С Осте - Дорослішання Мрійниці, С Осте

Достатньо піпетки і двох капель, щоб білкова оболонка очей стала темно-червоною. Страшне видовище, яке я воліла би ніколи не бачити.

— Ти не розумієш, від чого відмовляєшся, — він ледве ворочав язиком. Шарудіння по обшивці припинились, але освітлення не працювало. Мабуть, генератору гаплик. — Під пурпуром відчуття гостріші.

Двері у відсік раптово відчинились. Мене засліпило не то ліхтарем, не то міні-прожектором.

— Фергус, поговори ще трохи, і вона відріже тобі яйця, — зір потроху повертався і я зрозуміла, що втиснулась у куток, стискаючи в задерев’янілій руці ножиці. 

***

Наші дні

Коли в комунікаторі з’явилась перепустка до Н., я з нетерпінням чекала нагоди знову вдихнути вологе повітря мегаполісу.

Коротке повідомлення Лія прочитала, але відповіла мовчанням. З сестрою ми третій день не розмовляли. Добре, хоч на чужі черевики по вечорах більше не натикалась.

— Емро Магді? — щойно я переступила поріг центрального корпусу ЗОХІ, як незнайомий чоловік підійшов ближче.

Після короткої реєстрації, ми попрямували до непримітного службового ліфту, позолоченого всередині. Схоже, ним користуються в особливих випадках. Начищена підлога різко контрастувала з брудним взуттям. Ще не пізно передумати й піти?

— Бажаєте скористатись ванною кімнатою? — поцікавився незнайомець, вказуючи на калюжку, яка утворилась під моїми ногами за кілька секунд підйому. Жодного граму насмішки, лише ненав’язлива дружелюбність. Внутрішній голос нашіптував, що оця показна люб’язність не до добра.

— Так, дякую, — прохрипіла, дивуючись змінам у голосі. Почувалась я приблизно так само, як і виглядала. Внизу живота характерно завурчало, причому не від голоду. Ведмежа хвороба дала про себе знати.

Ванна кімната за площею була трохи меншою за домашні апартаменти. Техніка, що тут знаходилась, є не в кожному круїзному кораблі. Навіть у нас в клініці начинка стаціонару для золотих мішків скромніша. Хоч би нічого не зламати, бо за все життя не розрахуюсь.

Переборюючи сором, закинула одяг і злощасні кросівки у сушильну шафу та трохи пригладила волосся, яке після прогулянки під дощем нагадувало покинуте пташине гніздо. Зловживати гостинністю державної установи і приймати душ не ризикнула, хоч вміст дозаторів пахнув розкішшю.

Ноги човгали то по килимах з довгим ворсом, то по паркету, натертому до блиску. Ледь встигала за моїм поводирем у лабіринті коридорів. Коли-не-коли повз нас проходили ЗОХІ із заклопотаними, а частіше беземоційними обличчями. Очі так і затримувались то на випрасуваній формі, то на фігурі того, хто її носив. Жінки зустрічалися рідше, але виглядали вони не менш привабливо на підборах і в сукнях різного ступеня відвертості. Спіймавши кілька насмішливих поглядів, я все ж опустила очі, за що ледь не поплатилась, коли супроводжуючий різко зупинився.

— Це вона? — чоловік середніх років, одягнутий в елегантний костюм, розглядав мене з неприхованою відразою. Мій супутник кивнув.

— Ми.. кхм…Мирного неба, — чому мій голос в такі моменти нагадує передсмертні хрипи алкоголіка?

До цього керівника ЗОХІ я бачила хіба що в мережі, де він виглядав молодше і приємніше. Очільник відомства скривився, наче перед ним напіврозкладений труп, і пішов, не сказавши ні слова.

Багатообіцяюче знайомство.

З віддаленням від центральних коридорів помпезності поменшало, здавалось, навіть дихати легше.

— Емро Магді, раді Вас бачити. Сталася прикра помилка і Вам випадково відправили результати іншої особи. Винні вже покарані. Ще раз приносимо свої вибачення, — молоденька дівчина з горіховими очима обходжувала мене як поважного гостя, щойно я увійшла в царину рекрутингового документообігу, де пахнуло дешевим освіжувачем.

Прикра. Помилка. Не змогли придумати нічого цікавішого?

В цілому рекрутингові процедури минули без затримок: ДНК, необхідні програми на комунікатор для орієнтації в корпусах та співробітниках, кілька підписів, ну, і допуски до мінімальної кількості приміщень. Вже за півгодини на складі літній чоловік читав лекцію про дбайливе користування державним майном, не забуваючи заповнювати документацію.

— Так-с…. Каремат, спальний мішок, тактичні рукавиці, ремінь, транспортна сумка. Тримай, — на стійці одна за одною з’являлися речі різного ступеня зношеності і свіжості. — Ще футболки, шкарпетки, термобілизна, два комплекти форми. Взуття даю на виріст. В цивільному за межі житлового блоку не показуйся, якщо не хочеш проблем. Хоча, ти, вже не вперше тут, сама все знаєш. Ще отут підписи постав.

Взуття на виріст? Тій, хто більше десяти років носить кросівки шостого з половиною розміру? Це жарт? Ходити в черевиках на два розміри більше? Чоловік ще щось втовкмачував, я особливо не дослухалась, періодично киваючи.

— Вибачте… Чи можна мені форму на розмір більшу?

— Навіщо? — тутешній володар майна, якщо й розізлився, що його перебили, то обмежився тільки стиснутими губами.

Ніхто не хоче проблем. Тим більше я. Але на третьому-четвертому місяці їх не уникнути. Зі ста людей знайдеться щонайменше один, який сприйме ввічливість та привітність за щось інше. І при першій нештатній ситуації усіх собак спустять (1) новачка, (2) жінку, (3) колишнього учасника медіації із ЗОХІ, тобто у мене без шансів. Якщо він так здивований, може, зазвичай просять про менший розмір.