Григорій Іванович Лешченко - Ухилянт у Канаді, Григорій Іванович Лешченко

працював у Канаді, то він переконував нас, що в Канаді ми, як пенсіонери, отримуватимемо пенсії. Нам дадуть безплатне соціальне житло. Виявилося, пенсії тут платять лише громадянам Канади, а на соціальне житло величезні черги і його дають тим, хто прожив не менше 10 років у країні. Я й досі не знаю чи зять нас спеціально обманював, щоб ми з більшою охотою летіли через океан, чи йому хтось наплів дурниць про наше світле майбутнє в Канаді.

Як і багато канадців, за 3 тисячі доларів на рік зять найняв адвоката у Канаді. Про що зять з ним говорить? Яка йому користь від юриста, крім хвастощів перед тими, хто живе в Україні, що має такого дорого адвоката? Чому не уточнив у адвоката хоч про наші пенсії та житло? Я тоді і подумати не міг, що нині зять говоритиме мені:

-Збирай валізи, я відвезу тебе в аеропорт.

А моїй дружині:

-Я так більше не можу. Нам потрібно роз’їхатися.

Тож три роки тому зять кинув усі сили на те, щоб продавити своє рішення і зламати опір та щоб його було зверху. У розумінні зятя керівник – це той, хто через коліно ламає людей. Переїзд до Канади родини, яка вся була проти, став для зятя справою честі. Зять переміг і нині йому дуже важко, але його й досі неможливо переконати, що було б набагато легше всім, аби ми чекали закінчення війни в Європі. Хоч і говорять про якийсь соціалізм у Канаді, та Канада не соціальна країна на відміну від країн Європи, де українські біженці іноді отримують місячну допомогу та ще й безплатне соціальне житло.

Племінниця моєї дружини поїхала в Ірландію і 2 роки отримувала по 1 тисячі доларів щомісячної допомоги та безплатно проживала в готелі, а потім і в ірландців та ще й ухитрялася непогано підробляти та відпочивати в цій країні. Нашим знайомим видали безплатне соціальне житло в Німеччині й теж виплачують щомісячну допомогу. Знайомі розповідали, що чимало румун, особливо, ті, хто проживає поблизу кордону з Буковиною, мають українські паспорти, тож в Німеччині теж отримують виплати як українські біженці. Коли не брати до уваги колишні соціалістичні країни, то європейці вже давно не іммігрують до Канади, бо вважають життя вдома не гіршим, а то й кращим.

Зять не любить коли йому щось радять. Розцінює це як сумнів у його безмежних можливостях, але сам любить давати поради й вчити приятелів і знайомих, як їм краще влаштувати їхнє життя. Ніхто крім його сім’ї не виконує тих його порад і поки що від його життєвої мудрості можемо постраждати лише ми. Тепер я розумію, що всі його поради дуже схожі на безвідповідальність і легковажність та взяті з книг чи Інтернету. Це швидше поради дитини, яка немає ніякого життєвого досвіду, бо все життя прожила відірвана від реального життя за маминою спиною. Канадці, до речі, бояться щось радити. Може, за невдалу пораду на них можуть і до суду подати? У перші місяці нашого перебування в Канаді зять ще залишався таким, як і в Києві і я та дружина ще вірили в здійснення його мрії.

Зять пояснював своє наполягання на моєму і мої дружини виїзді з України та перельоті через океан своїми переживаннями за нас та бажанням зберегти нам життя. Я і моя дружина тоді через його благородство і самопожертву не змогли відмовити зятю в його проханні й навіть почали телефонувати родичам і знайомим та рекламувати їм безпечне життя в Канаді й пропонувати скористатися програмою CUAET, щоб жити разом з нами в одному будинку в Канаді. Пізніше я зрозумів, що зять просто хотів нагнати якомога більше людей та поселити всіх разом з нами в орендованому будинку, щоб розділити з ними оплату винаймання житла та купівлі продуктів. Зять буде капітаном криголама й майстерно кероване ним судно прорубає фарватер серед канадських крижин і за криголамом по фарватеру підуть судна наших родичів і знайомих. Я тоді ще гнав від себе думки, що криголам зятя роздавлять канадські крижини.

Я в кращих традиціях пропаганди скільки хорошого розповіли про Канаду, щодня надсилали рекламні відео про прекрасне життя в Північній Америці всім своїм родичам і знайомим, але чомусь найбільше почати працювати та лякали українку з двома малолітніми дітьми в Москві. Нині я і сам до кінця не розумію, як у мене вийшло, але москвичка помчалася подавати документи на CUAET в організацію, де, ймовірно, працювали співробітники чи інформатори місцевої таємної поліції - Федеральної Служби Безпеки росії. Фактично я робив все те саме, що й робив зять, щоб заманити мене та мою дружину і мою доньку в Канаду. Для мене, як і для нього, теж стало справою честі хоч когось заманити в Канаду, щоб догодити зятю та показати, що й мені таке під силу.

Звісно, москвичці Канада за 3 копійки не потрібна: свого чоловіка українка знайшла в часи, коли попередня влада України ще обнімалася з керманичами росії; жінці, начебто, допомогла книга магії, яка виконала всі її головні вимоги до майбутнього коханого, зокрема, щоб він був москвичем, бо киянка надивилася тодішнього українського телебачення і все життя мріяла про Москву. Перший раз українка спізнилася з подачею документів, бо у неї зламалося авто, й вона розцінила це, як поганий знак та вже хотіла передумати, але я, щоб зробити приємно своєму зятю – благодійнику, почав ще більше настоювати на співбесіді москвички з подальшим переїздом в Канаду та втечі з росії від чоловіка заради порятунку її дітей і землячка здалася.

Наступного дня після проходження москвичкою співбесіди про CUAET чоловіка цієї жінки, топ – менеджера великої державної всеросійської компанії, в якій, певне, є окремий відділ, де працюють співробітники ФСБ, почали виганяли з керівної роботи. Топ побіг до своїх покровителів, але все було марно. Виявляється, в тебе дружина – українка, вибач, нічого не можемо зробити. Пізніше москвичка отримала дозвіл на тимчасовий виїзд в Канаду, але без дітей, громадян росії, тож так і не змогла скористатися гостинністю Північної Америки. Коли зять дізнався про крах кар’єри чоловіка москвички, то від радощів стрибав до небес, бо він знайомий з ним, заздрить його статкам та квартирам у Москві й давно вже за вищий соціальний статус дуже хотів дати йому в морду. Після цього мій ентузіазм дещо зменшився та й невдовзі ми зрозуміли, що чергова геніальна ідея зятя не має успіху.

Усі наші родичі в Україні