Богдан Мостіпан - Молот Чудовиськ: Кіготь Темряви, Богдан Мостіпан

Глава 5: Болісні спогади

— Ну ніхріна собі... — промовив Бетфорд, спостерігаючи за всім, що відбувається, — так ось який вигляд має людська душа.

— Ого... — сказала Евеліна, дивлячись, як відлітає блакитний вогник, залишаючи межі печери.

— Гарно... — небагатослівно висловився Реніфат, уважно спостерігаючи за блакитним вогником.

Решта мисливців уже були менш приголомшені тим, що відбувається, оскільки раніше, не так давно, їм уже доводилося бачити подібне. Утім, навіть для них це було, як і раніше, дивовижним видовищем.

— Хлопці, допоможіть, — сказав Бетфорд.

Решта мисливців, які перебували в печері, почали допомагати Бетфорду, підійшовши до коконів, що залишилися, і розрубуючи їхнє коріння. Через деякий час вони розрубали навпіл всі кокони, вивільнивши їх. З тих стали вилітати людські душі у вигляді сяючих блакитних вогників. Вони всі злетіли до стелі, а потім, немов метелики, всі разом стали залишати межі печери, стрімко вилітаючи назовні. На якийсь час печера повністю заіскрилася блакитним світлом. Нарешті вони всі випарувалися, і печера стала ще більш похмурою, ніж раніше.

На щастя, у мисливців були з собою смолоскипи; кілька з них вони скинули на підлогу, решту загасили. У мить настала непроглядна тиша.

— Зберіться, хлопці, — командним тоном промовив Бетфорд, а потім звернувся до Евеліни, — і ти, Евеліно.

Мисливці стали розосереджуватися, наставивши мечі, вони стали озиратися на всі боки, чекаючи появи лиха.

— Зараз з'явиться, — сказав Джилліан, затамувавши подих, — так само, як і решта мисливців.

Евеліна спритно перебиралася з одного місця на інше, дивлячись на всі боки. Раптом до печери забрався вітер і став насвистувати своєрідну мелодію. Можливо, мисливцям здалося, проте в той момент свист вітру нагадував могильну пісню.

— Ох, не подобається мені все це... — сказав Реніфат.

Як і раніше, в печері нікого не було. Можливо, лихо до останнього не хотіло з'являтися. Здалеку почулися жіночі крики, як ті, про які раніше розповідав дух загиблого командира мисливського загону. Страх мисливців починав поступово посилюватися. Лихо мало намір їх роз'єднати, щоб надалі перебити їх усіх поодинці.

— Не піддаватися паніці, чорти вас подери! — вигукнув Кліффорд. — Ця тварюка грає з нами і хоче нас налякати!

— Ми впораємося, хлопці! — крикнув Бетфорд. — Головне, пам'ятайте, про що я говорив, і в жодному разі не дозволяйте страху оволодіти вами!

Раптом... З тіні печери з'явився темний силует у вигляді людської постаті. Через деякий час він все ж вийшов з тіні, а потім постав перед мисливцями. Це і був той самий лиходій, як його й описували. Він був схожий на людину, проте риси його обличчя були понівечені. На його лобі було всього лише одне око, носа не було зовсім, а губи виглядали так, ніби їх зашили. Одягнений лихо був у чорний балахон, настільки древній, що здавалося, ніби він проходив у ньому століттями. Загалом, від лиха віяло чимось таємничим, стародавнім і надзвичайно страшним.

Лихо зробило один крок, потім оголило свої довгі кігті, немов загострені серпи, і кинулося в атаку на мисливців. Своєю першою ціллю воно обрало Джилліана. Наче вихор, воно пронизало собою мисливця, зваливши його з ніг. Воно було настільки швидким, що навіть не дало Джилліану шансу схаменутися. Воно поранило його своїми пазурами в ділянці живота. На щастя, броня зуміла пом'якшити ушкодження, але, незважаючи на це, Джилліану добряче дісталося.

— Агрх... Зараза... — крикнув Джилліан, упавши на підлогу.

Після того, як лихо завдало по ньому удару, воно миттєво зникло, знову сховавшись у тіні. Мисливці, які перебували поблизу, тут же наблизилися до нього, намагаючись допомогти. Фоллар підбіг до Джилліана, а потім подав йому руку. Той насилу встав.

— Ти як? — стурбовано запитав Фоллар.

— Не дуже... — відповів Джилліан, притримуючи рукою те місце, де в нього була рана.

— Цей виродок усе ще десь поруч! — крикнув Бетфорд. — Не зволікайте, хлопці, не дайте йому застати вас зненацька.

— Де ж ти, тварюко, покажися... — тихо промовив Реніфат, переступаючи з одного місця на інше, вичікуючи наступну появу лиха.

Раптом мисливці знову відчули стародавній страх. Їхні серця забилися дуже сильно, дихання почастішало, хотілося втекти якнайдалі звідси. Поки що їм все ж вдавалося протистояти його чарам самостійно.

— Чорт... — крикнув Фоллар. — Мені не по собі...

— Зберися, Фоллар, ми впораємося, — відповів Бетфорд. — Як там Джилліан, з ним все гаразд?

— Не надто... Ця тварюка його сильно поранила, — сказав Фоллар. — Але на щастя, удар пройшов через нагрудник.

— Я все ще в строю... — важко дихаючи, говорив Джилліан.

— Тримайся, Джилліан, — вигукнув Бетфорд, — нам нікуди відступати!

Евеліна в цей час, так само як і всі, виглядала можливу появу лиха. І тут, несподівано, лихо знову з'явилося на мить. Мисливці помітили його, готуючись до його наступної атаки... Воно на секунду зникло, а потім повернулося, атакувавши Евеліну. Та ледь-ледь, але все ж таки змогла ухилитися від його удару. Все ж таки вона прославилася у Ван-Райсі завдяки своїм умінням та вправності, тож їй було легше парирувати удари лихого духа, аніж іншим.

Злий дух знову сховався в тіні і продовжив спостерігати за мисливцями. Вони в цей час перебували в паніці, оскільки не знали, як протистояти настільки сильному ворогові.

Раптом, несподівано для них, лихо знову з'явилося, а потім напало вже на Кліффорда. Той спробував ухилитися від його удару, проте удар лиха жваво пройшовся йому в бік, через що Кліффорд сторопів.

Страх мисливців продовжував посилюватися. Від лиха виходила темна аура, яка оповила собою всі околиці. І що ближче люди до неї перебували, то сильнішим був страх у їхніх серцях.

Лихо знову з'явилося мисливцям. Воно постало перед ними. Мисливці, не гаючи моменту, напали на нього. Однак за секунду до того, як удар Бетфорда мав пройтись по лиху, той зник.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍