Зоряна Квітка - Світло (сяйво) душі, Зоряна Квітка

    Минуло кілька днів, люди поверталися до свого звичного життя. Поля та луги були цвітом, до лісу повернулися великі та малі мешканці.
    Тед і Луїза воз'єдналися з донькою. Вони про все дізналися. Залишилось одне питання: що робити далі? 
    Естель забрала Гільдероя з Храму і його замкнули у найвищій вежі замку. Дерек не виходив із своєї кімнати, Емілія не припиняла прикладати зусиль, щоб витягнути його звідти. Віолета поринула у свої думки...
    Вони були у вітальні й міркували.
—Провести суд? — перепитала Ада.
—Так. — підтвердила Естель.
—Ти, вирішиш їх долю остаточно?
—Я цього не зроблю. Їх долю вирішать: Луїза, Тед та Лілі.
—Ми? — виражено перепитала Лілі.
—Так.
—Думаєш, це хороша ідея? — запитала Луїза.
—Так. Вирішить подальшу долю Гільдероя і Дерика. Ви найбільше постраждали від рук Візеріона і Даніеля.
—Юнак нічого поганого не зробив...
—Так, та він нащадок Даніеля, тож це потрібно зробити. — сказала Ада.
—Угу, — кивнула Естель погоджуючись. — Дерек противився волі батька, як найшвидше присягнути Демону та після його смерті він мусив би все прийняти незважаючи на бажання.
—А дівчина? — спитав Лео.
—Дівчина? 
—Його сестра.
—Віолету не чіпайте! — різко сказала Естель. —Я потім все поясню. Тед, Лу, Лілі, — звернулася вона до них– подумайте над пропозицією і потім скажете, яке рішення прийняли.
    Велика зала замку приймала у своїх стінах гостей, які все прибували і прибували. Вони прийшли на суд... У залі поставили крісла та дивани і гості займали місця. Посеред зали два трона. Білосніжний з лазурним, блакитним, синім камінням, яке спадало вниз і сяяло так, що здавалося ніби вода стікає. Чорний з жовтим і янтарним камінням й здавалося начебто він палає.
    Рейтан зайшов до зали. За ним зайшли: Адам, Ада, Аля, Лео і Рональд. Рейтан сів на палаючий трон, Ада і Аля сіли поруч з Лілі і Віолетою (Емілія Астрод не прийшла), юнаки зайняли місця трохи далі. Вони з нетерпінням чекали коли нарешті прийде Естель. Нарешті двері зали відчинилися і вона зайшла обережно тримаючи Книгу й сіла на трон.
    По залі пройшовся шепіт. Книгу Життя вони зараз бачать на власні очі. Тоді де Книга була усі ці роки?
—Усі зібралися? Тоді розпочинаємо суд. Приведіть чоловіків Астрод! Наказав Правитель. Вони зайшли в зал, а за ними варта. І Правитель розпочав:
—Сьогодні ми зібралися тут, щоб вирішити подальшу долю Гільдероя та Дерека Астрод! Передісторія буде згодом. Дерек Астрод, почнемо з вас, відповідайте на питання чесно домовились?
—Так. — погодився Дерек.
—Ви знали, про темні справи батька? — перше питання.
—Так. — ствердна відповідь.
—Вас, вчили вести ці справи?
—Я відтягував, як міг, тому ні не вчили.
—Гільдерою Астрод, ваш син говорить правду? — звернувся до нього Правитель.
—Так, — відповів той. — я розчарувався, коли дізнався, що син вигадує різні причини, щоб не вчитися і я намагався його змусити.
—Тоді чому, Дерек говорив, що нічого не знає?
—Хоч Дерек не приносив клятву, він чоловік роду Астрод, він не міг цього сказати та потім сказав, ще й знав деталі угоди, що мене дуже здивувало. Але чому так сталося?
—Це сталося, бо народилася я! — відповіла Естель. — Моя енергія ослабила енергію демона, оскільки Дерек не приносив клятву він не був пов'язаний з ним тим зв'язком, а ви всіма силами мене сторонилися. Дерек і Віолета бачили ваше ставлення до мене тому, щоб не потрапити у вашу не милість робили вигляд, що ненавидять мене.
—А Еміля? — спитав він.
—Про що ви подумали, як тільки глянули на немовля? —Естель дивилася на Гільдероя в його очах промайнув спогад. — Зрада! Хоч ви і не сказали цього в голос, вона зрозуміла все по вашому погляду, тому і трималася подалі від своєї молодшої доньки. Гільдерою, погляд може сказати більше за слова і те що їй сказав твій погляд ранило її!
—Як Дерек дізнався про умови угоди? —спитав старший Астрод.
—Про це дізнаєшся згодом. Дереку, — звернулася Лисиця до юнака. — сядь поки що. —Дерек сів трохи далі від Віолети і Лілі. —А тепер... Як Книга Життя опинилася в твоїх руках, Гільдерою Астрод?
—Що? Книга Життя була у нього? Як це сталося? Як таке можливо? — збентежений шепіт відбився ехом від стін зали.
—Цього я не знаю. — сказав Гільдерой.
—Правда? — запитала Естель з удаваним здивуванням.
—Так!
—Не обманюй! — різко сказала Лисиця. – Хто всі ці роки допомагав роду?
    Старший Астрод мовчав. Дерек переводив погляд з Естель на батька, Віолета спокійно сиділа не показуючи своїх емоцій.
—Мовчанням, ти лиш погіршуєш своє становище.
    Мовчання.
—Зачекай Зірко, ти хочеш сказати, що хтось нас зрадив і став на сторону Зла? — запитав Правитель. Естель не помітно погодились, це помітив тільки він.
—Зізнаєшся, чи будеш мовчати далі? — ніякої реакції. — Ну добре... — Естель піднялася, вийшла в центр зали й зупинилась за кілька кроків від Гільдероя. — Роберт Амстрінг, вийди в центр зали! — звернулась вона до когось із присутніх.
   До неї вийшов: високий чоловік з гострими, холодними рисами обличчя, сірі очі, русе волосся.
—Вітаю Зірко, дуже радий тебе бачити! — сказав Роберт вклоняючись.
—Навзаєм Роберт, — відповіла Естель. — ти знаєш цього чоловіка?
—Ні. — відповів Амстрінг.
—Хм, цікаво... — Естель махнула рукою і ланцюг скував Роберта.
—Що?... — він здивовано дивився на дівчину вона спокійно повернулася на своє місце.
—Роберт Амстрінг, ти допомагав Демону і Даніелю Астрод, викрав Книгу Життя із Храму! І зникненні роду Елейн!
—Це не правда! Зірко, будь ласка вислухайте мене, я в перше бачу цього чоловіка! — відчайдушно сказав Роберт.
—Що ж, ваші слова я візьму до уваги. — відповіла Зірка.
—Дякую. — вклонився Астрінг.
—Де клан Лисів?
—Що?
—Не рахуючи мене, ви єдиний Лис у цій залі, а де решта?
—Не знаю, певно вирішили не приходити. — відповів Роберт.
—На даний момент вони у Храмі відновлють сили! — вона уважно слідкувала за Амстрінгом. Той лиш стиснув губи і із злістю дивився на дівчину, яка сиділа на троні.
    Шепіт не стихав відтоді, як почули звинувачення і чекали, що буде далі. Рейтан чекав теж... Він прекрасно знає характер коханої, вона нікому ніколи не кидає звинувачення просто в обличчя просто так. Друзі гордо усміхалися.
—Дереку, — звернулася Естель до юнака. — ти знаєш цю особу?
—Так! — підтвердив він.
—Віолето?
—Так, він часто до нас приходив.
—І я тебе бачила не одноразово!
—Як?... — сіпнувся Амстрінг.
—То, як пане Астрод, ви хочете сказати, що ваші діти брешуть? —вимогливо запитала Лисиця.