Хелена Хайд - Проклятий ректор і я, або Караоке в крижаній академії, Хелена Хайд

Розділ 7. Крижаний пульс

Сидячи поряд зі мною за столиком у кафетерії, Ніна не вгамовуючись щебетала, раз у раз поправляючи своє розкішне руде волосся. Після того, як вона підійшла до мене «мило побалакати» у мій перший день в академії, я розсудила, що нав'язливу пропозицію дружби слід прийняти. І аж ніяк не робила ілюзій щодо її щирості! Мені було чудово зрозуміло, що цією дівчиною рухає виключно користь і перспективна вигода від дружби з тією, хто, ймовірно, стане черговою мазункою ректора. Проте вона ще могла виявитися мені корисною. Тому наївно посміхаючись Ніні, я тримала носа за вітром і навіть не думала довіряти свою спину як їй самій, так і її подружкам-підлабузницям.

Завдяки своїй офіційній «подружці-секретарці-довіднику» я знала, що за мірками Крижаної Академії трохи підзатрималася у статусі претендентки. Зазвичай ректор уже через місяць-другий, максимум через три місяці, або змінював білу стрічку на червону, або забирав її як знак того, що дівчина йому не підійшла, і він більше на неї не претендує. Тож тепер, коли сесія була в самому розпалі, і перший семестр добігав кінця, любителі пліток з цікавістю спостерігали, роблячи ставки: коли ректор ухвалить щодо мене рішення, і яким воно буде.

Навіть розуміючи, що «розжалування» буде коштувати мені вічних глузувань у спину, я б погодилася на нього, сподіваючись зберегти цноту, а разом з нею і можливість нормально вийти заміж у дєрєвнє тітки Авдотьї, яка майструвала мені весільний кокошнік.

Більше того, це врятувало б мене від долі стати лише двадцять третьою з дівчат, які періодично розважають ректора! Тому що для мене це було… занадто. Я просто розуміла, що не винесу такого — бути для свого чоловіка лише однією із дуже багатьох.

І тут не рятували навіть повчання тітки, яка вчила, що якщо чоловік спокуситься на іншу жінку, то це його чоловіче право. Адже головне, щоб він все одно повертався до своєї законної дружини, утримував її разом з дітьми, і таке інше. Може я прийняла б таке з бакалійником Ванькою... Але розуміла, що ніколи не змирюся з подібним, якщо все ж таки піддамся ректорові! Мене просто дратувала і одночасно вганяла у відчай думка про те, зі скількома ж дівчатами він спить, і буде спати, навіть якщо я врешті-решт віддамся йому! Коли думки стосувалися Мирослава Поплавленса, я розуміла, що навряд чи зможу ділити його з іншими.

Ось тільки так само я чомусь розуміла, що такого чоловіка не змінити. І навіть якщо я закохаюся в нього, якщо повзатиму перед ним на колінах, благаючи не робити мені боляче, він все одно продовжить бавитися з усіма своїми мазунками, що звабливо стрибають в його кліпах. З дівчатами, яких просто купив, і чудово розуміє, що вони з ним виключно заради тієї ціни, що він платить їм за втіхи.

Тому забери він у мене білу стрічку, і стало б краще. Однозначно краще. Я просто постраждала б, змирилася з тим, що він уже робив зі мною, і поховала все це у своїй пам'яті. А потім, вдавши, ніби нічого не було, збрехала б самій собі, тітці Авдотьї, рідним і знайомим, навіть (ох, невже б зробила ЦЕ?)… навіть… навіть попу на сповіді перед вінчанням збрехала, дивлячись прямо на ту його обісцяну ікону з Богородицею, писаною з лику Маргаріти Сімоньян! І жила б далі, ніби жодного разу взагалі не бачила жодного кліпу ректора. Хай із раною в серці, але жила б.

Але якщо я почну спати з лордом ректором, якщо він пов'яже на моїй шиї червону стрічку, мені доведеться розпрощатися з цією надією і до кінця своїх днів тягти за собою тавро занепалої жінки, яку ніхто не візьме. Якій не можна буде навіть до дєрєвні тітки повернутися, бо Авдотья не винесе такої ганьби!

Вихід один: чинити опір. З останніх сил чинити опір і сподіватися, що лорд Поплавленс справді не братиме мене силою.

— Так, Марічко, годі вже ловити ґав! — гукнула Ніна, виводячи мене із задумливого трансу. — Давай допивай свій лате і біжи здаватися. У тебе ж іспит із основ трансформації!

— Ой, справді, дякую! Зовсім голова дірява, — охнула я з наївним писком. — Вже так замоталася з цими підготовками до іспитів, що про самі екзамени забула.

— Нічого, у тебе є я! — підморгнула дівчина.

Допивши залпом кави, я обмінялася з подружкою поцілунками в щічку і випурхнула з кафетерію, подавшись до авдиторії, де проходив іспит. Хоч головним для мене ось уже який тиждень тривав пошук інформації про той секретний тунель, про навчання я теж не забувала. Тож сесія проходила без неприємних сюрпризів! Побоювання у мене були лише щодо іспиту з основ ворожіння, але до нього залишався ще цілий тиждень, і я сподівалася підтягнути всі моменти, за якими я мала сумніви. Тим більше, що з передостаннім іспитом — з базового контролю за тваринами — я була впевнена, і там потрібно буде максимум прогортати конспекти в останній вечір.

Здавати основи трансформації я пішла у першій п'ятірці, не бажаючи тягнути. І витягнувши квиток (трансформувати шматок дерева в блокнот — як два пальці!), пішла без підготовки. Викладач уважно дивився на мене, коли я піднесла руку до дерева і, зосередившись, магічними нитками проникла в його структуру. А далі обережно та дуже уважно перебудовувала її. У першому семестрі ми трансформували лише речовини, які мали загальну початкову структуру. І після того, як на лабораторній я єдина успішно перебудувала шматок графіту на алмаз, перетворити дерево на блокнот було взагалі ні про що!

— Чудово, студентко Мальва. Ви вільні, — сказав професор, розписуючись у моїй заліковці. — До зустрічі в другому семестрі.

— Дякую! — бадьоро посміхнулася я і поспішила залишити авдиторію, не звертаючи уваги на заздрісні погляди однокурсників, що залишилися і ще мали здаватися.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍