Ксенія Ільїнська - Приречені бути чужими , Ксенія Ільїнська

Софія передивлялася відео втретє, скручуючи губи в тонку лінію.

Макар, що стояв поряд, напружено стискав телефон у руці.

— Він обманює Злату, — тихо сказала вона, але в її голосі вже не було сумнівів.

Макар вперся поглядом у екран, очі були темні від ледь стримуваного гніву.

— Так.

Софія підняла на нього погляд.

— Що будемо робити?

Макар замислився, а потім у його очах запалився хитрий вогник.

— Скажемо йому, що Алекс до неї залицяється.

Софія здивовано підняла брови, але потім зрозуміла хід думок і посміхнулася.

— Ден же ревнивий, як чорт…

— Отож.

Вона швидко набила повідомлення і натиснула «Надіслати».

«До речі, Ден, тут у Злати з’явився шанувальник. Алекс. Так що поки ти розважаєшся, у тебе може з’явитися конкурент».

Лише за кілька секунд телефон пискнув у відповідь.

Софія підняла брови і задоволено усміхнулася, прочитавши:

«ЩО?? Я повернусь, і вона буде тільки моя».

Макар хмикнув.

— От і подивимося, що ти вибереш, друже…

Софія склала руки на грудях, відчуваючи, що гра тільки починається.

Всередині Дена щось на мить стислося. Навкруги усе вирувало. Світло миготіло в такт ритму, динаміки били в груди, немов додаючи сміливості.

«Злата…»

Її обличчя майнуло перед очима, її голос, її сміх, її тонкі пальці, що завжди торкалися його руки, коли вона щось розповідала.

Ден на мить закляк, але потім, немов скидаючи з себе цей спогад, зітхнув і зробив великий ковток коктейлю.

Так, він не хотів втрачати Злату. Навіть більше — він планував одружитися з нею.

Але поки що…

Поки що він може пожити для себе.

Вечірка продовжувалася. Ден сміявся, танцював, випивав ще один коктейль, відчуваючи, як хвиля адреналіну змиває всі думки про дім та Злату.