися в самий короткий час.

Я почув унизу шум.

Я кинувся до краю і подивився вниз. Зірка все ще брикалася і спливала кров'ю, і при вигляді цього у мене серце розривалося. Але це було не єдине прикре видовище.

Внизу був Бранд. Він підняв арбалет і знову почав готувати його. Я озирнувся навколо в пошуках іншого каменю, але під рукою нічого не було, а потім я помітив один, подалі ззаду, в напрямку, з якого я прибув. Я поспішив до нього, знову кинувши меч у піхви, і підняв його. Він був розміром з кавун. Я повернувся з ним до краю і пошукав очима Бранда. Його ніде не було видно.

Я раптом відчув себе дуже відкритим. Він міг переміститися в яку зручну точку і цілитися в мене в цю хвилину. Я звалився на землю, впавши на свій камінь. Мить по тому я почув, як стріла вдарила праворуч від мене. За цим звуком послідував смішок Бранда.

Я знову підвівся, знаючи, що йому буде потрібно якийсь час, щоб знову звести свою зброю. Подивившись в напрямку сміху, я побачив його, на карнизі, по іншу сторону проходу від мене — приблизно на п'ять метрів вище, ніж я, і приблизно в двадцяти метрах від мене.

— Шкодую щодо коня, — сказав він. — Я цілився в тебе. Але ці прокляті вітри…

До цього часу я помітив нішу і попрямував до неї, взявши з собою камінь в якості щита. З цієї клиноподібної тріщини я дивився, як він вставляє стрілу.

— Важкий постріл, — сказав він, піднімаючи зброю. — Виклик моєму мистецтву снайпера. Але, зрозуміло, що вартий зусиль. У мене ще багато стріл.

Він засміявся, прицілився і вистрілив.

Я нахилився додолу, тримаючи перед собою камінь, але стріла вдарила на півметра вправо.

— Я в деякому роді здогадався, що може трапитися, — зауважив він, знову готуючи свою зброю. — Треба було, однак, зробити поправку на вітер.

Я оглянувся навколо, шукаючи каменя подрібніше, щоб можна було як і раніше використати їх в якості боєприпасів. Поблизу ніяких не було. Тоді я подумав про Камінь. Передбачалося, що він буде діяти, рятуючи мене в присутності безпосередньої небезпеки. Але у мене було дивне відчуття, що для цього була потрібна близькість і що Бранд знав це і користався цим явищем. І все ж чи не міг би я ще щось із ним зробити, щоб перешкодити Бранду. Він здавався надто далеким для фокуса з паралічем, але я його одного разу побив, керуючи погодою. Я гадав, наскільки далеко була гроза. Я потягнувся до неї. Я побачив, що для встановлення умов необхідних для того, щоб притягнути на нього блискавку, потрібні хвилини, якими я не володів. Але вітер — це інша справа. Я потягнувся за ними, відчув його…

Бранд був майже готовий знову вистрілити. У проході почав верещати вітер.

Не знаю, де приземлилася його наступна стріла. Але ніяк не поблизу від мене. Він знову взявся готувати зброю. Я почав встановлювати фактори для удару блискавкою…

Коли він приготувався і знову підняв зброю, я знову підняв вітер. Я побачив, як він цілиться, як він зробив вдих і затримав його. Потім він опустив арбалет і пильно подивився на мене.

— Мені тільки що прийшло в голову. У тебе цей вітер в кишені, адже так? Це нечесно, Корвін, — він оглянувся навколо. — По ідеї, я повинен знайти місце, де це не буде мати значення… Ага!

Я продовжував працювати, встановлюючи фактори, щоб спалити його, але умови ще не були готові. Я подивився на небо, в цю червоно-чорну смужку, над нами сформувалося щось на зразок хмари. Скоро. Але поки ще ні…

Бранд знову розтанув і зник. Я гарячково шукав його всюди.

Потім він опинився прямо переді мною. Він перебрався на мою сторону проходу. Він стояв метрах в десяти на південь від мене, з вітром в спину. Я знав, що не зможу вчасно спалити його. Я подумував, чи не кинути свій камінь. Він, ймовірно, пригнеться, а я викину свій щит. З іншого боку…

Він підняв зброю до плеча.

— Хитрощі! — Крикнув у мене в думці мій власний голос, поки я продовжував возитися з небесами.

— Перш, ніж ти вистрілиш, Бранд, скажи мені одну річ. Гаразд?

Він завагався, потім опустив зброю на кілька дюймів.

— Яку?

— Ти правду мені казав про те, що трапилося — з батьком, Лабіринтом, приходом Хаосу?

Він відкинув голову і розсміявся серією коротких, гавкаючих смішків.

— Корвін, — заявив він потім, — навіть сказати не можу, як мені приємно бачити, що ти помреш не знаючи чогось, що для тебе так багато значить.

Він знову розсміявся і почав піднімати зброю. Я якраз рушив, щоб жбурнути свій камінь і кинутися на нього. Але жоден з нас не завершив обох дій.

Над головою пролунав гучний пронизливий крик і шматок неба, здавалося, відокремився і впав на голову Бранда. Він заверещав і випустив арбалет. Він підняв руки, щоб відірвати напалу на нього річ. Червоний птах, народжений від моєї крові і від батьківської руки, повернувся захистити мене.

Я кинув камінь і рушив на нього, вихоплюючи на ходу меч. Бранд вдарив птицю і вона відлетіла геть, набираючи висоту, кружляючи над ним для нового кидка. Він підняв обидві руки, прикриваючи обличчя і голову, але не раніше, ніж я побачив витікаючу з його лівої очниці кров.

Він знову почав танути, навіть коли я кинувся до нього. Але птах опустився, як бомба, і його кігті знову вдарили Бранда по голові. Потім птах теж став танути. Бранд потягнув руку до червоного напададника, і був ударений ним, потім вони обидва зникли.

Коли я дістався до