Вікторія Вецька - Зваблива ненависть , Вікторія Вецька

Розділ 9. Виклик прийнято

Тимур

Прокинувшись рано-вранці, я відразу зрозумів — сьогодні буде нелегкий день. Потягнувся, скоса глянув на годинник і, пригадуючи розклад, тихо видихнув. Масажний день.

Двічі на тиждень я міняв роль тренера на масажиста у нашому фітнес-центрі. Всі інші дні цим займалася моя колега, а от сьогодні черга за мною. Робота не з простих, але по-своєму цікава.

Глянув у телефон — список клієнтів забитий під зав’язку. Дехто приходить із серйозними проблемами, хтось просто для релаксу. Головне — увімкнути свій фірмовий настрій: трохи гумору, трохи професіоналізму, і, можливо, день пройде легше, ніж здавалося.

Але як би я не намагався зосередитися на роботі, думки вперто поверталися до Квіточки. Вона зачепила мене сильніше, ніж я очікував. Її погляд, усмішка, а її ненависть до мене, яку я вже мріяв перетворити на кохання.

Треба дізнатися, де вона працювала, де жила, як проводила свій день. Це не переслідування, ні! Це просто стратегія. План зваблення має бути ретельно продуманий, інакше ризик провалу занадто великий.

А поки що вирішив написати. Впевнений, що вона читала моє повідомлення, але просто проігнорувала його. Але ж я не з тих, хто здавався після першої невдачі. Сьогодні напишу ще раз. А якщо і цього разу вона не відповість... Ну що ж, доведеться переходити до рішучих дій.

Я відкрив наш чат, зважуючи кожне слово. Момент як на кону: або вона проігнорує моє повідомлення, і я буду виглядати як повний невдаха, або ж Тіна нарешті скине на мене весь той шквал емоцій, які вона, мабуть, ховала вже давно. В будь-якому випадку — це буде цікаво.

Я набрав повідомлення:

«Привіт, Квіточко! Ти, мабуть, зараз закочуєш очі, побачивши моє ім’я у сповіщеннях. Але визнай — ти все одно читаєш. І раз уже так, дам тобі можливість виплеснути всю свою ненависть. Давай, напиши мені все, що думаєш про мене. Хочеш помсти — я у твоєму розпорядженні.»

Я натиснув «Надіслати» й відкинувся на спинку дивана.

Ну що, Квіточко, цього разу ти теж мовчатимеш? Чи, можливо, нарешті скажеш, що справді думаєш?

А поки буду чекати її відповідь, вирішив зробити собі кави — це, звісно, не лікувало від нетерпіння, але хоча б підвищувало настрій. До того ж, буду снідати по-швидкому, бо вже скоро на роботу, а там — не встигнеш і оком моргнути, як день пройшов.

Тож я швидко намазав на хліб масло, наклав шматок сиру, шинки — чому б не зробити сніданок ще смачнішим? І, звісно, чашка кави — справжня енергія для мозку. В моїх думках крутилося: «Може, вона відповість через хвилину? А може, проігнорувала знову? А що, якщо взагалі не читала і їй на мене байдуже?» Зупинив себе: «Стоп, все це дрібниці!» Я ж ніколи не втрачав голову через якусь там дівку. Відповість вона чи ні — не мало значення! Я не здамся, бо я — гравець, а гравці завжди вірять у перемогу. У мене була своя стратегія, і навіть якщо треба було зробити ще кілька ходів, я точно не опустив би руки.

Вийшов з квартири, заряджений енергією лише на половину, решта мала додатися, якщо Квіточка все ж таки відповість. Їдучи на роботу, в голові вже були думки на випадок, якщо відповідь буде такою, якою я сподіваюся. Діставшись до фітнес-центру, швидко зайшов у роздягалку і кинув свій рюкзак, в ньому було все необхідне для швидкого переходу в робочий режим. .

Після першого клієнта я розблокував екран і побачив повідомлення від Тіни.

«Знаєш, у мене з’явилась краща ідея. Пропоную зустрітися. Особисто. Щоб я могла висловити тобі все, що думала і думаю, прямо у твоє самовпевнене, нахабне обличчя. Щоб ти чув кожну мою інтонацію, бачив мій вираз обличчя. Отже, сьогодні о 20:00 в парку. Адреса знизу.»

Я всміхнувся. О, це вже цікаво. Тіна не просто біситься — вона горить бажанням посперечатися зі мною наживо. Це ж майже побачення, хіба ні?

Я швидко відповів:

«Чудова ідея! Навіть не уявляєш, як я мріяв провести вечір у твоєму вибуховому товаристві. Візьму попкорн. Чи краще шампанське?»

І, поки вона там закипала від злості, я вирішив повернутися до роботи. Вечір обіцяв бути веселим.

Телефон завібрував майже одразу.

«Візьми Корвалмент, бо після нашої розмови тобі знадобиться!»

Я пирхнув. О, Тіна в ударі! Але я прийняв цей виклик.

Кинувши телефон на стіл, я взявся за наступного клієнта — спортивного тренера з затиснутими м’язами спини. Він стогнав від задоволення, коли я вправно працював руками.

— Чувак, ти просто чарівник! — простогнав він.

Я посміхнувся, майже гордо, але продовжував свою роботу з належною увагою, натискаючи на потрібні точки. Мої руки рухалися професійно, знаючи, що кожен крок приносить полегшення. Звісно, я не міг не насолоджуватися такою реакцією.

Але в той же час, я не міг не думати про Тіну. Вона справжня загадка для мене. Її характер, який горів від ненависті і іронії, притягав мене ще більше. Якби вона лише припинила сприймати мене як ворога… чи могла б вона побачити мене іншим?

Я задумливо прокачував плечі спортсмена, намагаючись забути про Тіну, але її слова все ще крутилися в голові.

— Чудово! — тренер сказав, вже зовсім розслаблений, — Я не знаю, як ти це робиш, але відчувається, ніби я народився заново.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍