Габріель Гарсія Маркес - Записник з моїми сумними курвами

коли мені було сорок два, час ніби й не минає». «Завше знайдеться той, хто вам це скаже, — мовив він, — бо ви завжди матимете певний вік». Провокуючи його на страшний вердикт, я сказав: «Кінечною є лише смерть». «Так, — озвався він, — але в такому доброму стані, як ваш, діждатися її нелегко. Я направду шкодую, що не зміг вас потішити».

Були великодушні віншування, але в ніч на 29 серпня, піднімаючись залізними кроками по сходах свойого дому, я відчув несвітську ваготу століття, яке байдужно мене дожидало. Відтак знову спостеріг у моєму ліжку, яке до самої смерті було її одром, Божественну Флоріну, мою матір, яка мене поблагословила — так само як тоді, коли я бачив її востаннє, за дві години до її кончини. Зворохоблений потрясінням, сприйняв я це яко передвістя кінця і подзвонив до Рози Кабаркас, аби привела мені мою дівчинку тієї ж ночі, провидячи, що моє мріяння до останку пережити свій дев’яностий рік може не справдитися. О восьмій я знову подзвонив їй, і вона ще раз відповіла, що це неможливо. «Це має бути можливо, за будь-яку ціну!» — заволав я, нажаханий. Вона, навіть не прощаючись, повісила слухавку, але за п’ятнадцять хвилин передзвонила.

— Гаразд, приходь.

Дібравсь я туди о десятій двадцять і вручив Розі Кабаркас останні в моєму житті листи, які містили розпорядження щодо Дельгадіни після мого жаского кінця. Роза подумала, що я взяв близько до серця того зарізаного, і глузливо мовила: «Вважай, якщо ти зібрався вмирати, то хай це буде не тут». «Скажеш, що мене переїхав потяг із порту Колумбія, оте нещасне порохно, нездатне нікого забити», — відрік я.

Готовий тієї ночі до всього, я положився горілиць, чекаючи останнього болю у першу мить мого дев’яносто першого року. Почув далекий передзвін, відчув дівочі пахощі Дельгадіни, яка спала на боці, розслухав якийсь далекий лемент, чиєсь ридання, можливо, вмерлого у цій кімнаті сто літ тому. Відтак, затамувавши подих, вимкнув світло, переплів її пальці зі своїми, аби триматися за її руку, і полічив усі дванадцять із дванадцяти ударів моєю дюжиною прикінцевих сліз. Доки заспівали півні, й нараз ударили величальні дзвони й вибухи петард, то святкувалося, що я, живий і здоровий, пережив свій дев’яностий рік.

Свої перші слова я мовив до Рози Кабаркас: «Я купую в тебе дім, увесь, з крамницею і садом». Вона відказала: «Давай укладемо угоду двох старих, скріплену нотарем: той, хто житиме довше, лишається з майном іншого». «Ні, бо коли я умру, все має дістатися їй». «Нічого, — мовила Роза, — я візьму дівчину під свою опіку, а потім лишу їй усе — й твоє, й моє. Більше на цім світі у мене нікого немає. А наразі відремонтуємо твою кімнату, оновимо ванну, поставимо кондиціонер, повернемо твої книжки та музику».

— Гадаєш, вона згодиться?

— Ох, ти мій бідний мудрецю, добре, коли старий не робиться ще й дурний, — сказала Роза, конаючи зі сміху. — Ця бідна крихітка вклепалася у тебе аж по вуха.

Я вийшов на осяйну вулицю і вперше розгледів самого себе на далекому овиді мого першого століття. Мій дім, безгомінний та прибраний о шостій з чвертю ранку, зачинав упоюватися барвами веселої ранкової зорі. На кухні на весь голос співала Даміана, воскреслий кіт окрутив хвостом мої коліна і тюпав за мною аж до письмового столу. Я опоряджав свої пожовклі папери, чорнильницю та гусяче перо, коли сонце спалахнуло серед мигдалевих дерев у парку і поштове річкове судно, яке через посуху запізнилося на тиждень, з гудінням увійшло в канал порту. Нарешті то було справжнє життя, і серце моє билося спокійно, мені судилося померти від щасливого кохання у радісній агонії котрогось дня опісля моїх сотих роковин.

Травень 2004

Перекладено за виданням: Gabriel García Márquez. Memoria de mis putas tristes. Editorial Norma, S. A. Bogotá, Colombia, 2004.

© Галина Грабовська, 2005, переклад.

Від перекладача

Новий роман Маркеса побачив світ наприкінці жовтня 2004 р., і його з’ява супроводилась величезним ажіотажем. По-перше, це був перший художній твір Ґабо, як його ніжно називають у Колумбії, після десятирічної паузи. По-друге, колумбійські пірати за кілька тижнів до офіційного виходу новинки спромоглися випустити контрафактний тираж довгожданої книги свого славетного співвітчизника, чим спровокували низку різких публічних заяв Маркесових літературних агентів. В результаті авторові довелося поспіхом вносити деякі зміни в останній розділ роману. І нарешті, до величезного збурення читацької аудиторії спричинилася сама назва нового творіння Нобелівського лауреата — «Memoria de mis putas tristes».

Власне, одне слово у цій назві — puta (курва). Слово, яке в іспаномовних країнах виводять на парканах чи стінах будинків, яке можна почути з уст п’яненьких дядьків або й підлітків, які хочуть здаватися дорослими, яке часто-густо лунає під час сварок та колотнечі. Слово вульгарне, точніше — обсенне (бо стосується виключно сексуальної сфери), заборонене культурною традицією і практикою мовного етикету. Воно фігурує в багатьох малоцензурних словосполученнях, на кшталт hijo de puta (курвий син) чи puta madre (курва мама). Тобто почути його можна часто, а от побачити на обкладинці книжки!.. Для багатьох це було шоком.

«Непристойна» назва нової книги Ґабо стала на заваді поширенню інформації про неї в інтернеті, навіть спричинила певні ускладнення в спілкуванні Маркеса з літагентами — його електронні листи до них чомусь не доходили. Як виявилося, фільтри деяких серверів не пропускають нецензурщини, і очевидно, просто блокували слово putas.

Та попри все нова книга Маркеса вийшла мільйонним тиражем, рекордним для іспаномовних країн, і відразу очолила списки бестселерів. Майже половина накладу розійшлася у перший же тиждень. Чи посприяло цьому перчене слово на обкладинці? Можливо. Синонімічний ряд слова «повія» в іспанській мові не менш розлогий, аніж в українській, проте Ґабо вжив найбрутальніше. Маестро красного письма вкотре пожартував, «непристойною» є лише назва. Насправді його «записник з курвами» — це щемлива й іронічна оповідь про перше кохання, про старість, про життя…

Галина Грабовська

(Сантьяго, Чилі)

Галина Грабовська (нар.1971 р.) — перекладає з англійської та іспанської мов. Автор опублікованих в часописах перекладів Хуліо Кортасара, Хав’єра Маріаса та Ґабріеля Ґарсіа Маркеса. Після закінчення Львівського державного університету працювала вчителем у школі. У 2000–2003 рр. навчалася у Колумбійському національному університеті (м. Богота, Колумбія). Із січня 2005 р. мешкає в Чилі.

Примітки

1

Переклад з японської Мирона Федоришина.

2