Ксана Рейлі - Присягаюся тебе ненавидіти , Ксана Рейлі

— Не можу повірити, що ти це зробив, — прошепотіла я, провівши пальцем по плівці поверх свіжого татуювання. — Мабуть, це найбожевільніший твій вчинок.

— Не такий божевільний, як закохатися у тебе, – тихо сказав він.

Усередині все завмерло. Влас справді щойно сказав, що закохався у мене? Я підняла голову з його грудей та подивилася на нього. Він ніжно усміхався мені. Його долоня лягла на мою щоку, а великий палець лагідно ковзнув шкірою, викликаючи табун мурах. Мені здавалося, що моє серце збільшилося настільки, що от-от проломить грудну клітку. Він так легко зізнався мені. Я готова була зробити те саме, але в цей момент його губи накрили мої. Усі думки миттю розвіялися. Без жодних вагань я потягнулася до нього та відповіла на поцілунок. Намет зарухався, коли Влас перевернув мене на спину. Це був майже ранок. Можливо, інші люди вже навіть прокинулися, але мені було все одно. Я просто знову хотіла відчути його. Власне, як і завжди. Мені, мабуть, ніколи не буде його достатньо…

— Як мені? — спитала я і покрутилася перед Власом, торкаючись пальцями країв капелюха.

Він усміхнувся, обійняв мене за талію та швидко поцілував у щоку. Я тихо захихикала, намагаючись втримати капелюх на своїй голові.

— Тобі личить усе, Ангеліно. Я готовий скупити для тебе увесь магазин.

— Гм, звучить дуже заманливо. А як щодо цього?

Я взяла інший капелюх та наділа його на Власа. Ми стояли навпроти дзеркала, тож його голова повернулася до нашого відображення.

— Мені подобається цей стиль, – сказав він, поправляючи джинсову сорочку. — Я схожий на ковбоя.

– Д-у-у-же сексуального ковбоя, — промурчала йому на вушко.

Влас потягнувся до кишені своїх джинсів і витягнув звідти телефон. Я повисла на його плечі, а він обійняв мене за талію. Ми зробили декілька фото на памʼять. Насправді за останні дні ми дуже часто фотографувалися. Нам хотілося зберегти якнайбільше моментів разом. Колись ми сидітимемо разом і показуватимемо ці фотографії нашим дітям і онукам. Я на мить замріялася, але одразу ж відкинула ці думки. Ми так мало разом. Чому я думаю про наших дітей і онуків, наче ми вже одружені? Це так безглуздо!

Я завжди боялася мріяти, але останнім часом мені постійно хотілося це робити. Можливо, у мріях нема нічого поганого?

— О! Думаю, нам потрібні ковбойки!

І ми вийшли з магазину повністю в новому образі, готовому до другого дня фестивалю. Влас обійняв мене за плечі однією рукою, коли ми поверталися до нашого наметового містечка.

— Що буде далі? — спитала я, глянувши на нього.

— Залишимо наші речі в наметі, підемо пообідаємо, а тоді почнеться концерт, – відповів він.

— Я не про це. Що буде далі з нами?

— Коли ми повернемося додому? — уточнив Влас.

Я кивнула головою. Сонце сильно світило просто в очі, тож мені довелося примружити їх, щоб бачити вираз обличчя хлопця. Він притиснув мене міцніше до себе, і я не змогла стримати усмішки.

— Усе буде так само, – запевнив хлопець. — Упевнений, що ми знайдемо спосіб, як більше часу проводити разом. До того ж ти можеш залишитися у мене.

— У тебе? — здивовано перепитала я. — Це там, де ти не дозволяєш знімати?

— Угу. Мені досить добре вдавалося тримати в секреті місце, де я живу.

— І ти готовий розкрити мені це місце?

— Якщо це означає, що ти спатимеш зі мною в моєму ліжку, то я без сумнівів це зроблю.

Я засміялася та швидко поцілувала його в губи. Ми обоє не знали, що чекає на нас далі. Труднощів було не уникнути, враховуючи популярність Власа і мою роботу. Але чомусь я була впевнена, що ми впораємося з цим. А поки мені просто хотілося насолодитися кожною миттю з цим хлопцем, у кого я закохалася по самі вуха.

Та все хороше рано чи пізно закінчується. Після фестивалю ми повернулися в наш дім з розумінням, що найближчими днями нам доведеться повернутися додому. Не хотілося ставити фінал у цій казці, що розпочалася на Кубі, але вибору в нас особливо не було.

— Коли ми повернемося додому? – спитала я, лежачи перед сном на грудях Власа.

— Ти хочеш?

Мені здалося, що його тіло піді мною напружилися. Ми наче обоє відчували, що щось має змінитися, але навмисно відтягували неминуче.

— Ні, не хочу. А ти?

— Я теж не хочу, — тихо відповів він. Його пальці ковзали по моїй голій спині. — Що каже твій батько?

— Я давно вже не розмовляла з ним. Лише відправила привітання у новорічну ніч. Думаю, що він здогадується. Я б повернулася за першої можливості, якби мене тут щось не тримало.

Але мене тримало… Тримав Влас, наше спільне життя, взаєморозуміння. Я боялася руйнувати це, бо відчувала, що вдома буде складніше. А одна думка про розставання робила мені боляче.

— Ти думаєш, що твій батько буде проти наших стосунків? — поцікавився Влас.

— Я не знаю, — чесно сказала я і піднялася, щоб подивитися на нього. — Я єдина його донька. Він завжди надто сильно оберігає мене. Після одруження мої батьки дуже довго не мали дітей, тож я по суті їхня омріяна дитина. А потім мама померла, і тато взяв на себе всю відповідальність. Насправді для мене він найкращий батько в усьому світі. Проте, інколи він суворий зі мною. Щодо тебе… Думаю, ти подобаєшся йому. Він навіть захищав тебе переді мною, коли я говорила всякі неприємні речі про тебе. Та це було через робочі питання, а той факт, що ми тепер разом, багато чого ускладнює.

— Я поговорю з ним. Розповім про свої почуття до тебе і переконаю його, що ніколи не зроблю тобі боляче.

— А я скажу йому, що закохалася у тебе і в нього не залишиться іншого вибору, як прийняти це.

— Ти закохалася у мене, так? — тихо перепитав Влас, не стримуючи своєї задоволеної усмішки. — Ти не казала раніше.

— Мені здавалося, що це очевидно.

Мої щоки чомусь почервоніли, і я опустила погляд униз. Не звикла ділитися своїми почуттями. До того ж я ніколи раніше нікому не зізнавалася у коханні. Але поряд з Власом мені хотілося це робити. Я відкривалася по-іншому, і мені це неабияк подобалося.

— Навіть якщо для тебе це очевидно, я все одно хотів почути це з твоїх вуст.

Я знову подивилася на нього і мало не розтанула від того, яким ніжним був його погляд. Моя долоня обережно лягла на груди хлопця, де його серце відбивало удари. Пальці легенько потерли плівку над татуюванням. Він назавжди закарбував на собі мій поцілунок, наче присягався належати тільки мені. І моя власна сторона в цей момент неабияк тріумфувала. Перше татуювання на його тілі — не що інше, як відбиток моїх губ. І мені раптом захотілося теж зробити щось таке божевільне. Я хотіла належати йому так само, як і він мені. Але всі думки, як завжди, розвіялися тоді, коли наші губи зустрілися в солодкому поцілунку. Ще одна безсонна ніч з ним, ще одна мить повної насолоди…

Я прокинула досить пізно, і Власа уже поряд не було. Швидко накинула на себе його сорочку та застібнула її, залишаючи верхні ґудзики. Я максимально тихо вийшла з кімнати та попрямувала на перший поверх. Очікувала побачити Власа на кухні за приготуванням чогось смачненького, але він сидів на дивані у вітальні, тримаючи в руці свій телефон. Обличчя у нього було бліде, і я одразу ж відчула хвилювання.

— Щось сталося? — тихо спитала я, підійшовши ближче до нього. — Погані новини?

Він підняв на мене свій погляд, і щось в його очах змінилося. Там не було того тепла, що зазвичай. Він дивився так, наче ми повернулися в минуле, де ненавиділи одне одного.

— Вийшов анонс, — заговорив він спокійним тоном. — Ти бачила?

Я заперечливо похитала головою та зглитнула. Начебто все мало добре. Чому він так поводиться? Влас простягнув мені свій телефон. Трохи невпевнено я взяла його в руку та ввімкнула відео. Почувся чоловічий закадровий голос, що супроводжувався кадрами, які я знімала тут на Кубі:

«Тільки «Зіркові новини» і тільки ексклюзив. Відомий співак Влас Красовський поділиться своїми секретами створення справжніх хітів. Натхненний важкою історією дитинства, він розповість про свій тернистий шлях. Виключно для нашого телеканалу вперше за всі роки карʼєри Влас розкриє таємницю смерті своєї сестри й те, як він пережив цю трагедію завдяки музиці…»

Далі були уривки з запису, де він розповідав про Софію:

«Вона хворіла. Декілька років вона боролася, а потім… В один момент її просто не стало. Вони не змогли її врятувати. Я не встиг навіть попрощатися з нею…»

Його голос був відшліфований звуковим редактором до ідеальності, а все це говорилося на фоні красивої картинки, де він сидів у сутінках на березі моря з блокнотом у руках.

«Не пропустіть ексклюзивний репортаж про Власа Красовського. Зовсім скоро тільки у «Зіркових новинах!»

Я завмерла з відкритим ротом. Моя рука затремтіла, а усвідомлення повільно почало доходити.

— Що це, Ангеліно?

Мені було соромно навіть глянути на Власа. Він підійшов ближче, майже впритул, а тоді вирвав свій телефон з моїх рук. Я кліпнула декілька разів, відганяючи сльози.

— Я… Я не знаю, як це вийшло, — почала виправдовуватись. — Я не надсилала цих записів. Мабуть, це… Це якась помилка. Зараз я зателефоную до тата і…

Я попленталася назад, намагаючись зібратися зі своїми емоціями.

— Звідки взялися ці записи? — його голос буквально прикував мене на місці. — Це те, що я говорив тобі тоді, коли ти переконувала мене, що камера вимкнена. Де вона була? — Влас скинув ногою подушки з дивана. — Де та чортова камера, яку ти весь час ховала?

Від його тону моє тіло здригнулося. Я підняла свої тремтливі руки та міцно обійняла себе.

— Нема ніякої іншої камери, присягаюся, — заговорила я. — Це… Це записи з мого телефону.

Його очі на мить розширилися від здивування, а тоді він розчаровано похитав головою. Влас глянув на мене так, наче я зрадила його. Фактично, так і було.

— Я не збиралася їх використовувати, — швидко сказала, сподіваючись, що він зможе мене зрозуміти. — Чесно, Власе. Я не планувала надсилати їм жоден з тих особистих записів. Я хотіла їх видалити, але ти завадив мені…

— Я? — сердито перепитав він і раптом засміявся. — То це я тепер винен у тому, що ти увесь цей час обманювала мене і робила записи за моєю спиною?

— Ні-ні! Я не це маю на увазі. Будь ласка, послухай...

Влас підняв руку вверх, змушуючи мене замовкнути. Він вперся руками в боки та підняв голову до стелі. Мені хотілося підійти до нього, обійняти, перепросити, пояснити усе. Але я просто стояла на місці, бо була впевнена, що він відштовхне мене.

— Це все було заради репортажу? — Влас подивився на мене з таким болем в очах, що я відчула, як по моїх щоках покотилися сльози. – Ти спала зі мною, щоб витягнути з мене якнайбільше ексклюзивної інформації?

Його губи викривилися на останніх словах. Я схлипнула, дозволяючи сльозам текти по щоках і підборідді.

— Як ти можеш так думати? Я закохалася в тебе, Власе. Цей анонс — це просто непорозуміння.

— Знаєш, що насправді непорозуміння? – Влас підійшов ближче до мене, але все ще тримаючи достатню відстань. — Ти, Ангеліно. Ти — найбільше непорозуміння.

— Прошу, послухай...

— Мені начхати на анонс! Я дозволив би тобі використати ці записи, якби ти розповіла мені про них. Чорт! Я б сам розказав тобі це все на камеру, якби ти попросила. Але те, що ти записувала наші розмови без мого дозволу. Те, що приховувала це від мене. Те, що надіслала телеканалу, знаючи, що я завжди хотів залишити інформацію про свою покійну сестру поза пресою… — Влас розчаровано похитав головою. — Я не можу тобі цього пробачити.

— Мені дуже шкода, що так усе сталося, — прошепотіла я, ковтаючи сльози разом зі словами. — Як мені це виправити? Скажи. Я зроблю усе, що ти попросиш. Дай мені ще один шанс.

— Усе? — спитав він, схиливши голову вбік.

Я закивала головою та потягнулася до нього рукою. Але він не прийняв її, і вона затремтіла у повітрі.

— Я хочу, щоб ти зібрала свої речі та поїхала геть.

— Щ-щ-о? — заїкаючись перепитала я.

— Вимітайся звідси! — крізь зуби сказав Влас.

— Будь ласка…

— Негайно! — крикнув він.

Я здригнулась, забрала свою руку та притиснула її до своїх грудей. Я не могла більше дивитися на нього, знаючи, якого болю завдала йому через свій ідіотський вчинок.

— Пробач, — прошепотіла я, а тоді побігла до своєї кімнати, заливаючись сльозами.